Вночі з 23 на 24 листопада о 01:05 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм американського режисера Джонатана Деме «Рейчел виходить заміж»/ Rachel Getting Married (2008, США).
Драма американського «Рейчел виходить заміж» – стрічка того самого постановника, що прославився – передусім – завдяки двом своїм знаковим фільмам – «Мовчанню ягнят» і «Філадельфії», Джонатана Деме.
Сюжет картини веде про те, що життя колись успішної фотомоделі Кім не складається – тривалий час вона проводить у реабілітаційних центрах. Але, зрештою, робить відчайдушну спробу щось та змінти у своїй долі – Кім вирушає на весілля до сестри Рейчел, вона прагне налагодити стосунки з родиною, прагне душевної рівноваги...
Варто зауважити, що первісна назва фільму – і вона йому, одверто кажучи, більше підходить, бо влучніша, образніша – «Танці з Шивою».
Річ у тому, що головна героїня стрічки, вже згадана Кім, від 16 років має серйозну наркотичну залежність. А нещастя з її братом, у якому Кім завше винила себе, взагалі вибило дівчину з нормальної життєвої колії. Далі – більше... І Кім замкнулася у свєму травмованому внутрішньому світі та почала уявляти себе Шивою – тим створінням, яке руйнує усе навколо себе.
Екранний образ Кім – одна з найкращих ролей американської актриси Ан Гатувей. І, певне, це її перша роль, якою акторка змогла потужно проявити свої правдиві драматичні таланти. Не дарма після прем’єри картини Ан Гатувей назвала цю роль найскладнішою у своїй кар’єрі.
Торік Гатувей отримала «Оскара» за найкращу жіночу роль – власне, за роль Фонтін у британському драматичному кіномюзиклі режисера Тома Гупера «Знедолені», за сюжетом Віктора Гюґо. Ну а роль Кім була її першою номінацією на заповітну статуетку, а також на «Золотого глобуса»
Загалом бо стрічка Деме, сюжет про творчість якого демонструватиметься в програмі, має аж 36 престижних відзнак і ще 35 номінацій на різні нагороди та премії.
Джонатан Деме дарує нам фільм про завше непрості стосунки в родині, а також про гірке почуття вини, про душевні людські муки та, зрештою, про велику силу любові, яка здатна спричинити до примирення та очищення.
Зрештою, ця кінокартина, при перегляді якої – завдяки певній стилістиці фільмування – часом може виникати відчуття, що дивишся чиюсь сімейну хроніку, насправді показує через драму родинну драму суспільну.
І цей фільм, що той оголений нерв – зовнішня непоспішність приховує справжню бурю емоцій!
**
ДЖОНАТАН ДЕМЕ. НА МЕЖІ
Ігор Грабович, АК
Вже в перших своїх фільмах американський кінорежисер Джонатан Деме виявляє цікавість до сюжетів, які описують межові стани людської свідомости, а також розповідає про психологічно травмованих персонажів, які опиняються на своєрідному життєвому роздоріжжі.
Все це заявлено у трилері 1979 року «Останні обійми», що той кінематографічно ґрунтується на стрічках Альфреда Гічкока, зокрема, на його «Запамороченні». У фільмі йдеться про урядового аґента Гарі, в якого спочатку вбивають дружину, згодом його самого відсторонюють від служби, а незабаром за ним починає полювання невідомий убивця-месник.
У цій картині Деме вміло поєднує трилер із мелодрамою, дозує епізоди смертельної небезпеки зі сценами невимушеного приватного існування своїх героїв. Водночас, із плином сюжету, на перший план оповіді виходить не чоловік, а жінка, яка весь час ніби перебувала у його тіні. Зрештою, саме вона стане центром правдивої драми, коріння якої сягає глибин минулого.
Власне, минуле – це ще один немаловажний чинник фільмів Деме, воно дуже часто нависає над сьогоденням героїв грозовою хмарою, від якої годі сховатися.
Ця тема матиме продовження в наступних стрічках режисера. Прикладом може бути кримінальна комедія «Дика штучка», яка вийшла на екрани 1986 року. У фільмі йдеться про молодого банкіра Чарлі і таємничу незнайомку Лулу, з якою він проводить кілька непростих, проте веселих діб. Лулу втілює пряму протилежність Чарлі: вона смілива, не боїться ризику та схильна до дрібних правопорушень. Поряд із нею сміливішає і герой, вдаючись до різного роду авантюр.
Проте незабаром тональність історії різко змінюється, бо на перший план виходить колишній чоловік Лулу – Рей, кримінальний злочинець з агресивною поведінкою та з претензією на втрачену ним колись жінку. З’ясовується також подвійна природа самої Лулу, яку насправді звати Одрі.
Ця картина стала не тільки варіацією на теми неонуару, який у середині 80-х років був популярним в американському кіні, а ще й став прообразом своєрідного ідеально збалансованого фільму Джонатана Деме, у якому кінематографічна різножанровість доповнювалася б іншими видами мистецтва, зокрема, популярною музикою. Таким ідеально збалансованим фільмом є наступна стрічка режисера «Заміжжю за мафією», яка вийшла на екрани 1988 року.
В ній ідеться про родинне життя такого собі Френка Де Марко, середньої руки італійського мафіозі, котрому не дуже пощастило з дружиною Енджелою. Енджелі не подобається ні спосіб життя чоловіка, ні матеріальний достаток, який прийшов до неї у такий нетривіальний спосіб.
Одного дня Френка вбивають, і вдова нарешті почувається вільною. Проблема лише в тім, що на неї поклав око мафіозний бос, убивця її чоловіка Тоні Русо. Енджела опиняється в пастці, бо за нею також полює і правоохоронна система.
Ця картина є зразковою амальгамою жанрів, із превалюванням комедії та мелодрами; вона також відзначається чудовим акторським ансамблем та непересічним звуковим оформленням, яке включає в себе, зокрема, розмаїту популярну музику. Деме зафільмував одну з ключових картин вісімдесятих – з їхнім поєднанням зовнішнього ефекту з тривожним внутрішнім змістом.
Найтитулованішим фільмом Деме стала його стрічка 1991 року «Мовчання ягнят», яка – третя за всю історію премії – отримала «Оскара» у п’яти найпрестижніших номінаціях, у тому числі й за найкращу режисуру. Це історія Клариси Старлінґ, стажерки ФБР, якій довіряють допитати серійного вбивцю-людожера Ганнібала Лектера. У такий спосіб ФБР намагається напасти на слід іншого серійного вбивці – Буфала Біла.
У фільмі йдеться не тільки про розслідування кримінальної справи, але й про своєрідну терапію, впродовж якої долається травматичне минуле. Це також майже антична історія про мандрівку до лабіринту чудовиська, яке втілює тут подвійну природу божества, бо може стати і руйнівником, і рятівником.
Джонатан Деме на знімальному майданчику "Мовчання ягнят"
І в цій картині повноправним героєм стає жінка, якій важко виживати у світі, створеному за чужими правилами. Уникаючи героїзації, Деме фільмує історію про силу слабкости, про нехай примарну, проте все ж надію, що зло долається не винятково насиллям. Деме також створив фільм на перехресті кримінального трилера, фройдистської драми та фільму жахів, додавши до нього добру порцію улюблених пісень, яка трактується в картині у нетрадиційний спосіб.
1993 року виходить іще одна стрічка Деме – «Філадельфія», яка привнесла до американського кіна кілька важливих тем, зокрема, теми СНІДу й гомофобії, а також показала життя сексуальних меншин у позбавленому сенсаційности світлі.
Окрім теми фільму, яка викликала суперечки у середині 90-х, важливою є формальна майстерність режисера та його постійного оператора Така Фуджимото.
Вони зняли картину на близьких планах, відстежуючи фізичні та психологічні зміни, що відбуваються з головним героєм. Вони штучно сповільнили час, аби дати нагоду публіці цілком пережити історію, яка, якщо прибрати увесь сенсаційний антураж, за своєю суттю, постає як історія вмирання.
Протягом останніх десяти років Деме зафільмував тільки три повнометражні ігрові фільми, серед яких два римейки класичних голлівудських стрічок. Одна з них – це параноїдальний трилер «Маньчжурський кандидат», дію якого перенесено до Америки середини 90-х років ХХ століття.
Перед нами історія одного з підрозділів американської армії, що його викрадають під час операції «Буря в пустелі» та згодом піддають процедурі промивання мізків. У центрі оповіді – майор Бен Марко та воєнний герой сержант Реймонд Шоу, який пішов у велику політику.
Картина стала певним завершенням доволі тривалого етапу творчости Деме, присвяченого жанровому голлівудському кінематографу. Режисер зумів створити низку дуже переконливих і навіть етапних кінострічок, які продовжують жити й зараз.
2008 року картиною «Рейчел виходить заміж», котру ми сьогодні демонструємо в «Арґументі-Кіно», розпочався новий період його творчости.
Цей фільм продовжує тематичні експерименти Джонатана Деме, проте ставить їх у нетрадиційний для нього контекст. Тепер перед нами не кримінальний трилер, не комедія і навіть не фільм жахів. Це чиста драма у європейському стилі – з ручної камерою, доволі реалістичними діалогами та відкритим фіналом.
Історія молодої жінки, колишньої наркоманки, яка повертається додому і стрічається зі своїм не особливо приємним минулим, про яке не забули її близькі та рідні. Ми знову бачимо лабіринт, проте цього разу вийти з нього буде ще важче.