Вночі з 25 на 26 травня о 01:10 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та найзнаменитішу мелодраму в історії світового кіна – фільм «Касабланка»/ Casablanca (1942, США) американського режисера Майкла Кертіса.
«Касабланка» – це мелодрама 1942 року, яку вважають одним з найбільших шедеврів світового кінематографа, а також одним із найкращих кінотворів про кохання, що свого часу отримав три «Оскари» – як найкращий фільм та за найкращі режисуру і сценарій.
Час дії фільму – початок Другої світової війни, а місце дії географічно позначене – власне, Касабланка – марокканське місто, що тоді перебувало під контролем вішистської Франції. Сюжет бо обертається навколо внутрішнього конфлікту головного героя, котрому доводиться вибирати поміж обов’язком і почуттям – між коханою та порятунком її чоловіка, лідера спротиву нацистам.
«Касабланку» зафільмував режисер Майкл Кертіс. І ця стрічка в історії кінематографа перетворилася на справжню леґенду. На абсолютну леґенду. Її сценарій Американська ґільдія сценаристів визнала найкращим за всю кіноісторію. А за опитуванням Американського кіноінституту, «Касабланка» лідирує за кількістю вживаних цитат із кінодіалогів.
Взагалі, в кінолітературі важко знайти неґативну критику на адресу цього фільму. Хіба що згадуються слова знаменитого італійського філософа й письменника Умберто Еко, який назвав «Касабланку» вельми посередньою стрічкою, нагромадженням голлівудських кліше й стереотипів. Мовляв, якщо кілька кліше викликають сміх, то сотня їх зворушує до сліз.
Ну, так чи так, але зворушує. І «Касабланка» таки є одним з найпопулярніших фільмів за всю історію кіна. Хоча, попри запрошення зірок на головні ролі – Гамфрі Боґарта та Інґрид Берґман – продюсери не передбачали шедевра. Бюджет був середній, сценарій – за мотивами туманної п’єси – на початок фільмування не дописаний, і майже все знімали в декораціях. Але...
Спочатку поталанило більш-менш успішно випустити «Касабланку» в прокат. Цьому асистувала резонансна Касабланкська конференція союзників (зустріч Рузвельта і Черчиля) та висадка військ у Північній Африці, що сталося фактично за кілька тижнів до прем’єри.
А від кінця 1950-х років цю картину – за чиєюсь ініціативою – стали традиційно демонструвати під час літніх іспитів в американських університетах. Двадцять років по тому підрахували, що «Касабланка» частіше інших фільмів з’являлася на телеекранах. А у 1980-х чорно-білу стрічку колоризували, себто розфарбували, що викликало мистецьку критику, але й нову хвилю глядацької уваги.
Свого ж часу силу цього фільму вбачали у злободенності. Мовляв, небажання головного героя, Рика Блейна, ризикувати через будь-кого метафорично відображало ставлення американського суспільства до Другої світової війни, його ізоляціонізм. А ті зміни, які відбуваються з Блейном наприкінці сюжету, – вони вже позначають зміну в настроях американців після оголошення війни.
Звісно, своєму успіхові «Касабланка» не останньою чергою завдячує акторам. Зокрема, Гамфрі Боґарту, розповідь про особливості кінообразу, створеного ним на екрані, йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті. Для Боґарта, на початок 1940-х вже давно голлівудської зірки, це була практично перша романтична роль. Через 60 років його персонажа, Рика Блейна, назвуть серед п’ятірки найпривабливіших кіногероїв за всю історію.
Таким чином, Гамфрі Боґарт, Інґрид Берґман та найзнаменитіший, найпронизливіший любовний трикутник за всю історію світового кінематографа – «Касабланка».
**
ГАМФРІ БОҐАРТ – ГЕРОЙ НА ВСІ ЧАСИ
Ігор Грабович, АК
Американський актор та продюсер Гамфрі Боґарт належить до правдивих леґенд популярної культури, слава якого вийшла далеко поза межі кінематографа.
Свою акторську кар’єру Боґарт розпочав у бродвейських театрах, куди прийшов на початку 1920-х. А за десять років він перебирається до Голлівуду в пошуках нової роботи. На нього звернули увагу 1936-го після стрічки «Скам’янілий ліс», перенесеної на екран відомої бродвейської п’єси.
Головні ролі тут виконали Бет Дейвіс та Леслі Говард, на той час американські зірки першої величини. У Боґарта, хоч і другопланова, проте дуже важлива роль. Він зіграв утікача з тюрми, вбивцю Дюка Манті, цинічного злочинця, який, однак, здатен пошанувати чужу шляхетність.
Картина стала доленосною для Боґарта, котрому впродовж кількох років довелося грати винятково негативних персонажів, найчастіше ґанґстерів. Вершиною цієї його спеціалізації стала картина «Висока Сьєрра» режисера Рауля Волша. Це історія кримінального злочинця Роя Ерла, котрий щойно виходить із в’язниці й одразу втягується у ризиковане пограбування готелю. Фільм став наслідком зацікавлення широкої авдиторії постаттю непересічного та мужнього бандита, який на тоді був героєм американської публіки. Суспільна свідомість приймала цих людей за таких собі романтичних Робін Ґудів, що не боялися порушувати правил і вміли ділитися з ближніми. У «Високій Сьєррі» герой Боґарта не тільки планує пограбування та вбиває поліцейських, він ще й допомагає лікуватися доньці простого фермера, в яку навіть закохується. І коли дівчина не відповідає взаємністю, Ерлу вистачає шляхетности відступити.
Проте найголовніше у цьому персонажеві – підкреслена мужність і зневага до смерти. Загнаний на вершину гори, Ерл не збирається здаватися поліції. Він витримує тривалу облогу, намагається відвести підозру у злочинах зі своєї подруги та гине, підступно вбитий поліцейським снайпером. Епізод убивства і пізнішого оплакування перетворює Ерла на правдивого героя леґенди.
1941 року виходить фільм «Мальтійський сокіл», що піднімає акторські ставки Гамфрі Боґарта на нову висоту. Актор грає приватного аґента Сема Спейда, який вплутується у доволі ризиковану і заплутану справу, де задіяні старовинний артефакт, гурт мисливців за скарбами та фатальна жінка. Перед нами один із перших нуарів, які незабаром стануть визначальним напрямом у голлівудському кіні. У подібних фільмах ітиметься не стільки про розслідування злочину, скільки про гру з долею – і про моральні принципи, порушення котрих суворо карається, і про кохання, яке завше обертається зрадою.
Боґарт утілив доволі хитрого і цинічного персонажа, що той нікому не вірить і сам здатен на підступну гру. Він водночас детектив і суворий суддя, який одразу бачить неправду й прагне відділити добро від зла. Головна ж колізія «Мальтійського сокола» – це конфлікт між коханням і дружбою, між вірністю певним приписам та їхньою зрадою. Детектив Спейд обирає дружбу та приписи, вбачаючи у них непомильні основи буття.
«Мальтійський сокіл» важливий ще й тим, що став першим фільм, на якому почалася співпраця актора з режисером Джоном Г’юстоном. Саме у його картинах Боґарт зіграв свої ключові ролі. Прикладом може бути золотошукач Фред Добс із фільму «Скарби Сьєрра-Мадре», історії про пошуки золота у Мексиканських горах, ціну мрії та людську слабкість.
Боґарт створює образ безробітного неприкаяного американця, який не може дати собі ради у Мексиці, відтак змушений жити з милостині. Свій долар він щоразу отримує з рук одного й того самого багатого співвітчизника, роль якого, до слова, зіграв сам режисер Джон Г’юстон. Щоразу цей долар покращує життя героя на кілька годин, однак він розуміє – потрібен не просто істотніший заробіток, а мрія з великої літери. І Фред Добс знаходить її у нічліжці для безпритульних, де чує оповідь старого золотошукача про принадність та згубу золота. Переборовши початковий скепсис, він, його приятель і той самий старий вирушають у Мексиканські гори, аби відшукали золотоносну жилу.
У кадрі з Джоном Г'юстоном
Золото знаходиться несподівано легко, проте воно одразу проявляє свій магічний вплив на людину. Й першим цьому впливові піддається герой Боґарта, який поволі починає втрачати глузд на ґрунті параної: Добсові увесь час здається, що його партнери тільки й шукають слушної миті, аби його надурити. Підозри зростають, стосунки стають напруженими і, врешті-решт, обертаються насильством. Здійснивши замах на свого партнера, Добс отримує усе золото, здобуте ним та його товаришами, однак, він не здатен його втримати.
1951 року Боґарт та Г’юстон випускають іще одну резонансну стрічку – «Африканська королева», яка отримує відмінні касові збори та приносить акторові «Оскара» за найкращу чоловічу роль – єдину нагороду Американської кіноакадемії, котрої він удостоївся за все життя. Дія фільму точиться в одній з африканських німецьких колоній наприкінці літа 1914 року. Англійські християнські місіонери, брат і сестра Самуїл та Роуз, опиняються в центрі англо-німецького протистояння. Німці спалюють село й наносять поранення Самуїлу. Незабаром він помирає, і Роуз опиняється наодинці зі своїми негараздами. Несподівано свою допомогу їй пропонує такий собі Чарлі, давній знайомий, капітан човна «Африканська королева». За кілька днів до трагічних подій Чарлі гостював у брата й сестри, де засмутив їх своїми доволі цинічними поглядами.
Тепер цим двом несхожим людям випадає довга спільна мандрівка, сповнена пригод і навіть військових дій. Окрім свого авантюрного сюжету, «Африканська королева» пропонує також історію кохання, яке в картині визріває за доволі незвичних і навіть небезпечних умов. А фінал цього фільму може вважатися зразковим з усіх можливих точок зору. Тут не тільки отримують логічне завершення заявлені сюжетні лінії і теми, а ще й герої змінюють свій статус та вирушають до нового життя.
Вночі ж із 25 на 26 травня о 01:10 в «Арґументі-кіно» – іще одна романтична історія кохання за участи Гамфрі Боґарта – мелодрама «Касабланка», власне, перший фільм, де Боґарт з’явився у такій якості. Проте романтична авра аж ніяк не заперечує подвійної сутности його персонажа. Авантюрист, фактично злочинець, якоїсь миті той опиняється у ролі Бога, від якого залежать чужі життя.
Сміливий, навіть безстрашний, він водночас отримує шанс загоїти власне розбите серце, зруйнувавши чуже життя. Герой Боґарта у цій картині, як і в багатьох інших, опиняється перед непростим вибором, який він здійснює у свій парадоксальний спосіб.
«Касабланка» остаточно утвердила міф Гамфрі Боґарта, Боґґі, як його називали близькі. І міф цей особливо привабливий сьогодні, за часів повернення архаїчного зла, адже він робить чоловіка не тільки сміливим, рішучим та мужнім, він ще й дає йому нагоду проявити милосердя, яке не читається як ознака слабкости. Гамфрі Боґарт був одним з небагатьох, хто поєднував усі ці якості без найменшої фальші. Правдивий герой на всі часи.