Вночі з 2 на 3 листопада о 02:45 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм американського режисера Кевіна Тенні «Ніч демонів»/ Night of the Demons (1988, США).
«Ніч демонів» – культовий фільм жанру горор, стрічка 1988 року, створена американським кінорежисером Кевіном Тенні.
У фільмі розгортається історія однієї веселенької молодіжної вечірки перед Днем усіх святих – у закинутому старому будинку із дуже й дуже поганим минулим. Третина стрічки – веселощі, а згодом – макабра. Інакше й не скажеш – правдива й карколомна «Ніч демонів».
Початкова, первісна назва фільму була відповідною – Halloween Party. Бо, власне, і йдеться про Геловін, інакше – Відьомську ніч, про те сучасне свято, яке походить від старовинного кельтського, себто ще язичницького. Після прийняття ж християнства його, власне, святкують як надвечір’я Дня всіх святих.
Як відомо, найгучніше, програючи лишень Різдву, воно проходить у Сполучених Штатах, Великій Британії, Канаді та Ірландії. І вже з великим успіхом добралося України. Дітям подобається... Окрім костюмованих вечірок, вирізання ліхтарів із гарбуза, випрошування цукерок у дорослих – це ще й вечори моторошних оповідок, а з нещодавна й перегляд фільмів жахів.
Окрім усього іншого тематичного, геловінські сюжети міцно увійшли до традиції жанру. Горор і Геловін – це нерозлучна парочка. Вони часто-густо не просто доповнюють одне одного, а є вже неподільними.
Закономірно, щоу програмі в спеціальному сюжеті йтиметься, власне, про традиційне відображення Геловіну у фільмах жахів.
Лишається зауважити, що для режисера Кевіна Тенні «Ніч демонів» була тільки другою повнометражною стрічкою, але, фактично, піком кар’єри. І, безумовно, вписала його ім'я в історію жанру.
Взагалі ж, популярність «Ночі демонів» породила цілу низку наслідувань. У тім числі, з тією ж назвою – своєрідні сиквели, що виходили, з відомих причин, тільки на відео, а також – невдатливий римейк 2009 року.
Та ориґінальна «Ніч демонів» – правдива класика жанру з ностальгійною підкладкою. Так тепер не фільмують. Ну хоча б узяти спецефекти – вони тут не комп’ютерні, а механічні, і від них віє чимось направду зловісним.
Хоча, ніби все у цій картині, як і має бути, коли йдеться про Геловін у горорі, все, як завжди – темні закапелки, павутина, гучна музика, кров та еротика, монстри-демони й чорний гумор...
**
ГЕЛОВІН ТА ФІЛЬМИ ЖАХІВ
Ігор Грабович, АК
Голлівудське кіно не могло обійти Геловін – одне з найпопулярніших американських свят. Це свято досить своєрідне, у ньому поєднуються гумор та страх у досить довільних пропорціях.
Класичним фільмом на цю тему є стрічка режисера Френка Капри «Арсен та старе мереживо», яка вийшла на екрани 1944 року.
Фільм розповідає про відомого нью-йоркського театрального критика Мортімера Брюстера, який перед поїздкою на медовий місяць на кілька хвилин завітав до отчого дому. Несподівано для себе, напередодні Дня всіх святих, він відкриває низку таємниць власної родини. З’ясовується, що його тітки Еббі та Марта вбивають випадкових літніх гостей, – як вони кажуть, «з мотивів милосердя», аби ті не страждали на самоті. Трупи ховають у себе в підвалі за допомоги божевільного брата Мортімера на ймення Тедді, який уявляє себе президентом Теодором Рузвельтом.
Та й це не все: надвечір у дім прибувають іще одні дивні гості – брат Мортімера, серійний убивця Джонатан, схожий та чудовисько Франкенштайна, і його супутник Айнштайн, який видає себе за німецького пластичного хірурга.
У цій кінокартині запропоновано класичний рецепт комедійного фільму про Геловін: зло тут ховається під маскою невинности, популярні кінематографічні образи несподівано сходять з екрану в життя, поліція не вірить в очевидне, а на все божевільне товариство знаходиться тільки один більш-менш притомний персонаж, який намагається дати всьому цьому раду.
І все ж більшість стрічок на тему Геловіна належать до правдивих фільмів жахів, автори яких намагаються витворити навколо цього свята моторошну, проте по-справжньому автентичну атмосферу страху. Витоком новітньої традиції цього напрямку можна вважати горор режисера Джона Карпентера 1978 року, що й має назву «Геловін». Картина на багато років наперед сформувала моду на піджанр фільму жахів слешер, а також створила певні канони показу святкування переддня Всіх святих з його неодмінними дитячими вертепами й переглядом страшних фільмів по телевізору.
Проте найголовнішим досягненням картини стала сама історія, яка обертається навколо постаті Майкла Маєрса, спочатку шестилітнього хлопчика, а згодом дорослого мовчазного чоловіка в масці, який вбиває людей з невідомих авдиторії міркувань. Маєрс тут постає новим персонажем фільму жахів – незнищенний, фактично безсмертний убивця, чисте зло, у якому ніби втіліються усі можливі людські страхи.
Модернізується у «Геловіні» Карпентера також іще один неодмінний персонаж фільмів жахів – так звана «остання дівчина», якій завжди щастить вижити у нещадній м’ясорубці горора. Від цієї стрічки «остання дівчина» – це вже не пасивна жертва чужої агресії, яка шукає чоловіка-заступника, вона – активний боєць, претендент на перемогу над чудовиськом.
У 1980-ті стрічки про Геловін продовжують бути полем мистецьких експериментів. 1989 року американський режисер Віктор Сальва дебютує картиною «Дім клоунів» – ще однією варіацією геловінського страху, який виходить поза межі кіна. В осерді історії – троє братів, які напередодні Геловіна залишилися вдома без дорослих.
Найвразливішим серед братів є найменший – Кейсі, який патологічно боїться клоунів. Ніби насміхаючись над ним, старші брати напередодні Дня всіх святих ведуть його до цирку.
Паралельно з цим із сусідньої божевільні втікають троє пацієнтів, вони вбивають справжніх клоунів, перевдягаються у їхній одяг і вирушають на прогулянку. А незабаром, як водиться, опиняються перед обійстям трьох братів.
«Дім клоунів» зажив лихої слави – й не тільки через свій сюжет чи радикальну, експресивну кіномову, а, власне, через супутні речі, зокрема, вчинки режисера, який поєднав геловінський страх із цілком реальним переслідуванням виконавця головної ролі. Ця картина може бути зразком кіна, яке дуже близько підходить до зла, позбавляючи його кінематографічної умовности.
Ще однією стрічкою, яка поєднує реальність із нашими страхами, став канадський горор «Перевертень» (2000). Це історія двох сестер-старшокласниць Бриджит і Джинджер, які досить своєрідно переживають власне дорослішання та фізіологічні трансформації, що відбуваються з їхніми тілами. Сестрам неодмінно хочеться бути завжди разом, навколишній світ їм видається ворожим, і вони часто думають про самогубство.
Одного дня Джинджер кусає невідома, дуже агресивна тварина, і цей укус запускає низку перетворень, які стають правдиво руйнівними і для неї самої, і для довколишніх. Тут геловінський страх пов'язаний із внутрішньо агресією, коріння якої ховається у самій людині, у її нутрощах, тваринній природі, котру годі здолати.
Іншу традицію показу Геловіна у горорі пропонує фільм «Гаманець або життя» (2009). Власне, фраза «гаманець або життя» – є традиційним вигуком напередодні Геловіна. Саме так звертаються до господарів домівок гості, здебільшого діти, перевдягнені у карнавальні костюми.
Сама ж картина розгортає чотири пов’язані між собою історії про дотримання традицій святкування, за порушення яких можна отримати суворе покарання. Особливістю цього фільму є його низька толерантність до насильства, чорний гумор та переосмислення деяких канонів звичної міфології горора.
Принадним у стрічці є також поєднання побутового реалізму й умовности карнавалу з правдивими жахам, які можуть трапитися тільки раз на рік, коли перед людиною матеріалізуються усі її моторошні гріхи.
Вночі з 2 на 3 листопада о 02:45 в «Арґументі-кіно» – «Ніч демонів», яку можна вважати іще одним класичним способом показу Геловіна в горорі. Йдеться про ніч напередодні свята у домі, який має лиху славу. На цю тему знято безліч стрічок, проте часто-густо виходять нові фільми, які долучають до цієї теми новий контекст – соціальний, медійний, політичний чи ще якийсь інший.
«Ніч демонів» знято 1988 року, коли горор переживав черговий розквіт, і фільми жахів виявилися чи не найоптимальнішою реакцією на нові суспільні виклики, що їх переживали тодішні Сполучені Штати Америки. Страх поставав як головна емоція і через економічні труднощі, і через загрозу ядерної війни, загрозу, котра не щезала аж до початку нового десятиліття.
Окрім трансляції усіх цих, тепер не зовсім пам’ятних речей, у фільмі залишається, власне, сама історія, сама ситуація, яка звертається до нашого ірраціонального, яка апелює до певних несвідомих речей, котрі можуть виринути з глибин нашого єства і наповнити нас неймовірним жахом. Ідеться й про наші злочинні імпульси, і про втрату віри, а також про саме зло, яке ніколи не відступає назавжди, а підступно і завше чекає на нас у найнесподіваніших місцях.
Шануймося.