Володимир Войтенко, АК 

Вночі з 26 на 27 жовтня о 02:00 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та американський фільм британського режисера Клайва Баркера «Володар ілюзій» ("Повелитель ілюзій")/ Lord Of Illusions (1995, США).

Містичний фільм жахів, а заразом трилер і детектив знаменитого британського горор-майстра Клайва Баркера, його третя режисерська робота під назвою «Володар ілюзій» вперше побачила екран 19 років тому.

Сюжет картини зав’язується на тому, що приватний детектив Гері Д’Амур стає свідком несподіваної, незвичної та страшної смерти знаменитого ілюзіоніста Філіпа Свана. Д’Амура ж наймають для розслідування цього нещастя. Відтак йому доводиться й випадає зіштовхнутися в цій загадковій справі не просто зі злочинцями й не просто з банальним злом...

Так, смерть ілюзіоніста на робочому місці несподівана, але ж чи не скрізь подібне трапляється, коли, сказати б, належним чином не дотримуються техніки безпеки. Та дуже швидко приватний детектив наштовхується на таємницю з потойбіччя, що дотична до загибелі Філіпа Свана.

Ця таємниця стосується не тільки ілюзіоніста, але й його красуні-дружини. Послідовно ж усе це поглинає й Гері Д’Амура, який, намагаючись розкрутити клубок з невідомого, опиняється в осерді обману та неймовірних жахів. Як то кажуть, ілюзія – трюк, але магія – реальна!

Коли говорити про цей фільм, то передусім потрібно вести мову про його творця – про Клайва Баркера, для якого кожна з трьох ним створених прокатних кінокартин є безумовно авторськими. Й не тільки тому, що Баркер сам пише сценарії за власними літературними творами й потім екранізує їх.

 Для Баркера його фільми – це повнокровне дихання його мистецького світу у вимірах екранної реальности. Про що в програмі окремо йтиметься у спеціальному сюжеті.

Баркер і сценарист для інших, і продюсер, і актор, і художник, але передусім – він плодючий письменник із десятками й десятками книжок романів та оповідань. До речі, за мотивами свого оповідання 1985 року «Остання ілюзія», зрештою, Баркер і створив «Володаря ілюзій».

Озираючись у минуле, варто зауважити, що вже після першої виданої Баркером збірки новел – із циклу «Книги крови», – а це на початку 80-х, сам Стівен Кінґ назвав письменника-початківця своїм наступником у літературі та «майбутнім жанру горора». Не більше й не менше.

Про рівноцінність «Володаря ілюзій» двом першим режисерським роботам Баркера, звісно, можна сперечатися; власне, ця суперечка й точиться ось вже майже 20 років поспіль. Але, в кожнім разі, ця стрічка є правдивим надбанням жанру; вона пропонує цікаву сюжетику, а також непередбачуваний фінал. Тут усе побудовано на магії, ілюзії та містифікації...

**

КЛАЙВ БАРКЕР, ВОЛОДАР ІЛЮЗІЙ
Ігор Грабович, АК  

До кінематографа британський письменник Клайв Баркер виявляв інтерес від самого початку своєї творчої діяльности. Фільмувати самостійно він почав ще на початку 1970 років, вже у перших своїх картинах продемонструвавши схильність до показу екстремальних сторін людського життя.

Скажімо, стрічка 1978 року «Заборонене» є низкою епізодів одверто фізіологічного характеру, які видаються радше поетичними метафорами, ніж частинами якого глобальнішого сюжету. Людське тіло, а радше плоть – спотворена, скалічена, поранена, часто позбавлена шкіри – стане неодмінною складовою його мистецького світу.

Повнометражним дебютом Клайва Баркера стала картина 1987 року «Повсталий з пекла», яка майже одразу отримала культовий статус, перетворившись на новітню класику горора. Фільм розповідає історію такого собі Френка Коттона – молодого чоловіка могутнього темпераменту, який захоплюється тілесними насолодами понад усяку міру. Одного дня до його рук потрапляє так звана скринька Лемаршана, зроблена у ХVІІІ столітті головокрутка, яка несподівано відкриває йому двері до світу страждань та водночас неймовірної насолоди.

Викликані ним сенобіти дають кілька доволі промовистих уроків Френкові і залишають його у паралельному світі, по суті, в пеклі. Він вибирається звідти цілком випадково – завдяки пролитій крові брата. Проте крови треба ще більше, аби він зумів назавжди втекти від своїх мучителів.

Картина може слугувати своєрідним провідником до художнього світу Клайва Баркера, де завше велику роль відіграють садомазохістські стосунки у крайніх своїх проявах, поєднання прямих протилежностей на кшталт насолоди та болю, також кров як надважлива субстанція, що стає не тільки символом самого життя чи пожертви, проте належною умовою подальшого становлення персонажа.

Свою наступну картину «Нічний народ» Баркер знімає 1990 року, фільмуючи в одній з головних ролей канадського кінорежисера Дейвида Кроненберґа. Сюжет розгортає історію молодого чоловіка, Аарона Буна, якому сниться незнайоме йому підземне місто Мідіан. Наляканий снами, він звертається до психіатра, проте той тільки поглиблює кризу, заявляючи, що подібні сни не випадкові, й хлопець сам є чудовиськом, бо у несвідомому стані вбиває людей.

Аарон знаходить дорогу до Мідіана. Він зазнає там спочатку нападу невідомих створінь, згодом його атакує поліція. Бун помирає, аби відродитися вже іншою істотою, отримати нові знання та нову місію. Він стає Калібаном, який шукатиме нове місто для нічного народу.

Цей фільм виявляє ще одну неодмінну складову художнього світу Баркера – присутність у його історіях паралельних світів, які мають особливі, подекуди дуже драматичні стосунки зі світом людей. Його нічний народ – це представники давніх рас, які колись населяли землю, а згодом були винищені людьми і тепер продовжують існування у глибокому підпіллі. Дехто з критиків подібні паралельні світи Баркера називає тільки метафорами реальних людських світів, які через власну нестандартність змушені ховатися у темряві.

Паралельно з режисерською та сценарною діяльністю Баркер починає продюсувати стрічки, які знімаються за його літературними творами.

Один із таких проектів під назвою «Кендімен» виходить на екрани 1992 року. Він розповідає історію молодої жінки-соціолога Гелен Лайн, що та разом із напарницею збирає міські леґенди для своєї наукової роботи. Одного дня Гелен дізнається про існування такого собі Кендімена – чорношкірого серійного вбивці, який колись став жертвою расових та класових упереджень, був убитий і згодом повернувся вже в іншій іпостасі. Кендімена можна викликати, якщо промовити його ім’я п’ять разів підряд перед дзеркалом.

Аби відшукати сліди леґенди, Гелен з подругою вирушає до небезпечних міських районів. Леґенда начебто не підтверджується, проте одного дня героїня таки стрічає Кендімена, який запрошує її  спочатку стати його жертвою, а потім по-особливому розділити з ним долю, перетворившись на ще одну міську леґенду.

Ця стрічка прикметна не тільки натуралістичним насильством, не лише трансформацією персонажів та амбівалентною сексуальністю, але, передусім, своєю моторошною атмосферою, яка створює ефект сюрреалістичного сну наяву. Перед нами ще одна варіація на тему перенесеної до реальности уяви, абсурдної вигадки, яка несподівано матеріалізується, а також – історія про силу слова, що здатне вбивати.

2005 року Клайв Баркер у партнерстві засновує виробничу компанію, яка згодом випускає кілька фільмів. 2009-го, зокрема, виходить стрічка «Опівнічний експрес», яка розгортає історію молодого амбітного фотографа Леона Кауфмана, що той мріє прославитися своїми знімками нічного життя Нью-Йорка.

 І от якось до об’єктива його камери потрапляє дещо незвичний, проте дуже виразний чоловік, який виходить з нічної підземки. Леон починає стежити за ним і виявляє, що незнайомець є м’ясником і може бути причетним до серії зникнень людей нічної пори. Незабаром йому випадає нагода переконатися у правоті своїх спостережень. Однак правда виявляється ще моторошнішою, бо виходить далеко за межі звичних уявлень про довколишній світ.

«Опівнічний експрес» став картиною несподівано радикальною для нашого часу. Крім натуралістичного насильства й доволі похмурої міфології, він також містить оповідь про долю чоловіка у сучасному мегаполісі. Ця доля досить сумнівна, бо йому доводиться мати справу з численними умовностями та обмеженнями. Відтак традиційні чесноти до чоловіка з мегаполіса можуть повернутися тільки внаслідок доволі радикальних заходів.

Вночі ж із 26 на 27 жовтня о 02:00 в «Арґументі-кіно» – третя й на сьогодні остання повнометражна режисерська робота Клайва Баркера – «Володар ілюзій». Стрічка була зафільмована майже двадцять років тому і багато в чому лишилася у своєму часі, насамперед – через свою мистецьку форму, дещо архаїчну як на зараз.

Водночас, цілком актуальним залишається сам конфлікт, покладений до основи фільму, сам розподіл на світ фальшивий та світ правдивий, у якому можливі не тільки фокуси, а й справжня магія. Режисер ізнову поміщає своє видовище до своєрідної «сірої зони» між уявою та дійсністю, демонструючи усю силу фантазії та слова, які можуть творити і руйнувати світи. Важливо також, що ця картина є своєрідним поєднанням горора та фільму нуар, як це було раніше у вже згаданій стрічці «Повсталий з пекла».  Баркер по-своєму переосмислює роль фатальної жінки, яка від цього не втрачає ні своєї чарівности, ні своєї амбівалентности.

Володар ілюзій, що тут скажеш!