Юрій Сорока, KINO-KOЛО

Друга частина «Повторнго перегляду» Юрія Сороки
Третя частина «Повторнго перегляду» Юрія Сороки

Згадується, як перед смертю...
-     Де ти був? – грізно запитує батько.
-     В кіні.
-     Якому?
-     “Тунель”.
-     Ти ж його вже бачив, – сердиться він. – І, здається, разів зо два.
Бачив я його, звичайно, набагато більше разів. Батько знав тільки про засвічені походи. Але хіба можна пояснити причину повторних переглядів?

ТИТРИ/ПЕРШІ КАДРИ/ПЕРШІ СЛОВА

тотем, фетиш

Цигарки, запальнички, авторучки, блокноти, самотність, поштові марки, назви фільмів,  перочинні ножики, очі, жіноче обличчя, пісня, фотки артистів, кадри з фільмів, годинники, прикраси,  оголене тіло, план-схема, зброя  в кіні...

Якщо герой не забирає зброю у мертвого  ворога, не перераховує залишок патронів, не споряджає маґазин – доля фільму наперед визначена.

контакт неможливий

В самотності, безконтактним способом автори фільму програмують досить тривалу  розмову, багатогранне висловлювання, – без театрального дихання зали, без зворотного зв’язку. Втім, репліки від кіноавдиторії наявні, але і їх промовляє  режисер.

Нам років по сім. Ми стоїмо в соняшній ґалереї, де моя бабуся шила на “зінґері”, на відстані метра і мовчки споглядаємо одне одного. У неї уражена шкіра на щоці й вона вабить ще сильніше.

Закликає до чогось невідомого.

Вона хороша.

У сіни час від часу вскакує козеня.

Пахне свіжою фарбою, наливкою, сукном. 

назва фільму

Фільм і його назва існували окремо. Це були два різні твори, як правило, різної вартости. Часто екран виглядав убогим  доповненням до назви. Зате вдалу назву усім подобалось просто вимовляти. ”Королева бензоколонки”, “Дика собака Дінґо”, “Ви не все сказали, Ферран”, “Благослови дітей і тварин”.

У таких  випадках ішли на назву, кілька разів. Даючи екрану останній шанс.

І навпаки, під скромною безбарвною назвою (мабуть, за контрастом – режисура, бачите)   частенько ховався справжній шедевр.

“Тунель”, “Міст”...

Хоча тепер бачиться, що  ідеальним кіновидовищем для хлопців були пародії, стьоб, прямота і відвертість яких імпонувала.

"Фантомас", "Франкенштейн", “Привид замку Моррісвілль”, “Кінець аґента”, "Бий першим, Фреді", "Лимонадний Джо", "В компанії Макса Ліндера","Жив-був поліцейський"...

Тож  вивести сталі закономірності зв’язку між назвою і якістю фільму ніяк не вдавалося.

Це була перша недосконалість світу, перші випадки обману чи, як би зараз сказали, недобросовісної конкуренції.

Назву, зрозуміло, потрібно обов'язково розгадати. Тому будь-яка назва першим ділом  примірялась на героя й тоді, наприклад, при появі на екрані Мотузки в шинелі хтось із підлітків уголос висловлював припущення,  зловісно шепочучи:

            - Ось він, Бур’ян!

подробиці  виживання

Іноді виринає з генних глибин одна з фобій. Внаслідок якоїсь руйнації опиняєшся відрізаним від цивілізації, на лоні природи, в лісі, на острові. Основний сюжет – робінзон. Фаталізм. (Цікаво, скільки островів в Україні?). В гіршому разі – експедиція. Самотня мандрівка... Увага до засобів, способів, процесу виживання. Що краще носити з собою? Як лагодитися в дорогу?

Інстинкт мисливця (за Ейзенштейном). Воїн – мисливець – мандрівник. Спостереження,  вистежування,  розслідування. І плетення з лози.

війна

Інфраструктура підтримання життєдіяльности не така вже й складна: цукор, чай, зубна паста, цигарки, олія, сухарі, крупи, мука, мийні засоби, казан, теплий одяг. Якщо є хоч якийсь дах чи намет,  якщо є дещо з городини, якщо є вудки, а краще – “екран” чи “телевізор”...

господарчий мінімум

Емальоване відро, посуд з «нержавійки», ложки й виделки, інструменти: дриль...

модистка

Слобожанщина.

В ґалереї, де було світло й тепло, бабуся шила на "зінґері". Вона лишилася без пенсії, хоча й  працювала в колгоспі і радгоспі ще з довоєнних часів. Під час окупації вона виконала розпорядження нової влади, з'явившись в управу з документом, щось на кшталт трудової книжки. Фашисти акуратненько поставили туди печатку з орлом і свастикою...

Цей акт до кінця життя впливав на її самопочуття і дещо ускладнив вироблення пенсії.

Доводилося підробляти модисткою.

Клієнтами були, зрозуміло, переважно жінки. Молодиці. Дівчата. Роздягаючись для зняття мірки, вони зиркали на неї, показували мережану білизну, трохи нервово сміялись, а коли обговорювали приталеність, облягання фігури, виточки, вирізи сарафанів, оголені частини тіла – груди, руки, шию, плечі, ноги, –  підсміювалися загадково. Обговорювалися такі деталі довго, часто лунав утаємничений сміх, – підігнати тканину під округлі форми жіночої фігури  видавалося  вкрай важко.

Опукле, вигнуте видавалось неправильним. Так народжувалась фізіогномічно-статурна нетерпимість. Тож сідниці, животи, стегна, груди сільських молодиць і баб опинились поза прекрасним світом, видавалися нещастям, що безпричинно, таємниче вкарало людину. Покрутило, вивернуло тіло. А модистці все те виправляй.

опуклі та  пласкі

В жіночих очах  іноді примарювався біль, за тіло, що дісталося. “Горе” з тілом часто туманило їм розум, доводило до відчаю, й вони в стосунках з чоловіками іноді падали дуже низько, свідомо йдучи на страждання і приниження. Бо всі вони дуже «компанейські», як сказав колись кінорежисер Вол. Коваленко.

Усі жінки переконані, що оточенню подобається їхня декорована одіж, мереживо білизни. Вони впевнені у безперервному впливові оголених сфер тіла, клоунського взуття, фарбованого волосся, наквацяних вологих губ. Цирк. Як на мене, то людині може подобатися в жінці тільки посмішка. Сміх жінки. Смішне в ній. І коли вона здаля махає тобі рукою.

            Чоловіки ж, що лишалися єдиними носіями прямих ліній і правильних форм, за винятком хіба що своїх покручених  носів, бувало, натякали на щось більше, мовляв, жінка може повеселити душу людини. Але то їхня окрема думка. Як почнуть розводитись, що той, хто перший назвав жінку прекрасною, був великим поетом, а сварка потрібна, як бар’єр між великою любов’ю і божевіллям. Та хіба можна в таке  вірити?

мальована  реклама

Новий гігантський щит на фасаді кінотеатру під надписом “незабаром” – естетична подія в культурному житті маленького міста. Не відомо ще, скільки днів стрічка йтиме, чи сподобається, а до неї, на півбудинку монтується «фреска Сікейроса» – жінка  розриває собі груди, збоку обличчя негідника, – з анотацією внизу. Видно, що художник доклав неабияких зусиль, щоб на одному полотні найповніше передати зміст і глибину пристрастей чергового кінотвору. Від щита віє легким еротизмом… Бульварним  романом, вуличним мистецтвом. Кіно – мистецтво для підлітків.

KINO-KOЛО, №22, літо 2004