Вночі з 18 на 19 січня о 00:15 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм американського кінорежисера Майкла Мана «Алі»/ Ali (2001, США).
Фільм «Алі», що він створений 2001 року, – біографічна драма американського кінорежисера Майкла Мана про сильну особистість, яка кинула виклик системі.
Отже, це кіно про життєвий шлях знаменитого американського боксера й великого громадянина Магамеда Алі, котрий про себе сказав: «Я не буду таким, яким мене хочуть бачити, і я не боюся бути самим собою й думати так, як хочу».
Алі, вочевидь, є не тільки спортивним кумиром 60-70-х років минулого століття, а й великим героєм Америки. Він, окрім боротьби в боксерських рукавичках у квадраті ринґу, був борцем за громадянські права в рідній країні за складних часів, коли гучні політичні й соціальні події змінювали світогляд мільйонів.
Він захищав принижених і дарував людям нову надію. Час перетворив його на живу леґенду. Сміливий та одвертий, він переписав історію для афроамериканців у спорті. Він змінив своє «рабське ім’я» Касиус Клей, прийняв іслам і став Магамедом Алі.
Послідовно, фільм Майкла Мана важко назвати спортивною драмою. За великим рахунком, це кіно не про бокс. Аж ніяк не про бокс. Це кіно створювалося з метою повідати екранові та світу історію видатної людини.
Але ця історія постає перед нами не на котурнах, хоча й з великою та підкресленою авторською симпатією. Так, тут показано сильні людські прояви Магамеда Алі, його потужні характер та воля, але також і його слабкості. Його злети й падіння, без чого не можлива жодна, навіть крицева людина.
Для біографічної стрічки, безумовно, поряд з іншими належними складовими, надзвичано важливим є вибір виконавця головної ролі, що він у випадкові «Алі» виявився достоту влучним. Віл Сміт, вочевидь актор вибухового й комедійного таланту, проявив себе в цьому фільмі як правдивий та глибокий драматичний виконавець. І це його чи не найкраща кінороль.
Вілові Сміту асистують не менш виразні на своїх місцях актори. Зокрема, це Джеймі Фокс, гарно відомий завдяки згодом утіленому образові знаменитого музиканта й співака Рея Чарлза в іншому байопіку, «Рей», а також дякуючи головній ролі у фільмі Квентина Тарантіно «Джанґо вільний».
Ну й на підмогу – завше органічний Джон Войт – ціла епоха в американському кінематографі, батько Анджеліни Джолі. Він постає тут у ролі набридливого спортивного журналіста, за яку, як і Віл Сміт у фільмі «Алі», був номінований на «Оскара».
А спеціальний сюжет у програмі присвячений постановнику кінострічки, режисерові Майклу Ману, його творчості – його фільмам.
І варто пристати до думки, що фільм Макла Мана «Алі» – це кіно про людину, яка не тільки виборола звання чемпіона з боксу, а й стала переможцем, відстоюючи справедливість, істину та право на власний вибір.
І якщо не хочете, щоби світ вас змінював, а прагнете самі його змінити – звісна річ, на краще, – то подивіться цей фільм про велику людину. Певен – надихатиме!
**
МАЙКЛ МАН – КІНО ПРО КОНФЛІКТ ТІЛА Й ДУХУ
Американський режисер, сценарист та продюсер Майкл Ман є фактично живим класиком та одним із найповажніших голлівудських кінематографістів останніх двадцяти п’яти років.
Свою кінокар’єру він розпочав на початку вісімдесятих років минулого століття і майже одразу заявив і власну тему, й окреслив низку стилістичних засобів, які згодом розвиватиме у своїх картинах.
Його перша стрічка має промовисту назву «Злодій» і веде мову про гурт професійних злочинців, які грабують сейфи. Їхнім лідером є такий собі Френк, фахівець високої проби, що він півжиття просидів у тюрмі. Френкові мріється піти у відставку, створити родину й зажити нормальним життям. Одного дня йому пропонують дуже складне та ризиковане, проте прибуткове пограбування, яке дозволить забезпечити себе до скону віку. Френк погоджується, проте справи йдуть не зовсім так, як планувалося.
До цього класичного сюжету Ман підходить з максимальною серйозністю. Він не тільки кладе до основи екранної історії життя та справи реального злочинця, а ще й консультується з приводу виробничих дрібничок у чинних злодіїв. Відтак фільм справляє враження гранично реалістичного – аж до натуралізму – видовища. Злочинці тут показані мирними, працелюбними, винахідливими та загалом позитивними у своїх звичках людьми, єдиним недоліком яких є те, що вони порушують закон.
Загалом ця схема збережеться і в усіх інших кримінальних драмах Майкла Мана, що стануть для нього провідним жанром.
1986 року Ман екранізує роман Томаса Гариса «Червоний дракон» (фільм «Мисливець на людей»), чим відкриває нову сторінку в жанрі кримінального трилера. Саме тут уперше на екрані з’являються герої, котрі згодом стануть найтиражованішими персонажами жанрового кіна наступних двадцяти п’яти років: Ганібал Лектер, Джек Кроуфорд, Віл Ґрем, що вони незабаром перекочують до інших кінофільмів, а згодом і телесеріалів.
Проте ця картина важлива не тільки для розвитку жанру, але й для розвитку художнього світу самого Майкла Мана. Саме тут до героя-злочинця він додає його суперника-правоохоронця, якого згодом буде важко відрізнити від порушника закону. У фільмі йдеться про полювання за серійним убивцею Зубною Феєю, яке здійснює Федеральне бюро розслідувань. Аби слідство було ефективнішим, бюро залучає свого аґента у відставці Віла Ґрема, що той здатен пройнятися імпульсами лиходія.
Таким чином, уперше у фільмі Мана встановлюється своєрідний нарцисичний паритет між злочинцем та правоохоронцем, який стане основою його найзнаменитішої та найвпливовішої картини «Двобій», яка вийшла на екрани 1995 року.
У фільмі також ідеться про гурт злочинців, власне, грабіжників та про їхнього лідера, такого собі Ніла Макколі. Їм протистоїть відділ боротьби з грабіжниками та вбивцями на чолі з лейтенантом Вінсентом Ганою. Обидвоє чоловіків схожі між собою: вони одного віку, той і той має проблеми в особистому житті, обоє одержимі власною роботою.
Ця картина також прикметна своїм скрупульозним відтворенням злочинів, реалістичністю перестрілок і достовірністю психологічних мотивацій. Разом із тим, це видатний фільм, справжній кінороман, який ставить перед людиною низку етичних та навіть філософських проблем.
Важливим також є візуальний стиль цієї та й інших стрічок Майкла Мана, який фільмує свої історії в епічному ключі, майже як опери. Він показує людину частиною ландшафту, а також робить ландшафт метафорою її внутрішніх та зовнішніх процесів. Яскрава ілюстрація цієї тези – епізод фінальної перестрілки в аеропорту Лос-Анджелеса, де чергування світла й тіні вирішує долю героїв.
Ще однією видатною стрічкою Мана стала картина «Співучасник», яка вийшла на екрани 2004 року. Це історія нічного таксиста Макса, до якого підсідає звичайний із вигляду пасажир на ймення Вінсент і просить стати його водієм на одну ніч, мовляв, у місті проїздом і хоче відвідати кількох приятелів та родичів.
Незабаром з’ясовується, що це насправді найманий вбивця, який не гребує нічим для досягнення своєї мети. Проте це тільки початок історії. Максові доведеться докласти чимало зусиль, аби спекатися непроханого гостя.
У цьому фільмі режисер уперше працює з цифровим відео, роблячи історію майже документальною, наближаючи її зображення до побутового. У такий спосіб він досягає кількох цілей. З одного боку, робить зображення «некінематографічним», репортажним, візуально не репрезентативним, з іншого, у такий спосіб додає химерності самій історії, яка весь час балансує між реальністю та нічними кошмарами.
2009 року Ман випускає картину «Вороги суспільства», що вийшла до нашого прокату під назвою «Джоні Д.». Це ґанґстерська драма, присвячена боротьбі з бандитизмом у двадцятих роках минулого століття в Америці. У центрі історії – протистояння між грабіжником банків Джоном Дилінджером та головою Федерального бюро розслідувань Едґаром Гувером. Між ними опиняється молодий оперативник Мелвін Первіс, який безпосередньо переслідує Дилінджера.
У цій картині Ман знову зближує злочинця та правоохоронця, тільки цього разу позбавляє обох щонайменшої шляхетности. І хоч на початку історії Дилінджер був проти вбивства поліцейських, незабаром він не тільки їх убиватиме, проте й ховатиметься за спинами цивільних. Подібна трансформація станеться і з Мелвіном Первісом, який отримає від директора ФБР вказівку «зняти білі рукавички».
Майкл Ман детально відтворює тодішні методи слідства, включаючи технічний бік справи, стеження та прослуховування телефонів. Ця картина є розповіддю про полювання, про переслідування людей, яке закономірно закінчується їхнім убивством. І ця стрічка цілком зафільмована у цифровому форматі, якому режисер відтепер надає перевагу, заявляючи, що у його руках унікальний інструмент, котрий дарує необмежені можливості для творчої самореалізації.
Вночі з 18 на 19 січня о 00:15 в «Арґументі-Кіно» не зовсім типова для Майкла Мана картина, спортивна драма «Алі», у якій, проте, наявна одна з найважливіших тем режисера. Передусім варто наголосити, що це біографічна стрічка, прототип головного героя живий дотепер, і це свого роду прижиттєвий пам’ятник, одна з версій життя, яка радше компліментарна, ніж критична до об’єкта зображення.
Майкл Ман та Віл Сміт під час фільмування
По-друге, це індивідуальна історія, без уже звичного для фільмів Мана антагоніста. Можна сказати, що в цій картині антагоніст колективний – це й оточення боксера, і його численні жінки, і суперники на ринґу, й американська держава, і навіть одновірці та родичі. Саме в конфлікті з ними виявляється характер знаменитого боксера, який ніколи не сумнівався у власній величі.
Проте головний конфлікт полягає навіть не в подоланні самого себе та власного оточення, а у звичній для фільмів цього постановника інертності фізичної реальности, котра завше чинила відчайдушний опір його героям.
Режисер знову демонструє, якою великою ціною дається мрія, яким неслухняним може бути людське тіло, коли йдеться про втілення речей духовного плану. В цьому сенсі уся творчість Майкла Мана постає як свого роду історія про вроджену людську гріховність, якої людина прагне позбутися усе своє життя, проте мало коли досягає успіху.