Вночі з 11 на 12 травня о 01:30 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм класика світового кінематографа Альфреда Гічкока «Секретний аґент» («Таємний аґент»)/ Secret Agent (1936, Велика Британія).
«Секретний аґент» – драматичний шпигунський фільм із виразними ознаками чорної комедії був знятий Гічкоком у Британії й вийшов на екрани 1936 року.
Сюжет картини розгортається за часів Першої світової війни. Британський аґент Едґар Броді має на території Швейцарії ліквідувати аґента німецького. Після того, як завдання виконане, виявляється, що сталася помилка – вбито іншу людину...
Сценарій фільму «Секретний аґент» створено за низкою літературних творів, серед яких п’єса, кілька оповідань і збірка новел знаменитого британського письменника Сомерсета Моема під загальною назвою «Ешенден, або Британський аґент». Власне, сам Моем часів Першої світової був таким аґентом.
Як відомо, аґенти секретних спеціальних служб, різні там шпигуни – за природою своєї діяльности – не відзначаються дотриманням моральних приписів. Це люди, без жодного перебільшення, цинічні. Услід їхній природі Гічкок і вибудував драматургію своєї стрічки.
Дослідники творчости цього режисера справедливо зауважують, що він часто-густо полюбляв гратися у своїх картинах із категоріями службового обов’язку та особистих уподобань, вини й покарання, але в «Секретному аґенті» виявлено апогей цинізму в морально-етичних аспектах поведінки персонажів.
Відомо, що у шпигунських історіях негідники увесь час помилково вбивають ні в чому не винних людей. Але Гічкок поставив це кліше з ніг на голову – він дав право на таку ж убивчу помилку героям позитивним.
Зрештою, фільм вибивається із низки стрічок класичного шпигунського жанру. Гічкок обманює сподівання пересічного глядача. І британська публіка таки була не сприйняла картини. Адже автор фактично приховав під шпигунським соусом найчорнішу з усіх чорних комедій, де відділити добро від зла практично неможливо.
Сюжет «Секретного аґента» критики часто підносять над карколомними перипетіями фільмів про Джеймса Бонда, і мають рацію.
Принагідно ж спеціальний сюжет у програмі також буде присвячений кіносфері діяльности спеціальних аґентів – йтиметься, власне, про особливості шпигунських фільмів Альфреда Гічкока.
**
ШПИГУНСЬКІ ФІЛЬМИ ГІЧКОКА
Ігор Грабович, АК
Шпигунські фільми Альфреда Гічкока побудовані довкола так званого макґафіна, який позначає предмет, що слугує тільки приводом для розроблення сюжету. Макґафін дає можливість режисерові створити напружену інтригу, сповнену таємниць та небезпек.
Альфред Гічкок з акторами на знімальному майданчику "Секретного аґента"
Але все це тільки маскування, бо шпигунські фільмі Гічкока насправді розповідають драматичні історії кохання, де шпигунська інтрига є тільки засобом, аби з’єднати в любовну пару сторонніх чоловіка та жінку.
Класичним прикладом можна вважати стрічку «39 сходинок», сюжет якої обертається довкола дій таємної шпигунської організації. У центрі оповіді абсолютно випадкова людина, чоловік на ймення Ричард, якого хибно звинувачують у вбивстві. Сподіватися йому нема на кого, довколишні або впевнені у його винуватості, або їм просто байдуже. Випадок зводить чоловіка з такою собі Памелою, котра, попри власну волю, змушена допомагати Ричардові у його справах. У фіналі ж вони стають цілком дієздатною любовною парою. Виходить, що вся історія була тільки приводом для їхнього поєднання.
Подібну схему Гічкок повторював безліч разів у різних варіаціях. Наприклад, у картині «Леді щезає» він поєднав молодих британців Айрис та Ґілберта, які на початку картини сваряться між собою, а згодом знаходять спільну мову через пошуки загадкової міс Фрой, котра перевозить важливу інформацію для британського уряду. У таких сюжетах для Гічкока був важливий баланс між шпигунською інтригою, своєрідним гумором та любовною романтикою, яка часто-густо перепліталася з невимушеною еротикою.
З переїздом Гічкока до Америки подібні сюжети ставали дедалі драматичнішими. У фільмі 1940 року «Іноземний кореспондент» він розповідає історію молодого американського журналіста Гантлі Геверстока, який вирушає до Європи напередодні Другої світової війни, аби дізнатися подробиці однієї дуже таємної урядової угоди між Нідерландами та Бельгією. У Лондоні Геверсток знайомиться із симпатичною дівчиною Керол, яка виявляється донькою керівника всесвітнього Союзу боротьби за мир Стівена Фішера. Від самого початку стосунки між молодими людьми традиційно далекі від любовних чи навіть дружніх, проте драматичні події зближують їх.
І драматизм у картині проявляється не тільки у шпигунських пристрастях, вбивстві двійника відомого політика, можливій війні, але і в тому, що батько дівчини насправді є нацистським шпигуном, який інтригує проти Британії та Америки. Виникає закономірний конфлікт між почуттям та обов’язком, якого непросто здолати. У фільмі цей конфлікт розв’язує сам батько, котрий не тільки зізнається доньці у своїй діяльності, а ще й одним махом усе вирішує, кинувшись в океанські хвилі. У фіналі стрічки Керол разом зі своїм коханим стоїть біля мікрофона британської радіостанції, аби закликати Америку продовжити боротьбу з агресором.
Апогею цей типовий сюжет сягає у фільмі 1946 року «Лиха слава», де йдеться про доньку німецького шпигуна Алісію Губерман, яку вербують американські спеціальні служби. Перебуваючи у відчаї, Алісія готова на все, аби якось зменшити зло, вчинене улюбленій Америці її батьком. Крім того, агент, який її вербує, виявляється привабливим чоловіком, тому незабаром між героями спалахує роман.
Разом вони прибувають до Бразилії, де діє потужна нацистська підпільна мережа. Американці мають намір скористатися зв’язками Алісії, аби проникнути у вороже середовище й дізнатися про плани німців. Дівчина повинна відновити знайомство з приятелем її батька, таким собі Александром Себастьяном, давнім її шанувальником. Знову виникає конфлікт між почуттям та обов’язком, тільки цього разу усе складніше й драматичніше.
Альфред Гічкок з акторами під час фільмування "Лихої слави"
«Лиха слава» є одним з найкращих фільмів Гічкока саме через умілий баланс між шпигунською формою цієї історії та її драматичним, дуже людяним і почасти трагічним змістом. Тут ідеться не тільки про вибір між коханням та обов’язком, але й про нерівне кохання, і про зраду, і про відчай, і про самотність, і про фатум, якого не здолати.
1959 року режисер випускає комедійний трилер «На північ через північний захід», що його сміливо можна вважати прообразом сьогоднішніх шпигунських блокбастерів, а також своєрідним прощанням із заявленою темою. Фільм розповідає історію рекламного агента Роджера Торнгела, якого ворожі спецслужби випадково приймають за такого собі Джорджа Каплана, агента американської розвідки. Намагаючись розв’язати проблему, Торнгел тільки заплутує ситуацію та наводить на себе ще більші підозри. Врешті-решт, його звинувачують у вбивстві, якого він не скоїв.
Рятуючись від переслідувачів, Торнгел опиняється у потязі, де йому допомагає чарівна незнайомка Ів Кендол. Знайомство переростає у любовну пригоду, яка не може довго тривати, адже Ів є подвійним агентом, якій можуть нашкодити зайві почуття. Зрештою, закохані долають усіх своїх ворогів та створюють іще одну гармонійну закохану пару.
У цій картині Гічкок більше розважався розмаїтими ґеґами, ніж намагався зробити історію по-справжньому драматичною. Це вже було кіно нового часу, котрий цілком належатиме літнім блокбастерам, з яких щезнуть старомодні сюжети про романтичне кохання шпигунів.
Вночі з 11 на 12 травня о 01:30 в «Арґументі-кіно» – стрічка під назвою «Секретний агент» (або ж – «Таємний аґент»). Це також шпигунська історія, і це також історія кохання. Її особливістю є те, що обидва партнери, чоловік та жінка, від самого початку є агентами британської спеціальної служби. Більше того, їх змушують одразу видати себе за подружжя. Ще одна особливість – жінка тут виявляє більше ентузіазму щодо своєї роботи, ніж чоловік. Тобто ця картина, на перший погляд, випадає з канону шпигунських фільмів Гічкока. Але це не так.
Уся суть його історій – у моральній проблематиці. Гічкокові шпигунські фільми не просто поєднують чоловіка та жінку, вони спочатку їх випробовують, а потім змушують відмовитися від лихих вчинків на користь того, що у його фільмах вважається якщо не добром, то прийнятною соціальною поведінкою. Один з останніх вікторіанських моралістів, Гічкок усвідомлював усю небезпеку сучасного світу, який схиляє людину до легковажности і морального нігілізму. Відтак, він прагнув відновити рівновагу у свій, досить незвичний та контраверсійний спосіб. І, як не дивно, Гічкокові завжди вдавалося. «Секретний аґент» – цьому доказ.