Ключ_сценарій.doc
Коментарі
Панно Ларисо, не так все й погано у вашому королівстві!
Ви створили цікавий образ Ольги, досить органічний, послідовний, людини, скажімо так, що звикла до комфорту навіть у місті, тобто вкрай рафінованої, але статичний, тобто літературний, слабо пов'язаний з драматичною дією і мотивуваннями.
А характер в кіно, як Ви знаєте, завжди міцно пов'язаний з драм ситуацією.
Тож кінематографічно «пояснюйте», звідки такі беруться, де вона була, чому дороги до батьківського дому не знає і як такою роздратованою стала…
До речі, своєю роздратованістю вона подібна на Фьодора Достоєвського з «26 днів з життя Достоєвського» у виконанні А.Солоніцина.
Те, з чим Ви так жваво не погоджуєтесь, мої алюзії з приводу згаданих робіт і з Вашою метою не пов’язані.
Поки-що це фантастика, Шеклі.
Внучатий племінник з Кассіопеї може так приїжджати, а не донька.
Пане Юрію, дякую за відгук.
Так, саме в процесі, тому тут, і вдячна за відгуки.
Про останній рядок. Дякую. Думатиму. Уже писала у попередніх коментарях.
Що ж, «блукань і шукань» тут дійсно доволі, що, зрештою, і є характерною ознакою студентського кіно. Певно, це, справді, не добре, але й не думаю, що це якось образливо, бо саме студентське кіно найцікавіше і живіше у своїх пошуках, а головне – безпосереднє і відверте. Щодо сну, то якраз із ним, дійсно, ситуація набагато складніша. Не вважаю себе експертом із «тлумачення сновидінь», і цілком погоджуюся, що сон може бути і сумісністю несумісного також.
Якраз не думаю, що Ольга – «рафінована» героїня. Як Ви самі зазначаєте, це історія «про міське дівча, далеке від реалій життя». Я б тут дещо уточнила: міське дівча, далеке від реалій сільського життя, яке живе у сучасному міському світі… Труднощі дороги на перекладних, ночівля на вокзалах, сільська буденна робота дуже далекі від подій її повсякденного життя. Ось такий «рафінад». Саме тому вона не все розуміє з того життя, що не є для неї звичним.
І тут дозвольте не погодитись із Вами. Аж ніяк не мала на меті наслідувати чи нагадувати про «звитяжні українські фільми про падіння ПАТРІА». Такого надзавдання не було: показати занепад села тощо. Звичайна, буденна реальність, нічого більше. Єдине, що ця реальність – незвична для героїні, але це інше питання. Навмисне усі «сльозливі» моменти намагалася вирішити по максимуму безмильно. Тому, імовірно, впадає в око згадувана Вами відсутність роз’яснення дечого, включаючи: хто жив у будинку, і чиї могили на цвинтарі. Вважала, що це буде зрозумілим без зайвого мильного аксесуару. Може, я надто розраховую на здогадливість глядачів, і це принципова помилка…
«Жінка любила новорічні іграшки… Малувато буде. Для кіно.» Значить не достатньо переконливо. Мені здається, що теми якраз достатньо. От вирішення теми – це інше питання…
Пане Геннадію,
дякую за такий розлогий відгук. Так, імовірно, певне протиставлення подорожей мало б відбутися… Але, відверто, про це під час написання (не знаю, добре це, чи геть погано) не думала. Насправді, дуже цікава ідея. Можливо, Ви якраз артикулюєте те, що залишилось не зовсім усвідомленим.
Хотіла оповісти просту зрозумілу історію… А тут виявляється, що не зовсім просту і не таку вже зрозумілу…
Щодо «радушного прийому» наприкінці другого шляху, то це доволі сумнівно, бо хотіла тими вимиканнями зв’язку дати зрозуміти, що з того боку слухавки героїнею насправді ніхто особливо не цікавиться, як і її справами. Або той «радушний прийом» був би формально «радушним». Схоже, це знову-таки залишилось не зрозумілим. Дякую, за підказку.
Про лікарню уже трохи писала у відповіді до пана Володимира ). Дякую… Певно, ця сцена дійсно вимагає повного перегляду.
Мотивація подорожі якраз безвідносна до прохань матері. Особиста. Мені видавалось, що якраз остання історія, оповідь за кадром, дасть зрозуміти, що є Ольжине, особисте, відношення як до тих іграшок, так і до дитинства матері у т.ч. Чи ні ? Імовірно, не варто було б залишати багато відповідей насамкінець і тільки…?
Взагалі щодо мотивацій. Ще одна (чи навіть не одна) підстава для подальшої роботи. Це зрозуміло.
За роздуми щодо ключа-символа особливо вдячна. Такого зовсім не очікувала...
Дякую за зацікавлене, проникливе прочитання, за, можна сказати, філософські роздуми,
а також за підстави до моїх власних міркувань над сценарієм.
Пане Володимире, дякую.
Щодо трилера. Аж ніяк не думала про можливість такого враження. Хотілося на тлі чарівного чистого ранку створити відчуття загубленості, непотрібності, бруду, самотності, пригніченості, як би щось такого за межами звичного, нормального життя... Все ніби і реальне, але і нереальне, абсурдне якраз своїм грубим натуралізмом... Звідси постійний холод, діряві шкарпетки, несмачна кава, як би ворожий вокзал...
Про що має бути це кіно? Думаю, про повернення. Повернення до витоків. Свій шлях – своє повернення… Якщо коротко.
Ні, ні і ні… Для мене це історія саме про молоду дівчину бо вся вона - очима дівчини, через її загострене сприйняття. Це подорож не у минуле матері, а туди, звідки її матір. Це подорож молодої людини за покликом серця. І беручи ключ із собою, вона як би не може розійтися із тим місцем, із тим садом, із могилами на кладовищі. Їй потрібно мати із собою частину того місця, бо те місце важливе для неї, важливе по-інакшому, ніж воно важливе для матері. Можливо, фільм трошки і про це: що таке є це місце для героїні. Імовірно, тут не достатньо зрозуміло, що і сама героїня пов'язана із цим місцем. Не хотілося б вдаватися до пояснень… Іншим чином… Над цим варто іще подумати. І ніяких ретроспекцій...
Закадровий голос наприкінці – іще одне підтвердження, що це бачення саме очима доньки історії матері.
Лікарня. Хотіла б взагалі відмовитися від тексту, діалогів. Щоб їх весь час заглушали шуми. Імовірно, так, зрештою, і буде... Щодо точності фрази. Можливо, вона, справді, є не настільки точною, як хотілось. Сенс у тому, що донька весь час думає про ці іграшки, і усі відвідини не наважується віддати матері, бо не знає, як та відреагує у своєму стані. І уже тільки, коли збирається іти, нарешті вирішує, бо не знає, навіщо тоді їх привезла... І щоб виправдати, що так пізно віддає їх, говорить, що «зовсім забула»...
Не дивлячись на стан матері, Ольга змушена вирішувати, і спершу намагається переінакшити своє життя. В такий спосіб вона думає і допомогти матері. Погоджуюсь, що це поки ніяк не зрозуміло з написаного. Але той ключ має вагу. Сукупність обставин: ставлення закордонного нареченого, стан матері, ключ, зрештою, змушують змінити рішення і залишитись.
У своїй історії хочу більше вільного повітря, більше можливостей для розмірковування, менше конкретності. Зрештою, судячи уже з Вашого листа, історія зрозуміла, тобто зрозуміла основна лінія, або суть. Це головне для мене. Менше пояснень, і більше візуальних вражень. На цьому принципі хотілося б побудувати оповідь.
Дякую, за посилання. Прочитала сценарій. Дійсно, багато схожого... Фільму поки що не бачила...
Це чисто літературна новела, що до кіна не має жодного стосунку.
Про це свідчить те, що про ВСЕ дізнаємось в останньому рядку.
В кіно може бути розв’язка "в останньому рядку", але диспозицію ми знаємо.
Про літературність цієї речі цілком слушно згадував Володимир Войтенко.
Що ж, якщо вже цей твір попав до кіношників, будемо судити його за «законами гор».
7 сторінок з 10 - немотивоване блукання. Як для короткого метру, забагато. Ці 7 сторінок тільки намагаються стати єдиним образним, завершеним шматком. Тобто, в процесі…
Поки-що це оповідь, насамперед, про міське дівча, далеке від реалій життя. Жанр - комедія. Їде собі Ольга невідомо куди і навіщо, нудить світом, і глядача це неабияк потішить - констатується, що вона щось постійно шукає, - то смітник, то «в пошуках гарячої кави або чаю», так постають усі оті причини, через які родіну покидають, - а глядач цього ж не знає, і вочевидь, не завжди зрозуміє.Але сміху буде.
Наскільки виправдана така композиція?Навіть якщо шлях до дому є матеріалізованою причиною дім покинути?
Сон, - класика студентських робіт, але тут він не зовсім завершений, складається з одного елементу, - а сон є сумісність несумісного, - тож тут це БУДЕ спогад.
«Потім (Ольга) обидві долоні занурює у воду» відра колодязя… Оту солодку воду, за Геннадієм Ковалем.Також цілком в дусі рафінованої героїні, - вимерло село, нема кому в голову дати…
Нарешті, покинутий дім, це прекрасно! Але ж хто там жив? Це має бути вказано (по речах!) конкретно, ну хоч трохи ДОЛІ!І навіть тут ми не отримали нічого, мотлоху по коліна.
Жінка любила новорічні іграшки… Малувато буде. Для кіно.
Так, певна типологія тут таки існує, згадується і «Помин», що ностальгічно нагадують звитяжні українські фільми про падіння ПАТРІА.
А для літератури, хай судять інші.
Нагадаю, нема страшнішого ворога для кіна, ніж література.
Напевно одним з безлічі можливих прочитань історії є її розуміння як вираження певного вибору. От тільки не зовсім зрозуміло, коли саме той вибір чітко ставиться й які саме альтернативи перед героєм, чи то пак - героїнею, стоять, коли саме вони позиціонуються перш за все для самої героїні, а вже потім й для глядача. Бо у фіналі видно вже здійснення вибору. Й звідси, напевно, можливо припустити, що альтернативами є два типу подорожей, два типу шляхів, що їх Ольга здійснює-проходить, а отже - в остаточному підсумку мова напевно йде саме про вибір життєвого шляху.
Так, з однієї сторони героїння здійснює довгу (перш за все в плані екранного часу їй приділеного) подорож, сповнену численими "перешкодами" у вигляді незручностей побутового плану та просякнуту атмосферою емоційної неприязні, самотності, та певної байдужості, а у фіналі ще й певного подиву зі сторони оточуючих. Саме тут напевно слід зупинитися й на мотивації цієї подорожі, адже в контексті самого сценарію вона може бути пояснена лише проханням матері, бо якоїсь самостійної примхи чи бажання, а чи цікавості з боку Ольги в тексті не висловлено. Й тут важко не погодитися з паном Володимиром стосовно коментаря до останьої фрази з діалогу між ними. Адже якщо вона її просила туди з'їздити, то чи не за тими речами, значущість яких для мами Ольга, судячи з розгорнутого фінального монологу, не могла не дооцінювати, а значить, не могла просто так забути. А отже, потрібно напевно, або розкрити причину того забування, або якось по іншому вирішити сам момент передачі тих дорогих та милих серцю речей й розповіді про подорож й побачене в її результаті.
Такій розгорнутій першій подорожі протиставляється добре організована в плані комфорту, адже по асфальтній трасі з сумкою на колесах через добре натоплений аеропорт, Ольга здійснює іншу подорож, власне лише її початок, без продовження, яке, виходячи з контексту, мало бути не менш комфортним та "радушним".
Тут доволі цікаво, що причина вибору, переконливо втілена через символізацію в ключі, що висить на шнурку, перекинутому через шию, є також одночасно з тим й альтернативою того вибору. Власне це й довзоляє через подані альтернативні образи шляху абстрагувати саме поняття шляху й звідси розуміти історію саме як вибір того таки шляху, але вже не стільки просторово-часового, чи навіть й не історичного у його приватному варіанті (адже мова між всім іншим йшла й про пам'ять також), а саме шляху життєвого, тобто - етичного. Мотивація самого вибору, як й взагалі якісь інші особистістні риси характеру головної героїні виражені досить туманно, але напевно сценарій від того лишень виграє. Адже напевно дійсно воно так, що на батьківщині вода солодша. Та й не тільки вода.
Дуже гарно виписана атмосфера протягом усієї дії.
Аж часом це нагадує трилер, але зрештою виявляється обманкою. Не певен, що для цього сюжету це є найкраще. Утім, тут, звісно, залежить, хто екранізуватиме, бо зробити можна по-різному – цю подорож героїні «в минуле», «до місця, якого майже нема», до…
Взагалі, тут є питання: як Ви самі для себе визначаєте – про що це кіно?
Бо це достатньо дивна, як виявилося, подорож – не у своє минуле, а в минуле іншої людини, в мамине минуле. І це достатньо проблематично…
Хоча в певних місцях прозирає, трапляється деяка літературність (часом цей текст первісно не був оповіданням?), але абсолютно некритична протягом подорожі героїні.
Щоправда, аж поки не доходимо до фіналу. Маю на увазі пояснювальний закадровий голос героїні. Але, зрозуміло, що це варіант вирішення «історії не про героїню».
Також проблемним є, як на мене, педальований мелодраматизм сцени в лікарні. До речі, непереконливою є остання фраза Ольги: «Ні, не все, ось, зовсім забула». Безумовно, нічого цього забути вона не могла – бо це головне! Можливо, їй непросто це «головне» зараз дати матері, можливо, вона, сказати б, боїться цього – боїться сили емоційної реакції хворої матері. – Цілком можливо і було б психологічно зрозуміло, виправдано, але до цього абсолютно не підведено, цього нема, це, як на моє враження, не спрацьовує.
І в результаті, коли історія з героїнею, але «не про неї», як це мені читається, то важко інтерпретувати цей самий ключ в Ольжиній руці в передфінальному кадрі. Я не розумію, що він означає: пам’ять про чуже минуле (нехай і мамине; бо ми Ольгу в ньому не бачимо)? чи пам’ять про маму, що вмирає? (але чому, в такім разі, Ольга покидає матір саме зараз?).
Власне, такі сумніви й запитання. Можливо, на них в автора є – у перспективі – відповіді. Тому цікаво було б почути.
До речі, досить схожі мотиви, але втілені в сценарії (і вже у фільмі) «Помин» дещо інакше: http://screenplay.com.ua/screenplays/?id=295
Сподобався Ваш матеріал щодо закинутого будинку і різних доріг (електрички, міські вокзали - аеропорт), є де візуалізуватися і створювати атмосферу, контрасти.
Виклад історії трохи нерівний і поодинокості сну і закадрового голосу.. хочеться підтримки) або взагалі відмовитися й по-іншому передати.
Я би виструнчила історію в часі, щоб без скачків і пояснень, - типу почати з аеропорту, потім в контрасну дорогу до села, село, місцева лікарня і знову будинок (розгрібання, розчищання - як заміна звуку літака). Після лікарні можна дорогу в ніч, щоб дати таки натяк на повернення до аеропорту, можливість сумніву, - а кінець неочікувано вже в будинку. Ну то вже моє таке бачення))
І може пошукати виразніші деталі дискомфорту дороги, бо для звиклих буде не зрозуміло, або на контрасті з аеропортом тоді.
Ще про іграшки для матері подумала.. якщо дівчина вже живе закордоном і приїхала, заради хворої матері, то іграшки для мами будуть тільки заманухою, щоб побачити доньку, і там можна з психологією погратися теж. Але з тексту не зрозуміло чи вперше їде закордон чи ні.
Хороша історія. Успіхів Вам!
Написав Надія Коваль, 08:41 07.10.2016