Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО
Роман Оскара Вайлда «Портрет Доріана Ґрея» екранізовували безліч разів – практично, від перших років кінематографа. Сюжет про вродливого юнака, який зостається вічно молодим, та його портрет, що старіє замість нього, за різних епох отримував різне трактування.
Скажімо, у фільмі 1945 року голлівудської компанії MGM уся історія подається як моральне падіння молодого аристократа, що той потрапив під вплив свого старшого товариша, віддалено схожого на Мефістофеля. Власне, ідеться про відхід молодої людини від християнських заповідей, які в картині реалізовуються насамперед через моральні приписи. І перший свій гріх Доріан чинить, спокушаючи невинну душу молодої акторки.
Цікавим було і візуальне вирішення стрічки. Фільм знімався у розкішних дорогих декораціях, із багатим антуражем та продуманим реквізитом, акторів зодягли у вишукане вбрання. На екрані постав далекий від демократичної реальности світ, проте по-своєму цікавий та переконливий. Сам портрет Доріана Ґрея виконали в кольорі, і він ефектно контрастував із чорно-білим зображенням картини.
Схожим до американського, постає трактування цього сюжету в радянській театральні постановці 1968 року, відомій сьогодні в телевізійній версії. Тут також ідеться про моральне падіння одержимого власною красою юнака, проте сама історія розказана суто по-радянськи, без найменшого історичного контексту, без особливого розуміння соціального стану Доріана Ґрея та його аристократичного і мистецького оточення.
У такому варіанті Ґрей постає доволі таки безбарвним персонажем, що його довколишні з якогось дива проголошують красивим та магнетично привабливим. І такий уявно привабливий молодий чоловік потрапляє під чари лорда Генрі, який навчає юнака поганим речам, насамперед – страшного для радянської людини егоїзму та індивідуалізму.
Взагалі, цей театрально-екранний твір доволі кволий і з візуального боку. Сам портрет не особливо виразний і в першій, нормальній версії, коли має відображати красу Доріана, і у версії фінальній, коли демонструє його спаскуджену душу.
Нову актуальність сюжет Оскара Вайлда отримав після сексуальної революції 1960-х, яка принесла із собою нові цінності. Одна із них – позамежний гедонізм – стала визначальною у німецько-італійській екранізації роману 1970 року. Тут Доріан Ґрей, у виконанні знаменитого тоді австрійського актора Гельмута Берґера, не просто отримує вічну молодість, але й правдиві, а не декларовані насолоди, що ними тішиться без найменших докорів сумління. А сам портрет Доріана Ґрея постає перед глядачем підкреслено чуттєвим, з оголеним торсом. Йому нічого боятися і нічого приховувати.
Ґрей уперше постає на кіноекрані одверто бісексуальним, однаково спокусливим і для жінок, і для чоловіків. У фільмі отримують свою леґітимність певні субкультури, які до того не могли потрапити на екран через цензуру.
"Доріан Ґрей" (2009)
Зрештою, автори стрічки не змінюють фіналу історії, вкотре змушуючи Доріана пошкодувати про свій вибір на користь розпусного життя.
2004 року з’являється ще одна, доволі незвична екранізація, яка вводить історію Доріана Ґрея у сьогодення, проте доволі своєрідним способом. Події картини «Доріан» точаться упродовж двадцяти років, із 1980-го до початку двотисячних. І це історія юнака, який стає успішною фотомоделлю та укладає пакт із невпізнаним дияволом, аби вічно залишатися молодим.
Проте герой картини не сам Доріан Ґрей, англійський аристократ, а просто сучасний молодий чоловік, для якого історія Доріана Ґрея – ще одна давня леґенда. Та він змушений пройти увесь доріанівський шлях, з усіма його гріхами, насолодами та пізнішим каяттям, аби упевнитись у правдивості ориґінальної історії. І цього разу старішає не картина, а фотопортрет.
"Доріан Ґрей" (2009)
Особливістю фільму «Доріан» є, власне, його кіномова. Картина максимально адаптована до потреб сучасного молодого глядача: вона відносно коротка, дуже динамічна сюжетно та монтажно, і її мораль не особливо нав’язлива, проте так само безжальна.
Взагалі, за десятиліття розмаїтих інтерпретацій незмінним залишалося одне: головний герой, зрештою, перетворюється на неґативного персонажа. І саме таким він постає у картині «Ліга видатних джентльменів», зафільмованій 2003 року. Стрічка створена за популярними британськими коміксами, і Доріан Ґрей фігурує в ній, як один із членів так званої ліги видатних джентльменів, яка складається із відомих британських літературних героїв. Мета у членів ліги благородна – врятувати світ.
І Доріан Ґрей у цьому середовищі постає, як довгожитель, який багато що побачив на своєму віку і не має жодних ілюзій ні щодо себе, ні щодо інших людей. Імовірно, саме тому він і стає зрадником шляхетної справи та шляхетних героїв. Його одержимість власною молодістю та безсмертям видають у ньому закоренілого грішника, і цього разу безжально покараного.
У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі з 25 на 26 грудня о 00:45 – остання за часом екранізація знаменитого роману Оскара Вайлда. Вона вирізняється насамперед технічно – стрічку майстерно зіграно та зафільмовано. І на перший план у цій історії виходить сам Доріан Ґрей, молодий аристократ, який відкриває для себе магію власної краси, котра діє на людей немов мара.
Тут насправді нема місця моральним стражданням, бо Доріана Ґрея мало що стримує. Він не вірить у вищі сили, моральні приписи та людські закони. Його веде одержимість собою, яка, так чи так, проте приречена зіштовхнутися із плодами власного егоїзму.
Новий «Доріан Ґрей» цілком відповідає нашому часові, з його руйнуванням авторитетів, апокаліптичними візіями майбутнього та вірою тільки у власне виживання. Давні пророцтва збуваються.