Вночі з 22 на 23 вересня о 00:10 на телеканалі «1+1» дивіться програму АРҐУМЕНТ-КІНО та фільм режисера Роберта Бентона «Крамер проти Крамера» / Kramer vs. Kramer (1979, США).
«Крамер проти Крамера» – знаменита оскароносна мелодрама американського сценариста й кінорежисера Роберта Бентона із зірковою та безумовно тріумфальною участю Дастіна Гоффмана й Мерил Стрип.
В осерді сюжету – Тед Крамер, що є кар’єристом, увесь сенс життя якого зводиться виключно до роботи. За великим рахунком, він не помічає ні дружини, ні сина. Та ось одного несподіваного дня дружина покидає родину задля самореалізації. І Тедові випадає докорінно змінити своє життя, аби пізнати нове щастя, яке згодом також стає загроженим...
Фільм «Крамер проти Крамера» вийшов на екрани 1980 року й зазнав абсолютного глядацького успіху – тільки у Сполучених Штатах Америки в кінотеатральному прокаті він зібрав понад 100 мільйонів доларів. Також свого часу надзвичайною популярністю ця стрічка користувалася по всьому світу, зокрема, і в українських кінотеатрах.
Поряд із цим, картина отримала низку найпрестижніших фахових нагород, серед яких п’ять “Оскарів», загалом із дев’яти номінацій. Цікаво, що поряд із фільмом «Крамер проти Крамера» того року дев’яти номінацій на премію Американської кіноакадемії також був удостоєний блискучий, віртуозний, вікопомний фільм Боба Фосса «Увесь цей джаз». Та академіки віддали перевагу, здавалось би, скромній родинній мелодрамі.
Себто «Крамер проти Крамера» отримав так звані «головні «Оскари»: за найкращий фільм, найкращий (адаптований) сценарій, найкращу режисуру, а також відповідні акторські нагороди Дастіну Гоффману й Мерил Стрип, котрі так переконливо й пронизливо втілили на екрані невдатливе американське подружжя Крамерів.
Власне, одна з причин тріумфу стрічки була тією, що фільм, поряд зі всіма своїми кіномистецькими чеснотами, зрезонував соціально, культурно. Річ у тім, що в цій картині так чи так, але досить виразно відбився, сюжетно проявився культурний зсув, котрий відбувся у суспільній думці десь протягом останнього перед тим десятиліття і який позначився так званою другою хвилею фемінізму у Сполучених Штатах.
Іншими словами, це час, коли почали помітно змінюватися людські уявлення про традиційне батьківство та материнство. Однакової ж прихильности обох статей картина Роберта Бентона не останньою чергою заслужила й через те, що в ній досить виважено й неупереджено представлено як точку зору на події та стан справ Теда Крамера, так і Джоанни Крамер.
З іншого ж боку, можна говорити про те, що «Крамер проти Крамера» увиразнював неґативні наслідки жіночої емансипації. І саме це, здається, таким природним було для постановника фільму, адже Роберт Бентон, про творчість якого йтиметься у спеціальному сюжеті, від народження техасець і є прихильником традиційних цінностей, що він неодноразово демонстрував протягом своєї кінематографічної кар’єри.
Та варто зауважити, що в картині «Крамер проти Крамера» блискучим адвокатом феміністичних позицій виступила Мерил Стрип. Своєю харизмою та майстерністю вона зробила все, аби у глядачів виникла якщо не симпатія до Жоанни, то, принаймні, розуміння її проблем. Більше того, актриса навіть сама переписала для своєї героїні ключову судову промову.
Що ж стосується Дастіна Гоффмана, то той особливий нерв, якого він привніс до фільму, яким нагородив свого Крамера, був досить особистим, адже актор працював над роллю саме після болісного процесу розлучення.
«Крамер проти Крамера» – вже фактично кінематографічна класика, яка продовжує примножувати мільйони нових і нових шанувальників через телевізійні та відеоекрани. Бо це кіно щире, розумне і веде про головне – про те, що є найважливішим у житті, про цінності, які завше були, є і будуть непроминальними, не зважаючи ні на що.
**
РОБЕРТ БЕНТОН. ІНТОНАЦІЇ ТА СТИЛЬ
Американський сценарист та кінорежисер Роберт Бентон прийшов до кіна наприкінці шістдесятих, в епоху кризи студійної системи і формування нових правил гри в американській кіноіндустрії. І прославився Бентон насамперед як кінодраматург.
Вже його перший сценарій, щоправда, написаний у співавторстві, став леґендарним фільмом, що той зламав славетний кодекс Гейса. Мова про стрічку «Бонні та Клайд», що її варто розглядати не стільки як історію знаменитих американських грабіжників, скільки як адаптацію європейської кіноестетики до американських умов.
Після такого вдалого дебюту Бентон робить успішну кар’єру на великих студіях одночасно як сценарист та режисер. Особливістю його кінематографа є не просто міцна голлівудська драматургія, яка прагне насамперед розповісти історію, але й також впізнавані елементи особливого стилю, які відрізняють Бентона від колег.
Його фільми у своїй основі дуже часто – кримінальні історії, що починаються з брутального акту насилля, дуже часто убивства, яке втягує до своєї орбіти дійових осіб. Прикладом такого фільму може бути трилер 1982 року «У нічній тиші», де йдеться про психіатра, його убитого клієнта і коханку клієнта, яка підозрюється у злочині.
Структура стрічки доволі складна, бо крім лінійного сюжету в ній наявні спогади й різного роду реконструкції, що ті розповідають і про хід розслідування, і ретроспективно відтворюють ситуацію до злочину та після нього. Ми бачимо унаочнену свідомість головного героя, психіатра, яка послідовно проходить кілька етапів – від первісної недовіри до відвертої параної.
Власне, Бентон – один з небагатьох кінематографістів, які дотримуються не просто сюжетної логіки, але використовують своєрідну діалектику розвитку, де персонажі не тільки змінюються, але й приймають своєрідну вищу правду, яка дається їм у парадоксальний спосіб.
Усе це можна простежити в наступному фільмі Бентона – «Спогади серця» або ж «Місце у серці», створеному 1984 року. Дія картини точиться у невеликому містечку штату Техас під час Великої депресії 1935 року. Стрічка починається з мирного епізоду, у якому родина вечеряє за столом. Незабаром вечеря уривається приходом незнайомця. Виявляється, голова родини є місцевим шерифом, якому слід утихомирити одного надто галасливого хулігана. Шериф вирушає на місце події і його дуже швидко, несподівано і ненавмисне убиває чорношкірий підліток.
Жахлива сама по собі, ця подія цілком руйнує життя родини шерифа. По його смерті дружина Една й діти опиняються під загрозою виселення з ферми, яка була придбана у кредит і за яку тепер нікому платити. Несподівано до них прибивається безробітний чорношкірий чоловік на ім’я Мозес себто Мойсей, що він пропонує Едні вирощувати бавовну і готовий допомогти їй у цьому.
«Спогади серця» є не тільки розповіддю про економічну скруту і вихід із неї. У картині порушується і соціальна, і расова проблеми, проте головним тут виявляється своєрідний духовний первень. Невидимий і неназваний, він дає змогу героям зіп’ястися на ноги й подолати обставини. Стрічка закінчується загальною молитвою у церкві та передаванням вина для причастя. І тут з’являються всі персонажі фільму: і білі, й чорні, живі й померлі, і вбивці, і їхні жертви. Цей епізод примирення став одним з найпронизливіших в американському кіні вісімдесятих років минулого століття.
Ще однією близькою за стилем стрічкою Бентона є драма «Нема дурних», яка розповідає про літнього чоловіка на ім’я Доналд Салліван, якого всі називають Саллі, – фактично інваліда, який не може відсудити в колишніх своїх роботодавців компенсацію за травму коліна. Проте це не головна проблема Саллі, що він живе самітником, не особливо толерує людей і цілком відлучений від своїх рідних. Доволі анархічний за характером, Саллі конфліктує з оточенням і ніяк не може знайти спокою.
Стрічка, власне, й розповідає про те, як Саллі знаходить спільну мову спочатку зі своїм сином, якого покинув разом із дружиною ще зовсім малим, потім – зі своїм онуком, згодом – роботодавцем. Символом душевного запустіння у фільмі є покинутий дім Саллі, з якого він виїхав, бунтуючи проти свого батька. Але батько давно мертвий, минуле слід залишити в минулому і, зрештою, Саллі робить свій вибір.
Ця стрічка, як і багато інших фільмів Роберта Бентона, розповідає про звичайних, пересічних людей, які намагаються віднайти в собі сили для гідного життя й самоповаги.
Одна з останніх виразних картин Роберта Бентона вийшла на екрани 2003 року. Це драма «Заплямована репутація», головні ролі в якій зіграли Ентоні Гопкіс та Ніколь Кідмен. Фільм є екранізацією роману американського письменника Філіпа Рота й розповідає про професора американського коледжу Колмана Сілка, якого одного дня звинувачують у расизмі за певні ризиковані висловлювання на адресу його чорношкірих студентів.
За професора ніхто не заступається, і він змушений покинути коледж. Від поганої звістки помирає його дружина, а сам він переселяється в глушину, подалі від людей, аби написати книжку про несправедливість, із ним учинену. Там професор знайомиться з таким самим самітником, письменником Натаном Цукерманом, а згодом заводить роман із прибиральницею Фонією Фарлі, з якою знаходить нетривке щастя.
Та це тільки одна сюжетна лінія цього фільму. Інша розповідає про минуле професора, який насправді народися у темношкірій родині, проте через певну аномалію мав світлу шкіру. Колман виріс в епоху расистських упереджень, тому задля кар’єри відмовився від власного походження, відрікся від власної родини і почав одверто зневажати чорношкірих.
Стрічка творить доволі складний та насичений сюжет про людський фатум і спробу його подолати, про силу кохання та солідарности, а також про вину, яка не дає спокійно жити.
У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 22 на 23 вересня о 00:10 – найзнаменитіша картина Роберта Бентона «Крамер проти Крамера».
І вона прикметна своїм особливим сценарним та режисерським стилем. Бентон починає історію також зі своєрідного акту насилля, коли свою родину несподівано і без пояснення причин покидає дружина й мати. І ця травма цілком, сказати б, переформатовує стосунки батька і сина, творить умови для змін, наслідки яких загалом непередбачувані.
Увесь фільм побудований на стосунках між героями, на пошуку взаємодії, розуміння, а також на неминучих конфліктах, які супроводжують цей процес. І тут важливою була саме сценарна робота Роберта Бентона, який зумів знайти правильну інтонацію для цієї історії. Важливою є також збалансованість сюжету, у якому обоє Крамерів отримують однакові права у висловленні своїх арґументів. Багато в чому ця стрічка стала законодавицею стилю для родинних мелодрам, що фільмуються до сьогоднішнього дня і прагнуть бачити подібний конфлікт у всій його повноті. І вони творять модель, у якій надія на близькість ніколи не щезає.