Вночі з 1 на 2 листопада о 00:30 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: український фільм «Зелена кофта» (2013) і розмова в студії з режисером стрічки Володимиром Тихим – про витоки й фільмування картини, про українське суспільство, про творчість, про кіноглядача та перспективи українського кінематографа.
«Зелена кофта» Володимира Тихого, що вона отримала престижний приз міжнародного журі критиків (FIPRESCI) на Одеському МКФ 2014 року, в українському кінотеатральному прокаті жанрово позиціонувалася як психологічний трилер.
Сюжет фільму розгортає драматичну історію юної школярки, яка через власний недогляд втрачає молодшого брата. Після чого стикається з безпорадністю рідних, із байдужістю соціальних інституцій та зрадою близьких людей. Дівчина лишається наодинці з власним горем і чинить правосуддя своїми руками – безкомпромісно і жорстоко.
Події, зображені в «Зеленій кофтфті», точиться в Києві 2010-х років. Нині можна сказати навіть певніше, для чого фільм дає очевидні підстави: сюжет картини розгортається в передреволюційному Києві, що потерпає від браку солідарности, аби у фіналі вибухнути коктейлем Молотова.
Перед нами постає моральний вибір соціальної драми. Радше драми, ніж трилера. І тут читаються українські сюжети як останніх десятиліть, так і останніх років – безкарність «господарів життя», поле мовних протистоянь та інвазія «русского міра», «педофільський» дифамаційний скандал, а загалом – брак повітря суспільної свободи та відсутність соціальної справедливости.
З Володимиром Тихим два роки тому відбулася перша зустріч в «Арґументі-Кіно», коли демонструвалися короткометражні фільми із соціально провокативних проектів під так само викличними назвами – «Мудаки. Арабески» та «Україно, goodbye!». На той час «Зелена кофта» вже була готова й мандрувала найповажнішими міжнародними кінофестивалями, зокрема, входила до конкурсних програм на МКФ у Сан-Себастьяні та Варшаві.
Але революційні події наступної зими змінили якщо не все, то дуже багато. Володимир Тихий став одним з ініціаторів та провідників кінематографічного руху «Вавилон’13», за яким вже нині нараховується понад дві сотні різної тривалости документальних фільмів про революцію та війну.
За цей час, зокрема, й одверто розкрилися, вийшли зовні головні соціально-психологічні контексти «Зеленої кофти». Приховане для когось стало очевидним для всіх. А вихід фільму на українські екрани першого пореволюційного місяця ніби позбавив стрічку певного пророцтва.
Утім, про все це – про задум, творення й екранне життя «Зеленої кофти», про «Вавилон’13» та візію майбутнього українського кінематографа – в розмові з Володимиром Тихим у студії програми «Арґумент кіно».