Вночі з 15 на 16 червня о 01:10 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм французького режисера Клода Шаброля «Дякую за шоколад»/ Merci pour le chocolat (2000, Франція – Швейцарія).
Психологічний трилер знаменитого ще від кінця 50-х років минулого століття французького режисера Клода Шаброля «Дякую за шоколад» вийшов на екрани 2000-го. І тоді ж за нього Шаброль був удостоєний престижної французької кінопремії Луї Делюка, яка вручається ще від 1937 року.
За сюжетом стрічки, швейцарська шоколадна королева Міка Мюллер вдруге одружується з піаністом Андре Полонські. Вісімнадцять років тому вони вже були разом, але розлучилися. В Андре народився син від іншої жінки. Згодом та загинула – заснула за кермом автомобіля. Чи не від того, що Міка щось їй додала до гарячого шоколаду?..
Варто погодитися, що за стилем і тематикою картина «Дякую за шоколад» нагадує найкращі роботи Шаброля, які побачили світ на зламі 60-70-х років. І це його коронний критичний погляд на буржуазну мораль, ну хіба що пом’якшений та поблажливіший до людських слабкостей.
Бо ж кінотворчість Шаброля – це повсякчасна констатація пороків людських: користолюбства, облудности, жадоби, мстивости, марнославства й тому подібних гріхів. Цей режисер є блискучим майстром інтриги. Він також, услід за Гічкоком, фахівець саспенсу, котрого вистачає і в картині «Дякую за шоколад».
Але саспенс для Шаброля не є головним інструментом. Його більше цікавлять психологічні проблеми героїв. Та й фабульні побудови для Шаброля є вторинними відносно його глобального, фактично, п’ятдесятирічного дослідження природи суспільних звичаїв та поведінки.
Між іншим, у фільмі «Дякую за шоколад» на нас ізнову чекає зустріч із блискучою французькою актирисою Ізабель Юппер. Саме вона зіграла Міку Мюллер. І за цю роль була визнана найкращою актрисою на Монреальському міжнародному кінофестивалі, а також отримала престижну премію Люм’єрів на батьківщині.
Взагалі, Ізабель Юппер зіграла аж у семи фільмах Клода Шаброля. Вона не вважає його своїм навчителем, але завше вільно творила на знімальному майданчику під орудою цього режисера – каже, що коли прийняти його жорсткі умови, то в середині творчого простору свободи знайдеться достатньо.
Взагалі ж, у Шаброля – одного з представників, зачинателів знаменитої французької Нової хвилі, фільм якого «Красунчик Серж» став її своєрідним маніфестом, – у кінематографічних колах слава ходила ще та.
Скажімо, Райнер Вернер Фасбіндер, знаковий, принциповий режисер 70-80-х років для німецького, та усього європейського кіна, про Шаброля висловився таким чином, що, мовляв, хіба може той, хто має людей за комах, бути гарним режисером?
Та що б там хто не казав, Клод Шаброль – навіть не в найкращих своїх фільмах – проявився як режисер непересічний. Він залишив особливий слід в історії світового кіна. Ну а жанр трилера від початків творчого шляху став чи не фірмовим для нього. Тому, принагідно, у спеціальному сюжеті в програмі йтиметься саме про трилери Шаброля.
Ну, а «Дякую за шоколад» – це той фільм, що він балансує між таємницями та нещирими посмішками, між порядністю й лукавством та підступом, між коханням і злобою... Одне слово, класична кінострічка від Клода Шаброля.
**
ШАБРОЛЬ І ТРИЛЕР
Ігор Грабович, АК
Французький кінорежисер Клод Шаброль відомий не тільки своєю плодючістю, але й також розмаїттям жанрів, до яких він доклав руку. І Шаброль по-своєму вдосконалив жанр трилера, додавши до нього елементи екзистенційної драми.
Одним із перших експериментів у цій царині стала його стрічка 1960 року «Лялечки», де йдеться про життя та розваги чотирьох продавчинь невеликої паризької крамниці.
На перший погляд, перед нами типова для французької Нової хвилі історія про молодих людей, які невимушено шукають свого шляху в житті. Картину зафільмовано ручною камерою на вулицях Парижа, діалоги дуже часто імпровізувалися на знімальному майданчику, акторська гра відзначається легкою ґротескністю та умовністю, а сюжет передбачає любовну комедію чи мелодраму.
Водночас, це досить продумана у своїй непередбачуваності історія, яка тримається не стільки на саспенсі, скільки на загадці, бо одну з героїнь увесь час переслідує неназваний мотоцикліст, який фактично нічим себе не проявляє аж до фіналу картини. Фінал одразу накладає зловісну тінь на увесь сюжет, в котрому насправді йдеться не стільки про гризоти юности, скільки про балансування на межі життя і смерти, яке лишається невидимим до пори до часу.
Власне, подібної характеристики заслуговують усі трилери Клода Шаброля, які так чи так, але уміли зазирати по той бік схованого від стороннього ока життєвого досвіду. 1968 року режисер випускає на екрани картину «Негідниці».
Вона стає першим трилером по-шабролівськи, себто двозначною, амбівалентною історією про заборонене кохання, перверсивний сексуальний потяг та ледь приховане божевілля, яке усім цим заправляє. Картина розпочинається зі знайомства на вулиці багатої парижанки Фредеріки та молодої художниці Вай. Знайомство переростає у сексуальний зв'язок, що той із часом набуває хворобливих форм.
Незабаром до жінок долучається чоловік, який стає об’єктом суперництва Фредеріки і Вай. Кожна з жінок має однаковий шанс на успіх. І все ж перед нами не та всіма знана мелодрама по-французьки, де любовний трикутник – то тільки зайва перчинка до загалом і так переперченої страви, а зловісна історія про одержимість і хворобливий нарцисизм, що вона фіналізується актом насилля.
1969 року Шаброль фільмує один з найкращий своїх трилерів «Невірна дружина», де спирається на класичний саспенс і водночас на принципи європейської психологічної драми, прикметної аналітичністю конструкції. Стрічка розповідає про родину такого собі Шарля Деваллє, який зі своєю дружиною Елен та сином живе за містом розміреним і щасливим життям. Та одного дня чоловік починає підозрювати дружину у зраді. Елен часто відвідує Париж, проте майже ніколи не розповідає про свої враження чоловікові.
Шарль наймає приватного детектива і незабаром дізнається, що у його дружини справді є коханець. Сповнений олімпійського спокою, Шарль навіть не прагне з’ясувати стосунки з дружиною, проте одразу іде до суперника. Світська бесіда несподівано переростає у вбивство.
Подальші події – це розповідь про розплату, яка так чи так, проте завжди наздоганяє злочинця у трилерах Клода Шаброля.
Ірраціональність поведінки, яка ховається за фасадом його успішних, вихованих, освічених та дуже респектабельних героїв стає визначальною рисою у трилерах Шаброля, які режисер щедро фільмував упродовж своєї кар’єри. Ця тема досягає своєрідного апогею в картині 1973 року «Криваве весілля», яка стане своєрідною візитівкою режисера на довгі роки. Це також історія про адюльтер і вбивство, проте також і про звичаї французької політичної еліти.
У центрі оповіді двоє коханців – П’єр, який доглядає за хворою дружиною, та Люсьєна, дружина підприємця та кандидата у мери Поля, який має далекосяжні плани з подальшого збагачення. Стосунки коханців дуже бурхливі, вони стрічаються потайки від усього світу і сподіваються колись возз’єднатися.
Врешті-решт, П’єр убиває свою дружину, злочин сходить йому з рук, життя триває і щастя близько. Водночас Поль вистежує коханців і починає їх шантажувати. Спочатку здається, що його погрози діють, проте незабаром з’ясовується, що вони надто слабкий арґумент проти пристрасті коханців.
«Криваве весілля» – це стрічка про одержимість, яка не хоче знати ні моралі, ні суспільних умовностей, не боїться ні злочину, ні смерти. У цій картині Шаброль уподібнюється класичним французьким письменникам штибу Флобера чи Бальзака, які в одному творі уміли поєднати суспільну значущу тематику із суто приватними, навіть інтимними проблемами своїх героїв.
Квазісоціологічним і дуже переконливим став іще один знаменитий трилер Шаброля «Церемонія», якого режисер зафільмував 1995 року. Сам Шаброль називає цей фільм «марксистським», натякаючи, що мова у ньому ведеться про класову боротьбу. З першого погляду – справді так, адже буржуазній респектабельній родині тут протистоїть неосвічена сирота з бідняків, проте все у цій історії набагато складніше.
Фільм розповідає про родину Лельєврів, яка здається втіленням усіх можливих буржуазних чеснот. У цій родині немає страшних таємниць, усі її члени люблять та шанують одне одного. Більше того, вони готові піти назустріч свої новій покоївці Софі, яку приймають у власну сім’ю як рідну. Проте Софі чомусь пручається. Вона тримає дистанцію та уникає близькости з Лельєрами. Зате покоївка заводить знайомство зі старшою за себе поштаркою Жанною, яка всіляко культивує негативні нахили Софі.
Слово з слово, вчинок за вчинком, і класові суперечності зрештою переростають у криваву бійню. Звісно, у цьому фільмі соціології та психопатології приблизно однакова кількість. Важливо також, що Шаброль знову розповідає про жіночі злочинні імпульси, яким він присвятив не одну свою стрічку. І ці імпульси проводити в життя він довіряє акторці Ізабель Юппер, яка дебютувала у нього ще 1978 року в ролі убивці своїх батьків.
Вночі з 15 на 16 червня о 01:10 в «Арґументі-кіно» стрічка «Дякуємо за шоколад», яка вийшла на екрани 2000 року. Це ще один правдивий шедевр Клода Шаброля, його зразковий трилер. Своєрідний підсумок тридцятилітніх експериментів у цій царині. Перед нами чергова родинна історія, цього разу зі скелетами у шафі; і тут кілька загадок та кілька підступних злочинів, здійснених жінкою.
Проте Шаброль не був би собою, якби не додав до цієї історії кілька крапель свого фірмового чорного гумору. Передумови гумору, або, якщо хочете, чорної іронії криються в самій людській природі, яка вперто не хоче коритися моральним приписам та не бажає вгамовувати пристрасті. Над людською природою не власні ні час, ні закон, ні самообмеження. Кожен із персонажів фільму сподівається здолати долю, перетворюючи своє життя на ще одну сторінку безкінечної людської комедії.