Синопсис сценарію ігрового повнометражного фільму

Фільм починається з подій в одному із засекречених підземних сховищ президента Російської Федерації Володимира Путіна – це експозиція.

І так, Алтайські гори, весна 2011 року; Путіну доповідають, що до його особистого бункерного кабінету сталося проникнення. І сталося воно неможливим, містичним чином, оскільки особа, що проникла в президентський кабінет не залишила в бункері жодних слідів і, навіть, не була зафіксована на апаратурі відеоспостереження. Але особу цю помітив ліфтер, який  стверджував, що на власні очі бачив, як якийсь незнайомець виходив з президентського кабінету. За словами ліфтера, це був огрядний чоловік надзвичайно схожий на Карла Маркса – особливо бородою.

Потрапивши до свого кабінету, Путін одразу помічає залишену на столі записку. Повідомлення адресовано бісам, і в ньому сповіщається, що у них – бісів - забирають ступу. Записку підписано іменем Чорномор. Прочитавши її, Путін неймовірно розлючується і розриває записку на маленькі шматочки паперу.

Так закінчується експозиція, в якій з’являються два конфліктуючі персонажі – Путін, та, схожий на Карла Маркса, Чорномор. Також згадується про якусь вкрадену ступу, яка, в подальшому виявиться тим, що в драматургії називають «предмет боротьби».

Безпосередньо, сама історія починається весною 2023 року, і відбувається на тлі  Російсько-Української війни. Разом з окупаційними російськими військами на територію Сумщини потрапляє знімальна група одного з російських телевізійних каналів.                                                                                       

В основний склад групи входять троє: оператор Абарамід Якович – молодий чоловік тридцяти років, тележурналіст і керівник групи Зіновій Вікторович - солідний сивий шестидесятирічний мужчина, і асистент Едуард – гарненький двадцятирічний хлопчина. Разом з ними працює ще й додаткова група. Це псевдомісцеві свідки, найняті свідчити про злочини «бандерівського режиму у містах України, що звільняються». Псевдомісцеві свідки – мешканці Луганської області, і на вигляд ці чоловіки відверті п’яндили. Їх возять в автобусі. До чоловічої групи псевдосвідків прикріплена гримерка – розкута велелюбна дама, яка із задоволенням підтримує їхні хмільні гулянки.  

Швидко виясняється, що тележурналіст і оператор це співробітники однієї з секретних російських спецслужб. А телерепортажі і співпраця з телебаченням – це прикриття, яке необхідне їм доки вони не дістануться заздалегідь обумовленого району на території Сумщини. Їхнє завдання настільки секретне, що інформацію про нього вони можуть отримати лише діставшись певного місця.  А поки що вони знімають військові репортажі. Та ще оператор Абарамід, у вільний від зйомок час, прийнявши добрячу дозу психостимуляторів, розважається снайперською стріляниною. Він безжально розстрілює мирних українців, не шкодуючи ні дітей, ні жінок.

Зав’язка історії починається з неприємностей Абараміда. В оптичний приціл своєї снайперської гвинтівки він бачить оголену дівчину. Дівчина неквапом підходить до великого городнього опудала, яке красується посеред городу. Абарамід не встигає в неї вистрілити, тому що дівчина просто зникає. Від подиву і роздратування Абарамід стріляє в опудало і влучає йому точно в лоб. Отримавши дірку в гарбузі, що слугує замість голови, опудало зникає так саме, як і дівчина. А наступного разу, коли Абарамід відправився постріляти, хтось невидимий глядачеві дібрався до його снайперського лігва і жорстко з ним розправився. Абараміду відрізали пальці на правій руці, витягли праве око, і здерли зі спини великий шматок шкіри.  На спині у снайпера було нанесене татуювання – магічний символ одного зі східних містичних культів мертвих. Та, не зважаючи на страшні рани, Абарамід залишається живим. Йому поталанило. Молода лікарка Мар’яна ставила крапельницю одному зі своїх хворих, який жив в квартирі поряд. Виглянувши за двері, Мар’яна побачила того, хто розправився з Абарамідом, і це її надзвичайно налякало. Але отямившись, вона піднялася сходами на поверх вище і там запримітила скривавленого снайпера, який обрубками пальців намагався дістати із свого підсумка колбу зі стимуляторами. Мар’яна напоїла його зіллям і покликала допомогу.

Зіновій Вікторович відправляється разом з пораненим Абарамідом на гелікоптері в лікарню – на територію Росії. Замість себе за старшого він залишає Едуарда.

В цей час в історії з’являється друга група героїв. І трапляється це так. Дівчина, яку Абарамід бачив в свій приціл, спостерігає за рухом колони російських танків. Цього разу вона одягнута в широкий темно-зелений плащ, який робить її непримітною на тлі лісу. Дівчину звати Олеся, і, як стане зрозуміло трохи пізніше, вона справжня відьма.

Недалеко від Олесі зупиняється танк, який значно відстав від своєї колони. Командиру екіпажу на ім’я Іван сильно приспічило за малою нуждою. Іван поспішає до кущів, і саме в цей час потрапляє під вплив чаклунської енергії Олесі. Раптом йому чуються звуки сопілки і несподівано він помічає облаштовану для відпочинку галявину: з мангалом, столиками і дерев’яним туалетом.  Іван закривається в туалеті, але вийти звідти вже не може. Двері не відчиняються. Іван втрачає останні сили намагаючись їх вибити. Та в порівнянні з тим, що трапилось з двома іншими членами його екіпажу, неприємності Івана в нужнику здаються кумедним анекдотом.

Поки Іван шукав кущі, інші два члени його екіпажу -  навідник -  бурят Льоня та механік-водій – садист Юрік, вилізли з танку. На шиї Юріка Олеся вгледіла низку з відрізаних людських вух, які той носив, як намисто. Ця не уставна деталь на військовій формі танкіста стала фатальною. Бурят Льоня вирішує зняти місцевий пейзаж на свій мобільний телефон. Він користується зумом, і помічає на екрані дівчину-красуню, яка зручно вмостилась на березі річки і підставляє весінньому сонечку обличчя та шию.

Хлопці поспішають до неї знайомитись. В результаті короткого знайомства вони разом зі своїм танком стають потопельниками. Потрапивши під гіпнотичні чари Олесі, Льоня та Юрік направляють танк з відкритим люком прямо в річку, і захлинаються всередині своєї бойової машини. Зате двері дерев’яного туалету, який полонив Івана, несподівано розчиняються і командир танку опиняється на волі. Але ліс навколо нього змінюється і Іван вже не в змозі вийти на дорогу. Хлопець блукає лісом, виходить до болота. Край болота виглядає по-справжньому згубним місцем – гнилий ліс, де на всохлих деревах розвішані  сумки зі зношеним одягом, вже непридатними до вживання старими речами, та підшивками пожовклих журналів і газет радянської епохи. Та серед усього цього протрухлого барахла Іван помічає авоську з пляшкою горілки, хлібиною та ковбасою. І горілка, і закусь мають найпривабливіший і найсвіжіший вигляд. Але пляшку відкупорити Іван не встигає. На краю болота з’являється Петрович – батько Олесі і володар авоськи.

Між ними відбувається сутичка. В результаті Іван опиняється в болоті з головою, і якщо б не затиснута в руці пляшка, то там би він і знайшов свою погибель. Та для Петровича втрата пляшки була надто небажана, і з розгортанням сюжету стане зрозуміло чому.  Він витяг її з болота разом з Іваном. Після порятунку, Петрович надав Івану статус полоненого, і разом вони відправилися на острів посеред болота, де у Петровича був дім.

В будинку посеред острову мешкала Олеся і Петрович - її татусь, який втік з сім’ї доволі давно і до якого згодом переїхала жити Олеся – одна з трьох дочок. А в підвалі будинку, в великому скляному ящику з водою, перебувало створіння, яке колись було людиною. Це той самий огрядний і схожий на Карла Маркса чоловік, який колись викрав у бісів ступу. Звали його Джераб Адамович Горний – колишній викладач марксизму-ленінізму, екстрасенс, гіпнотизер і сугестолог, який перетворився на справжнього чаклуна, і між проявами активності перебував в особливому стані поза життям і смертю. До їхньої кампанії поєднується полонений Іван, який також буде задіяний в перипетіях історії. Він стає четвертим в цій групі.

Так вибудовується конфігурація протистояння героїв. Через ряд флешбеків стає зрозуміло, що і президент Путін, і асистент Едуард і гримерка, що супроводжує псевдосвідків - суть біси. Потойбічні створіння, метою яких є знищити людський рід на планеті. Біси вселяються в людей і завдяки цьому можуть пожирати  їхню ментальну і душевну енергію. Біс, який вселився в Путіна зветься Кремльовик. Завдяки своєму носію, якого він називає «спортсмен», або «дзюдоїст», Кремльовик досяг вершин влади.  В його планах було розпочати атомну війну, яка б стерла з лиця Землі і цивілізацію, і людей і, взагалі, життя. Та трапилася неприємність. Людина, яка служила їм і доглядала за ступою - їхнім транспортним засобом, на якому біси ковзають між світами – виявилася злодієм і їхню ступу поцупила. Залишатися на мертвій, вигорілій планеті без доступу до енергії людських душ бісам зовсім не хотілося, тому атомна війна весь час відкладалася. А оскільки «дзюдоїст» стрімко старів, і міг запросто померти, Кремльовик був зацікавлений як скоріше знайти ступу, або хоча б злодія – Джераба Адамовича, тіло якого вжите, як їжа мало цілющі властивості і могло зупинити процеси старіння в організмі «дзюдоїста». 

З початком війни Кремльовик організовує  спеціальну пошукову групу, в склад якої входять: спецагент ФСБ Зіновій Вікторовіч, «чорний шаман-вбивця» Абарамід Якович, біс Маскар, який перебував в тілі асистента Едуарда, і демониця Гримма, що заволоділа тілом гримерки. Співставляючи нову інформацію і добуту раніше група виходить на слід бородатого чаклуна.

Історія складається з подій трьох сюжетних ліній. Перша лінія - лінія флешбеків, друга - лінія стосунків і подій, пов’язаних з діяльністю бісівської пошукової групи ФСБшників, і третя - чаклунська лінія мешканців острова посеред болота, яка, в свою чергу, існую в двох площинах – в площини реальних подій і площині ілюзій, викликаних навіяними снами, і чаклунською сугестією.

Історія насичена жахливими сценами. Але автори не ставили на меті створити жанрово вивірений фільм жахів. Надмірна брутальність і  моторошність запропонованих сцен викликана бажанням продемонструвати кричущу спотвореність морального стану героїв. Містика в нашому випадку працює, як можливість для створення ситуацій, в яких найяскравішим чином можна показати, як ідеологія окупанта та бісівський  вплив скасовує етику, будь-які табу, призводить до збоченості і викривлення психіки та свідомого сприйняття реальності. Велике значення в історії надається діалогам. Вони є невід’ємною інформативною складовою, як для передачі психологічних нюансів, так і для подолання мозаїчності  розкиданих в часі і просторі подій, які необхідно звести до єдиного сюжету.

Чаклуни з острова посеред болота не являють собою, ані моральних взірців, ані патріотів з екстрасенсорними здібностями.

- Не розумію я, Петровичу, звідки в тобі стільки патріотизму? – Запитує у батька Олесі полонений командир російського танка Іван, -  Адже у вас тут чаклунське гніздо. У підвалі в тебе упир. Дочка твоя відьма. Та й сам ти з чортом родич. Що тобі Україна? Для вас, відьмаків, головне не батьківщина, а місця сили. Чи не так?

Історія, запропонована в сценарії дає відповідь саме на це запитання. І зводиться ця відповідь до простого висновку  - чаклуни однозначно на боці українців і української армії, тому що за своїми здібностями і природою чаклуни надлюди, а не надбіси.  А російська окупація, ідеологія та кремлівські цінності - це одна з  форм просякнення бісів і бісівського в людській світ. Цей вплив смертельно небезпечний для усіх – і для людей і для чаклунів.

ФСБешник Зіновій Вікторович та біси Маскар і Гримма таки  потрапити на острів. Там вони знайшли і свою ступу для ковзанні поміж світами, і бородатого чаклуна Джераба Адамовича, і хитромудру чаклунську пастку в яку й потрапили на невизначений, але довгий-предовгий час.