Вночі з 23 на 24 березня о 01:20 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм канадського режисера Дені Вільнева «Пожежі»/ Incendies (2010, Канада-Франція).
Стрічку було номіновано на «Оскара» за результатами 2010 року.
Історія починає розгортатися з того, що по смерті матері близнюки Жанна й Сімон мають виконати її останню волю – знайти свого батька, якого вони ніколи не знали, та свого брата, про існування котрого не підозрювали. Таким чином розпочинається подорож близнюків до однієї з близькосхідних країн, що приховує таємницю їхнього заплутаного й кривавого роду.
У неназваній близькосхідній країні, де точаться основні події фільму «Пожежі» – цього генеалогічного трилера, цієї безкомпромісної драми – легко вгадується Ліван. Зрештою, й автором п’єси, що лягла в основу сценарію стрічки, є вроджений у Лівані блискучий канадський драматург і режисер Важді Муавад – одна з найпомітніших постатей сучасного театрального світу.
У результаті маємо потужне й дієве політичне, етичне і мистецьке висловлювання. А споконвічне питання, що є краще – гірка правда чи щасливе незнання, набуває в цьому екранному сюжеті особливого переламлення і дозволяє побачити проблему під іншим кутом, як би кому не думалося раніше.
Стилістично витримане дійство. Тривалі кадри, переважно небагатослівні, але вкрай емоційні діалоги... Всю увагу сконцентровано на людях, які зазвичай – через зображення багатьох подій на загальних планах – здаються, постають маленькими й беззахисними на тлі пустельних пейзажів та задимлених руїн.
«Пожежі» можна назвати одним із найцікавіших фільмів останнього часу – певне, завдяки видатному вмінню автора будувати оповідь, а також завдяки обраній гіпнотичній формі, гіпнотичному ритму цієї самої оповіді. Це правдиве кіно, яке абсолютно баналізується через переказ. Це фільм, у якому геть відсутні зайві кадри. Мінімалістичними засобами вдається створити, без перебільшення, сучасну античну драму.
Режисер Дені Вільнев, що про його мистецький почерк і здобутки йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті, також показав себе майстром закручувати інтригу в лабіринті подій – чи не кожна сцена стрічки побудована таким чином, що напруга постійно зростає. А це, безумовно, є ознакою справжньої майстерности.
Окрім потрапляння до п’ятірки номінантів на «Оскара» за найкращий іншомовний фільм, стрічка Дені Вільнева зібрала цілу низку інших престижних професійних відзнак. Серед них – вісім премій «Жені» (буквально – «Геній»); так називається найвища канадська національна кінонагорода.
А ще – Ґран-прі Варшавського міжнародного кінофестивалю, приз на кінофесті в Торонто, а також призи глядацьких симпатій на міжнародних кінофорумах у Вальядоліді й Роттердамі, що є своєрідною меккою авторського кіна.
І тут варто зауважити, що прихильність публіки до фільму «Пожежі» не є випадковою, адже це надзвичайно емоційне, хоча й, з іншого боку, аскетичне кіно. Дуже проста кіноісторія. Але простота її – вбивча.
**
ДЕНІ ВІЛЬНЕВ, СЦЕНАРИСТ І РЕЖИСЕР
Ігор Грабович, АК
Канадський кінорежисер та сценарист Дені Вільнев свій перший повнометражний фільм зняв 1998 року.
Попри скромний бюджет та ще доволі несміливі режисерські рішення, картина під парадоксальною назвою «32 серпня» містить кілька ознак майбутнього стилю цього кінематографіста. Стрічка розповідає доволі нетривіальну історію кохання, у якій єднання коханців відбувається у непрямий, нетрадиційний, проте єдино можливий спосіб.
Сценарій до цього фільму, як і до більшости своїх картин, Дені Вільнев писав сам, і це дуже важливо, бо вигадані ним історії зазвичай парадоксальні та навіть парадоксально викличні. Режисер не визнає прямих доріг, вибудовуючи доволі розлогі та складні, проте ефектні драматургійні петлі.
Іншою важливою складовою цього фільму є, власне, головна героїня, молода жінка, яка переживає екзистенційну кризу. Аби кризу здолати, жінка вдається до доволі серйозних засобів.
Подібного штибу героїня діє і в другій повнометражній картині Вільнева «Вир», яка цілком присвячена доланню життєвої кризи. Своєрідним лейтмотивом фільму є репліка оповідача: «Той, хто вбив, буде вбитий». Відтак, ідеться про гріх та відплату за нього.
Двадцятип’ятилітня спадкоємиця мережі модних магазинів на ймення Вівіан робить аборт і доволі важко переживає цей факт. Намагаючись забутися, вона зловживає алкоголем. Перебуваючи п’яною за кермом, збиває літнього рибалку й полишає місце злочину. Після цього життя Вівіан стає низкою випробувань: вона навіть намагається вкоротити собі віку. Врятувавшись, жінка знайомиться із сином убитого рибалки та заводить з ним роман.
Ця картина прикметна не тільки своїми несподіваними сценарними ходами, але й доволі цікавою вільною композицією, яка передає стан внутрішнього сум’яття героїні. Крім того, стрічка не позбавлена мистецького хуліганства, адже сюжет цієї історії розгортається у далекій та дуже умовній Норвегії, а оповідь ведеться від імени найдавнішої риби на планеті. Очевидною в картині є також християнська символіка, яка з’явиться ще не в одній стрічці цього режисера.
2009 року Вільнев фільмує одну з найсміливіших та найсуперечливіших картин у своїй кар’єрі, трилер «Політехніка», де викладає власну версію відомої різанини у Монреальській політехнічній школі, внаслідок якої було вбито близько двох десятків студентів. Ця подія сталася 1989 року і справила неабияке враження на канадське суспільство.
Вбивця походив зі змішаної канадсько-алжирської родини, виріс в атмосфері насильства, і винуватцями у своїх невдачах вважав феміністок. Одного ж дня він вирушив до політехнічної школи з напівавтоматичним карабіном та мисливським ножем.
Режисер вибудовує свою картину, переплітаючи різні сюжетні лінії. До однієї і тієї ж події Вільнев повертається кілька разів, показуючи ситуацію очима різних персонажів. Такий спосіб оповіді дає можливість увесь час освіжати історію, вносити до неї нові елементи, по-своєму їх переосмислюючи. Власне, у цій стрічці найповніше проявилася основа кінематографа Дені Вільнева – уміння бачити і правильно трактувати бачене. Йому вдається так розгорнути історію, аби вона не здавалася банальною та очевидною, попри загалом невимушену фабулу.
Доказом цього є американський дебют Вільнева – трилер «Полонянки», де розповідається про пошуки двох викрадених дівчаток. До цих пошуків, окрім правоохоронних органів, залучаються також батьки. І хоч автором сценарію цього разу був не сам режисер, стрічка розгортається за улюбленою схемою Дені Вільнева. На початку ми бачимо вбивство, цього разу тварини, оленя, яке вчиняє син головного героя з благословення батька. І це по-справжньому суворий батько, ревний християнин, який знає, як слід досягати справедливости. Коли щезає його донька і поліція не знаходить достатніх доказів для затримання підозрюваного, він бере правосуддя у свої руки.
«Полонянки» – доволі жорстокий та похмурий фільм, який цілком транслює уявлення сучасної людини про ворожий та небезпечний світ, від якого годі врятуватися. Небезпека завжди поряд, зло не дрімає. І зло це аж ніяк не метафізичне, позаземне, воно криється у звичайних людях, які одного разу втратили віру і перебрали на себе ролі вищих суддів.
Вночі ж із 23 на 24 березня о 01:20 в «Арґументі-кіно» – найтитулованіша стрічка Дені Вільнева «Пожежі». Картина мала успіх у прокаті та серед критиків і, як уже зазначалося, висувалася від Канади на «Оскара». Безумовно, це один із найкращих фільмів Вільнева. Тут також присутні жінки у кризовому стані і також наявна таємниця, яку слід розплутати.
Ефект цього фільму може бути посилений тим, що в ньому йдеться не стільки про речі приватні, скільки про загальні й дуже важливі: громадянську війну, релігійне протистояння та неконтрольоване насильство, власне, про те, що є найстрашнішим у людському житті, і від якого не гарантована жодна країна світу.
Картина зроблена віртуозно з усіх можливих точок зору. Це правдивий епос, який знову робить маленьку людину учасником великої і трагічної історії.