втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Володимир ВойтенкоАК 

Вночі з 4 на 5 травня о 01:25 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм класика світового кінематографа Альфреда Гічкока «39 сходинок»/ 39 Steps (1935, Велика Британія).

Альфред Гічкок є геніальним британо-американським режисером, загальновизнаним майстром світового кіна.

Якщо не рахувати його телевізійні та інші екранні роботи, Гічкок створив 55 повнометражних ігрових прокатних стрічок. Немало з них стали класикою світового кінематографа. Із 55 картин 26 Гічкок зафільмував на батьківщині, у Великій Британії. Одну із них, «Шаленство», – вже наприкінці кар’єри та життєвого шляху, це 1972 рік. Ну а решта 25 цілком припадає на перший із двох періодів його творчости, що так і називається – британський.

У програмі «Арґумент-кіно» демонструватиметься поспіль три британські картини Гічкока. Розпочинаємо зі стрічки 1935 року «39 сходинок», що є трилером із виразною комедійною складовою.

Головний герой фільму – канадець на ім’я Ричард – приїздить до Лондона, де його звинувачують у вбивстві дівчини Анабелли, з якою Ричард познайомився незадовго до її смерти. Саме від Анабелли герой устиг дізнатися про таємницю «39 сходинок», яка не має відкритися ворогам...

Стосовно ж британського періоду творчости режисера, про який ітиметься в програмі у спеціальному сюжеті, то він тривав до 1939 року, коли Гічкок перебирається до Голлівуду – через зупинку фільмовиробництва на островах, спричинену початком Другої світової війни.

Всі три картини Гічкока, які ми покажемо, є непересічними, непрохідними. Та «39 сходинок» вважається чи не найкращим, найвдалішим серед його фільмів, що створені протягом 30-х років. Хоча тут не зле навести ось оці слова режисера: «Навіть мої провали заробляли гроші та ставали класикою за рік після того, як я їх зробив».

Справедливо зазначено, що «39 сходинок» і досі лишаються не тільки класикою шпигунського фільму, не тільки одним із найвражаючіших фільмів-погонь в історії світового кіна, репрезентуючи «ідеальну рівновагу між зовнішньою динамікою, тонким гумором та глибоким психологізмом», але й однією з найромантичніших стрічок Гічкока.

Майстер прямо казав, що кожен сюжет, навіть історію кохання, можна поставити як трилер. Ось його слова: «Ми звикли думати, що саспенс – це порятування когось від шибениці чи щось на кшталт цього, але саспенс є й у тому, чи отримає чоловік дівчину. Я серйозно вважаю, що предметом саспенсу мають бути здебільшого бажання пересічного глядача».

Альфред Гічкок з акторами на знімальному майданчику "39 сходинок"

Неодноразово – в різних інтерв’ю та бесідах – «39 сходинок» Альфред Гічкок називав своїм найулюбленішим фільмом.

**

БРИТАНСЬКИЙ ГІЧКОК  
Ігор Грабович, АК   

Як уже зазначалося, британський період творчости Альфреда Гічкока налічує двадцять шість повнометражних фільмів різних жанрів, мистецької якости й комерційного потенціалу. За першою освітою інженер-навігатор, Гічкок також вивчав мистецтво у Лондонському університеті, аби незабаром прийти до місцевого відділення американської кіностудії з власними ескізами титрів до німих кінофільмів.

Автор романної першооснови фільму Джон Бекен та Гічкок на прем'єрі "39 сходинок" у Лондоні

Згодом Гічкок пише сценарії, стає художником-постановником і другим режисером на кількох британо-американських стрічках. А 1925 року він отримує пропозицію самому очолити знімальну групу.

І його перша режисерська робота – це мелодрама «Сад насолод», яка розповідає про танцівницю нічного клубу та її спробу влаштувати власну сценічну кар’єру й особисте життя.Ця катина стала правдивим бойовим хрещенням для молодого кінорежисера, якому доводилося вирішувати не тільки творчі, але й безліч організаційних та фінансових проблем на знімальному майданчику. Стрічка мала успіх і відкрила Гічкокові шлях до успішної та напрочуд довгої кінокар’єри.

1927 року він створює фільм «Квартирант», що його сам називає «першим правдивим фільмом Гічкока». Річ у тім, що картина справді стала своєрідним прообразом майбутніх найуславленіших стрічок режисера. По-перше, це трилер – найтиражованіший жанр у доробку кіномайстра. По-друге, у фільмі фігурують кримінальний злочин та невинно підозрюваний у ньому, а саме таким є найпоширеніший мотив кіносюжетів Гічкока. По-третє, в картині є любовний трикутник, без якого обходитиметься мало який із фільмів майстра. Наявні тут і християнська символіка та чорний гумор – також обов’язкові складові гічкоківського кіновсесвіту.

1928 року на екрани виходить «Ринґ» – іще один фірмовий фільм Гічкока, та цього разу не трилер, а спортивна мелодрама про молодого боксера, його наречену і його суперника – у коханні та на ринґу.

Стрічка, як і попередні, також німа. Відтак Гічкок зробив усе можливе, аби вона й не потребувала слів. Кожна деталь у ній старанно підібрана й вельми промовиста. Візіонер за характером свого таланту, Гічкок завше прагнув до багатозначної візуальної деталі, яка може працювати на різних рівнях глядацького сприйняття. І прикладом такої деталі у картині є браслет-змійка, яку дарує суперник головного героя його дівчині. Майже одразу ця деталь позбавляється нейтральности і стає джерелом саспенсу.

Отримавши дарунка, дівчина спочатку намагається приховати його від нареченого, згодом вигадує джерело його походження, а в самому фіналі стрічки позбавляється від браслета, що перетворився на символ її падіння. Ця деталь, власне, змій-спокусник, є характерною для Гічкокової творчости, яка повсякчас обертається навколо людських гріхів.

1930 року Гічкок ставить стрічку з театрального життя під назвою «Вбивство!» , що виявиться одним із небагатьох у його кар’єрі детективів. У фільмі йдеться про вбивство молодої акторки, у якому звинувачують її колегу. Поліція впевнена у її вині. І справу швидко розслідують та передають до суду присяжних. Більшість присяжних також вважають, що вбивцею є підозрювана, проте один із них має сумнів. Він вирішує провести власне розслідування.

У цій картині Гічкокові вдалося здійснити кілька сміливих експериментів. Він не просто вводить саспенс до, здавалося б, найпростіших епізодів, які аж ніяк цього не потребують, він ще й вперше у світовій кінопрактиці вводить закадрові розмірковування героя. Нині такий драматургійний засіб давно вже сприймається як штамп, проте вісімдесят років тому подібне рішення було не тільки новаторським, воно ще й підносило кінематограф до рівня правдивого мистецтва, ставило його в один ряд з літературою і театром.

У фінальному епізоді стрічки Гічкок майстерно дириґує емоціями публіки, коли демонструє поведінку вже розкритого поліцією вбивці під куполом цирку. У доволі тривалому й детальному епізоді ми бачимо розгортання непересічної людської драми, у якій страх викриття переростає у каяття, а згодом і у самопокарання. 

Своєрідним підсумком британської кар’єри Гічкока можна вважати стрічку 1938 року «Леді щезає» – правдивий шедевр, який демонструє і надзвичайну технічну винахідливість Гічкока, і досконалу у своєму жанрі драматургію, і виразну акторську гру.

Це ще один трилер по-британськи, у якому, окрім саспенсу та гумору, проявився так званий макґафін, за яким криється одне із ключових понять, украй важливих для розуміння кінематографа Гічкока. Макґафін, за словами майстра, – це ніщо, порожнеча, всього-навсього привід розробити сюжет фільму. І макґафін має парадоксальну природу: до нього водночас не варто ставитися серйозно, бо він ніколи не буде пояснений, проте не варто ним і нехтувати, бо саме на ньому тримається уся конструкція фільму.

У картині «Леді щезає» ідеться про міжнародну шпигунську організацію, котра полює за британським військовим секретом, що схований у мотиві народної пісні. Мотив цей слід передати за будь-яку ціну до Лондона, проте зробити це буде не так просто. Ворожі шпигуни влаштовують змову, аби секрет не доїхав до місця призначення. Від одного адресата до іншого переходить ця мелодія, цей макґафін, аби у фіналі так і лишитися таємницею.

Свого часу через подібне уміння містифікувати публіку Гічкока звинувачували у легковажності, закидаючи, що йому, мовляв, насправді немає чого сказати. Проте кіно цього режисера вимагає пильного прочитання, навіть більше – потребує додаткової, особливої оптики, яку глядач має відшукати самостійно.

Вночі з 4 на 5 травня о 01:25 в «Арґументі-кіно» – трилер 1935 року «39 сходинок», один із найкращих та найодвертіших у Гічкока. За цим фільмом також можна вивчати творчі методи режисера, його формальні засоби й тематичну тяглість. На екрані розгортається історія молодого чоловіка, який мимоволі стає учасником незвичної для нього діяльности. Багато в чому це одна зі, сказати б, «кафкіанських» картин режисера, у якій маленька людина втягується до незнайомого та ворожого їй світу, що він так і лишається до кінця нез’ясованим, непоясненим.

Водночас перед нами по-англійськи іронійна та відважна, як для автора, стрічка, що заклала основи провокативної двозначности його фільмів, котрою Гічкок згодом уславився. Одна з її складових – потужний еротичний мотив, яким просякнуто цей фільм. У «39 сходинках» еротика маніфестується насамперед у сценах із кайданками, які Гічкок до свого кіна вів іще у картині «Квартирант».

Кайданки тут позначають і вину, і покарання, і ув’язнення, і водночас спонукають до кохання. Власне, таким, почасти садистським, був і сам творчий метод цього режисера, котрий навчив публіку отримувати від кіна особливий вид насолоди, у якій гріх підглядання змішується із нестерпним бажанням повторювати його знову і знову. Як ніхто інший, Гічкок умів прикувати публіку до кіноекрана.

 

Коментарі