Юрій Сорока, KINO-KOЛО
Перша частина «Повторнго перегляду» Юрія Сороки
Третя частина «Повторнго перегляду» Юрія Сороки
ТИТРИ/ПЕРШІ КАДРИ/ПЕРШІ СЛОВА
футбол
Південна Америка...
За одну з футбольних команд виступав гравець, що мав смертельний удар. На тій нозі він носив пов’язку – череп і кості навхрест, – бити суворо заборонено, бо вбиває. Тільки пас може віддати.
А друга команда домоглася у федерації футболу, щоб за них грала мавпа – шимпанзе. Вони її зразу на ворота поставили. Який хочеш м’яч візьме, реакція ж усе-таки краща, ніж у людини, і швидкість непогана. Людей не боїться, кидається нападникові в ноги і вмить забирає м’яча. Коли загрози для воріт немає, по стійках лазить чи на поперечині сидить.
І от ніяк у ворота шимпанзе не могли суперники вкотити м’яча. Тоді футболіст, у якого смертельний удар, розізлився і пробив забороненою ногою – тією, що з пов’язкою. Шимпанзе, як і треба, стрибонув за м’ячем. Він же нічо не розуміє, для нього просто м‘ячик летить...
фойє
Тут інформації про якість фільмів уже набагато більше, ніж у мальованій рекламі чи на плакаті. Великі чорно-білі кадри з фільмів розміщені у кілька рядів, аж до стелі. Це вже конкретні уламки, полиски кіносвітів. Тут уже можна вибрати час, епоху, замовити настрій.
Але це ще й двір. І для багатьох це було виходом у світ.
сотворіння світу
Ти зіштовхнувся з нею у воді, на річці, коли підпірнув, ненароком торкнувшись грудей.
І протягом тижня – негайно йдеш купатися, якщо вулицею вона пройшла на річку.
Сільський пляж.
Малеча тягає марлю – ловлять рибу.
Хтось перевіряє нори в кручі.
Біганина білявок і чорнявок зі шрамами на щоках.
Багаття. Печуться раки й дрібна риба.
Від багаття розганяються для пірнання.
Ти хочеш, щоб вона дивилася, коли ти стрибаєш з кручі, зрешеченої пташиними норами. Це любов.
Ти летиш додому підстрибуючи, сягаючи, перестрибуючи гарбузову огудину, що виповзає на дорогу.
І ще довго прокручуючи в пам‘яті відчуття жесту, ти зобов‘язаний був сам здогадатися, коли і де вона призначила тобі побачення, де вона тебе чекає. Сотні разів ти приходиш на ті місця...
спеціалісти
Тим часом коло знайомих ширилося. З‘являлися спеціалісти. Хлопці, що добре грали у футбол, ловили рибу чи драли раки, вдало радіопіратствували, висмикували з нір павуків-тарантулів на смоляні кульки й носили їх у сірникових коробочках, добували порох, уміло їздили верхи, здійснювали успішні рейди до колгоспного саду чи на баштан, знали підхід до дівчат. До кожного такого спеціаліста можна було пристати, піти в науку або просто підійти-порадитися. Так передавалося знання.
спєц по дівчатах
- Мабуть у мене простатіт, відчуваю, що повністю не вилікувався, а це не жарти, член –
усі ж нервові закінчення сходяться туди.
останній радіопірат, 1972
Слобожанщина.
Невеличка прибудова у дворі, біля воріт. Звичайна літня резиденція сільського парубка: ліжко, стіл, “шарманка”, магнітофон, програвач.
Голяка, повернувшись з річки чи після футбольного матчу, він підсідає до мікрофона – пора в ефір.
- В ефірі “Гроб на кольосіках”, відгукніться, хто мене чує...
Йшла перекличка дружніх станцій, потім він наговорював скоромовку-заклинання, в якій повідомляв подальший графік виходу передач чи його зміни, хвилі, охоплювані райони і, само собою, вигадане місце свого базування. Бо по селах уже роз‘їжджала пеленґаційна машина, точнісінько така, як у фільмі “Хто ви, доктор Зорґе?”. Далі він передавав вітання колеґам з інших сіл і районів, повідомляв про втрати, арештованих і зі сльозами на очах розпочинав власну творчу програму:
- А зараз на замовлення нашого доброго друга з села Волохівка радіостанція “Гроб на кольосіках” передає пісню з кінофільму “По сліду Тигра” – “Бела чао”.
Потім він крутив вічно молоді мелодії з фільмів “Історія кохання”, “Хрещений батько”, також –
польські «Червоні гітари”, “Червону руту”...
Якось під час сеансу він побачив у вікно, що вулицею до його двору рухається пеленґаційна машина. Точнісінько як у фільмі "Хто ви, доктор Зорґе?". Не став він ховатися, схопив мікрофона й радіослухачі кількох областей чули його голос:
- Ось вони вже під‘їжджають! Зупиняються біля мене! Ось заходять у двір!
А “шарманка” все ще видавала в ефір чиєсь замовлення:
“...Мне мама тихо говорила,
зачем ты отчий дом покинул...”
KINO-KOЛО, №22, літо 2004