Вночі з 9 на 10 березня о 00:45 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм іспанського режисера Сальвадора Ґарсії Руїса «Етюди втрьох»/ Paper castles (2009, Іспанія).
У фільмі іспанського режисера Сальвадора Ґарсії Руїса з довільною перекладною назвою «Етюди втрьох» ідеться про те, як поміж трьома студентами Академії красних мистецтв, дівчиною та двома хлопцями, спалахує романтичний зв’язок, що призводить до дивовижного переплетення доль та спроби кожного з героїв розібратися в тому, що несе в собі кохання, й чи здатне воно вижити серед пекла пристрасти, бажань та інтимних стосунків.
Прямий, безпосередній переклад ориґінальної іспанської назви фільму на українську мову далекий від нашого прокатного. Це аж ніяк не «Етюди втрьох», що вочевидь вульгаризує закладене в картині, хоча в ній ідеться саме про любовні стосунки дівчини з двома хлопцями.
Отже, питомий переклад – це «Паперові замки». Щось на кшталт гарно відомого нам ідіоматичного виразу «повітряні замки», хоча з дещо іншим змістовим акцентом. Йдеться про таку собі реалістичну ілюзію.
І справді, фільм – його зміст, його формальний стрій – сам собою не дарує глядачеві однозначних висновків. Дражливий сюжет не збивається до кимось очікуваного моралізаторства. Глядач полишається сам на сам із побаченим – хтось розгублений, а хтось – обурений та роздратований.
Хоча в зображенні еротичних, одвертих сцен, варто зауважити, режисер водночас як сміливий, так і обережний – коли підходить до певної межі, камера останньої миті випускає з поля зору коханців, а сюжет рухається далі.
Тим самим стає зрозуміло, що інтимні сцени виявляються надзвичайно важливими, такими, які багато в чому структурують саму історію. Але жодним чином вони не є спекулятивними чи самодостатніми. Бо «Етюди втрьох» – не про фізіологію сексу, а про сум’яття почуттів.
Отже, на нас чекають «паперові замки» почуттів. Кіно неспішного темпо-ритму, кіно іспанської сієсти. Естетично, зображально вишукане – часто-густо кадри композиційно будуються за законами золотого перетину. Деталі виразні, кольори вивірені, діалоги влучні.
Також у програмі демонструватиметься спеціальний сюжет, у якому йтиметься й про інші фільми, накопичені світовою кіноісторією, поряд з картиною Сальвадора Ґарсії Руїса, у яких, власне, зачіпається феномен кохання втрьох.
**
КОХАННЯ ВТРЬОХ
Ігор Грабович, АК
Тема кохання втрьох у світовому кінематографі має загалом дві, доволі нерівнозначні, традиції, одна з яких – голлівудська – виглядає дуже стриманою та скромною через власне особливості самої теми, яка для американців загалом виглядає викличною та навіть шоковою.
Проте європейська традиція, особливо у її романському варіанті, яка включає в себе кінематограф країн півдня Європи, не бачить у цій темі нічого особливо сенсаційного. Класичною стрічкою на цю тему є драма французького режисера Франсуа Трюффо «Жюль і Джім», у якій ідеться про кохання між француженкою Катрін, її земляком Джімом та австрійцем Жюлем.
Уся історія, власне, тримається на постаті Катрін, яка у фільмі подається своєрідною екстремісткою кохання: вона наслідує чоловічий стиль поведінки та прагне цілковитої симетрії у стосунках з протилежною статтю. Саме Катрін спочатку руйнує міцну дружбу Жюля та Джіма, а згодом стає коханкою кожного з них.
Трагічний фінал цієї історії по своєму закономірний, він постає як ілюстрація відомої тези про «ніч світу», якою для європейських інтелектуалів бачиться жіноча душа.
Картина «Жюль і Джім» викликала чимало наслідувань, навіть у голлівудському кіні. Доказом цього є стрічка «Кохання утрьох», яка була зафільмована 1994 року і є варіацією французького фільму, проте у полегшеному, так званому «молодіжному» стилі, який був модним у дев’яностих роках минулого століття. У картині йдеться про стосунки сусідів у студентському гуртожитку – інтелектуала з амбівалентною сексуальністю Едді, спортсмена та сексуального агресора Стюарта, а також дівчини з чоловічим ім’ям Алекс.
Оскільки розгортається історія дуже молодих людей, то на перший план тут виходять гормони і кілька рецептів, як ці гормони вгамувати. Спочатку Алекс намагається спокусити Едді, потім її спокушає Стюарт, а згодом усі троє опиняються в одному ліжку. Само собою, що всі експерименти закінчуються наприкінці навчального року.
Іншим, значно агресивнішим американським фільмом на цю тему є картина Олівера Стоуна «Дикуни», де також ідеться про кохання двох чоловіків та однієї дівчини, тільки цього разу ситуація виправдовується екстремальним способом життя, яке ведуть ці троє. Власне, мова про злочинну діяльність – вирощування та продаж марихуани, яку ці люди зробили високотехнологічною та дуже ефективною. Трійця складається з ботаніка Бена, котрий, власне, і відповідальний за селекцію та вирощування трави, ветерана іракської кампанії Чона, що той відповідальний за силові рішення, і дівчини на ймення О, яка просто об’єднує та прикрашає цю компанію.
Одного дня на них нападає мексиканський наркокартель, прагнучи взяти бізнес молодих американців під свій контроль. Згодом з’ясовується, що перед нами не тільки боротьба за ринок, а ще й культурне протистояння, бо консервативним мексиканцям дуже не подобається співжиття двох чоловіків та однієї жінки. Зрештою, все закінчується щасливим фіналом та райським островом, де всі троє знаходять своє щастя.
Іронію цього фільму можна оцінити, якщо пригадати мексиканську картину режисера Альфонсо Куарона «І твою маму також», яка розповідає про стосунки двох підлітків та їхньої старшої заміжньої партнерки. У фільмі немає жодних консервативних мексиканців, зате є дуже розкуті молоді люди на ймення Хуліо і Тенок, які одного дня на весіллі стрічають іспанку Луїзу Кортес, котрій пропонують з’їздити на пляж, який вони називають «Брамою до раю».
Як часто буває у подібних історіях, ця мандрівка стане ініціацією молодих людей, прискореним дорослішанням.
І тут, як і в картині «Жюль і Джім», історія також тримається на жінці, тільки цього разу йдеться не стільки про загадкову жіночу душу, «ніч світу», скільки про своєрідного провідника до світу фізичної насолоди й метафізичних переживань.
Своєрідним підсумком європейської традиції, яка має всі шанси перерости у глобальну, є картина німецького режисера Тома Тиквера «Троє». У фільмі йдеться про Ганну та Саймона, котрі живуть у цивільному шлюбі, проте давно вже втратили сексуальний інтерес одне до одного. Кожен із них одного дня стрічає такого собі Адама, біолога, фахівця зі стовбурових клітин і репродукції, який стає коханцем обох. Саме в його обіймах Ганна та Саймон отримують спочатку сексуальну розрядку, а згодом й імпульс до своїх подальших стосунків.
Фільм не вдається до символіки, а прямо говорить про те, що людське майбутнє – у відмові від застарілих сексуальних ролей та гендерних стереотипів. Річ у тім, що у стрічці йдеться про здатність західної ліберальної людини продовжувати себе, розмножуватися, а ця здатність вимагає нового розуміння власної сексуальности.
Вночі з 9 на 10 березня о 00:45 в «Арґументі-кіно» – іспанський варіант цієї самої історії. Стрічка «Етюди втрьох» схожа на згадані у сюжеті фільми й водночас відрізняється від них. Тут також ідеться про трьох молодих людей, студентів, які утворюють любовне тріо. Акцент знову на сексуальних стосунках, проте до них додається таємний інґредієнт – мистецтво, власне, малярство, яке за реальністю плоті здатне побачити світ ідеального.
І в цій історії дівчині теж відведена своя, вповні особлива роль, і стосунки між двома хлопцями тут також не дуже тривіальні.
Що ж стосується відвертого показу кохання утрьох, то сьогодні подібні епізоди вже не виглядають скандальними чи шоковими. Це радше констатація наявних кінопрактик і певної норми, яка поширюється на майже все світове кіно.