Юрій Сорока, KINO-KOЛО 

Перша частина «Повторнго перегляду» Юрія Сороки
Друга частина «Повторнго перегляду» Юрія Сороки

ТИТРИ/ПЕРШІ КАДРИ/ПЕРШІ СЛОВА

кіно

Хмарно надворі.

Не бачив фільму товариш.

На серці камінь.

Самотньо.

Порівняльний аналіз станів, часів, епох, настроїв, чорно-білих фактур, ексцентрики, кон’юнктури, героїчної приречености, розкладу сеансів у п‘яти місцевих кінозалах вказує на...

І  знову переглядаєш “Тунель”.

Потім перебігаєш до іншого кінотеатру і встигаєш на “По сліду Тигра”, ориґінальна назва –

“Міст”.

Один потрібно перешкодити зруйнувати, інший, навпаки, потрібно підірвати.

...Молодий партизан опиняється  в оточенні ворогів, а його побратим – зі сльозами на очах – кидає в нього динаміт... Розвідникові, що вкорінився серед ворогів з метою перевірки, доручають розстріляти полоненого...

Шалені хлопці, ці юґи. Вони не блефували. Тепер тільки розумієш, як вони йшли ”від партизанських фільмів до балканської війни”.

І знову з “Анжелік”, від осіб королівського двору, глядач бере спосіб триматися і манери,

практичні жінки видивляються  інтер‘єри, меблі, шпалери, молодь переймає зачіски, одяг.

А в дітей: “Спартак”, “Даки”, “300 спартанців” спричинили перевиробництво дерев‘яних мечів;

“Сини Великої Ведмедиці”,"Білі вовки" – загалом уся індіянська серія, – рушниці на ґумці;

“Три мушкетери” давали поштовх боям на шпагах з використанням у двобоях плетених корзин, гойдалок, возиків.

Людина протягом життя повторює етапи і формації розвитку людства.

На задніх рядах цілуються.

природа вторинна

Є кілька снігів, кілька дощів і зовсім не на екрані. У кожного вони свої, персональні.

Перед Новим Роком сніг “Іронії долі” реальніший за справжній.

Є сніг “Попелу”, засніжені, покраяні городами, поля "Андрєя Рубльова".

Є сніг “Сходження”.

Є  дощ “Соляриса”.

Природа намагається  дорівнятися до кінематографічних заходів сонця. До неба “Медеї”.

Існує кілька пустель.

Існує кілька пристрастей.

людина вторинна/вкрадені поцілунки

Вторинність людської поведінки стосовно екрана одразу впадає в очі в найбільш творчому акті – інтимному спілкуванні. Цілуються, як у кіні. Роздягають і роздягаються, як у кіні. Трахаються, як у кіні. Театрально, манірно, повільно, фальшиво. Зідрано. Несамостійність і страх, що сягає генів.

З часом  усталився пакет фільмів, переважно старих, на які потрібно було йти за будь-яких обставин: «Великі перегони”, “Повітряні пригоди”, “Велика прогулянка”...

"...мне нельзя выше, мне нельзя ниже..."

Сьогодні ж викладачеві на першу символічну лекцію про сутність кіна варто прийти, ні, приїхати на мотоциклі-байку з повією і оберемком зброї.

Природа авторів кіна, гіпертрофоване самолюбство, рівень учасника рок-джаз-гурту, футболіста, мотофана-байкера. Чорна шкірянка режисера чи не рокерська?

Хоча іноді починається все зі сценаристів, у яких інші куртки, світлі, з бавовни, словом, менш банальні. Але рівень загалом усе одно пересічний, як і вдалі сюжети для  кіна.

 

Вибір обмежений. Усе бачено. Йдеш на кінооперу.

кінозала

Стояв запах цвілі та кислої капусти. Скрипіли дихтові стільці.

Всупереч страхові рука повільно прокрадається до незнайомої сусідки. Ніби ненароком торкається її стегна. Десь там її долоня, що, можливо, рушить назустріч чи відкине.

Але рука кілька разів повертається на власне коліно, як літак на авіаносець. Треба ще ближче подати “авіаносець” до неї. До незнайомої землі, іншого материка, іншого світу.

“Інший світ” сидить поруч, у першому ряду, трохи розкинувши міцні ноги. Сяйво від екрана виграє на її капронових панчохах.

Певна річ, вона повія. Їй дуже це потрібно. Сама ж ніколи не наважиться...

Хлопчик і повія.

Рокко і героїня Анні Жирардо.

Вівдя і Богдан.

Та ось мета! Нарешті інший берег! Інший світ, інший материк – тиша. Тривожна, але й обнадійлива. Чи, може, не помітила висадки, захопившись видовищем, цією кіноопереткою... Треба діяти далі!

Прочерконув туге капронове покриття, ледве не вискочивши в море, і зустрівся з її холодною рукою.

Тільки після численних сплетень і розігрівання її рука здригнулася, ожила, ворухнулися кінчики пальців.

Любов – це з нічого.

Бог – це з нічого.

Її  друга долоня накрила мою і легко дряпнула нігтями.

втрати в кіні

В “Тунелі” диверсійна група, висуваючись до вказаного об‘єкта, легко залишає в кущах джип –

далі їхати небезпечно. Він їм більше не потрібен...

Як багато важать у кіні подібні втрати і як легко їх драматургійно "організувати”.

Шалені гроші – валізи купюр вивертають з хмарочосів і вертольотів, викрадаються, губляться коштовності, зникають назавжди золоті родовища.

У  “Понизовій вольниці”, першому ігровому російському фільмі, герой викинув за борт навіть дєвушку.

спєц  по дівчатах

Сонце.

Вони зупинились під чужим двором, у тіні берестка.

Зайняли  лавочку біля  кущистих акацій, об які двічі на день треться череда.

Він обіймав її, тиснув, м‘яв, щипав, смикав за волосся. І раз-у-раз здушував, як рак клешнями, її коліна.

І терпляче чекав на незрадливий знак: «якщо торкнешся колін і вони здригнуться, то можна  є...ть».

сало

Якщо їси щось смачне – то “аж сала не хочеться”,  “...і зразу перехотілося сала”.

самітник

Слобожанщина. Село.

Ми вечеряли посеред двору при місяці. Саме в той день на Місяці повзали американці. Ми їли вареники і трохи нервували. Прийшла родичка і запропонувала навідатись до хати померлого свояка, – півроку вже сусіди розпалюють книгами з його бібліотеки, – "може й ви собі щось підберете". Жив він усамітнено, у добротній, як собор, хаті. Односельчани вважали його чудним.

...Вже не було ні вікон, ні дверей, ні підлоги.

Зате на стелажах ще стояли дореволюційні видання творів Л. Толстого, К. Гамсуна...

На столі, схожому на катедру, валялось укрите павутиною скляне обладнання, колби, як у шкільному кабінеті хімії.

На долівці, в пилюці, лежали книжки, золоті зрізи кишенькових словників. Але вони мене не цікавили. Старі. Я знайшов книжку Марко Поло – щоденники мандрівника. Кілька книжок із серії "Країни Європи", журнали "Вокруг света" – все  дореволюційне. Тут же, в пилюці, між словниками,  лежала «трудова книжка» господаря. Я підняв і розгорнув її: "За спізнення на  роботу на 20 хв. засуджений на 3 роки позбавлення волі..."

На горищі, оскільки не було драбини, вцілів величезний том із назвою золотими буквами –

"Избранные места из переписки с друзьями". Реакційна річ.

Ліпляться толокою мазанки і з часом розсипаються на порох.

Лишається тільки пісня.

Але одинаки у нелюдських умовах збирають і духовні цінності, які решта спільноти періодично спалює в грубках.

В жінці природа кинула всі сили на зовнішність. Великі очі і т. п. Тому жінка за свій погляд  відповідальности не несе. І за те, що вам  примарилось, теж.

титри

Люди повільно залишають залу, хтось біжить до дверей, хтось уже  закурює.

В селі – гуркочуть мотоцикли, глядачі, вийшовши, чекають на знайомих, збиваються у групки, щоб разом іти на свої далекі кутки. Добре, якщо пізньої осени у когось є ліхтарик.

кінець

Тупість сучасного кіностьобу  залишає бажати кращого.

Про індіянців тепер нагадує тільки довге розпущене волосся дівчат та їхня незворушність при ході.

Цікаво, звичайно, хоч через шпарину чи з будки кіномеханіка ще раз зазирнути у фільмове дитинство, повернутись на пляжі перших поглядів.

Але Ґєна Шпаліков не радив.

PS 

«Громадяни, кінематограф безумовно шкідливий для народу, його відвідують лише ідіоти, кретини, психопати і морально-пропащі люди.

А відтак затавруйте своїм презирством того, хто піде у найбільший кінотеатр Москви (імярек) і буде дивитися найгучнішу новинку сезону (імярек). І буде слухати в антрактах у фойє першокласний струнний оркестр. І буде їсти щось у буфеті, що утримується першорозрядним кухарем».

                                   "Кино", двотижневик товариства кінодіячів,
1922 рік, автор не побажав назватись.

KINO-KOЛО, №22, літо 2004