У програмі вночі з 31 березня на 1 квітня о 00:45 на телеканалі «1+1» дивіться програму АРҐУМЕНТ-КІНО та фільм режисера Йорґена Лета «Чоловік у пошуках еротики»/ The Erotic Man (2010, Данія).
Художнім продюсером цієї картини виступив Ларс фон Трир, чи не найзнаменитіший данський кінематографіст, давній шанувальник творчости Йорґена Лета і його співавтор за одним із фільмів.
А фільмував свого «Еротичного чоловіка» Йорґен Лет у різних країнах, не послуговуючись, сказати б, якимось класичного виду сценарієм. Утім, під час перегляду стане зрозуміло, чому – задум цієї стрічки просто не потребував іншого підходу. Разом із тим, Лет як автор використав у фільмі власні поетичні твори, листи й роздуми на тему.
Принагідно, у програмі перед показом фільму «Чоловік у пошуках еротики» у спеціальному сюжеті йтиметься про творчість Йорґена Лета, який є, передусім, поетом і режисером – однією з найвидатніших фігур в експериментальному неігровому кінематографі останнього півстоліття, адже першу свою стрічку зафільмував далекого 1963 року. Взагалі ж, Лет створив біля сорока різноманітних картин і є лавреатом багатьох першорядних фестивалів та премій. І прикметно, що 1995 року Данське королівство удостоїло Лета пожиттєвого ґранту за його досягнення у кіноцарині. Цікаво, що він також протягом тривалого часу практикує як спортивний коментатор на данському телебаченні.
І це аж ніяк не випадково – Лет обожнює гру у всіх її проявах. За його ж словами, для нього важливий сам момент гри, до того ж, якомога складніший. Він полюбляє гру в нове, у несподіване: повсякчас експериментує з мовою – кінематографічною та літературною; і він схильний у своїх творах ставити питання, на які чесно не знає відповідей. «Насправді я хочу одного, – веде Лет, – пізнати реальність. Але ігри допомагають мені у цьому, і додають гумору».
Йорґен Лет є професором Данської національної кіношколи, багато викладав в американських університетах. Певне, зокрема, й від того він тяжіє до пояснення принципів та основ своєї творчости. І нерідко ці пояснення є достоту поетичними чи, принаймні, тяжіють до того.
Наприклад, Йорґен Лет каже, що у кінематографі передусім любить ті епізоди, коли можна відчути, як тече час, як він протікає крізь сцену – у фільмі завше має бути місце для часу, фільм має дихати природно. І Лет, як і раніше, досі вважає, що кінематограф – це спосіб знайти певну магію у зафільмованому матеріалі, це спосіб відкинути всі загальноприйняті теорії заради повернення до основних питань: Що відбувається, коли експонується плівка? Як та чи та інтонація або декілька слів впливають на прочитання образу? Зрештою, як – попри людський вік, попри роки – зберігати цікавість до життя і бути відкритим?
Отже, Лет кличе нас в екзотичну подорож світом – у своєму чуттєвому, провокативному і, судячи з усього, часом автобіографічному фільмі, у кіноесеї про спроби чоловіка примиритися із власним минулим і змиритися зі своїм рішенням покинути кохану…
**
ЙОРҐЕН ЛЕТ, ОДВЕРТИЙ ЕКСПЕРИМЕНТАТОР
Ім’я Йорґена Лета стало широко відоме поза межами, сказати б, вузьких кінематографічних кіл 2003 року, коли на екрани вийшла його спільна з Ларсом фон Триром картина «П’ять перешкод». Ця стрічка стала своєрідним дружнім змаганням двох кінематографістів, яких багато хто вважає антиподами.
У «П’яти перешкодах» фон Трир піддає Йорґена Лета своєрідному випробуванню, пропонуючи йому створити п’ять нових варіантів його стрічки 1967 року «Ідеальна людина». І кожен із цих фільмів супроводжується кількома доволі істотними обмеженнями естетичного та етичного характеру, які повинні поставити режисера у незручне становище та спонукати до неординарних художніх рішень.
Йорґен Лет у фільмі "П'ять перешкод"
Прагнення фон Трира зруйнувати первісний задум та гармонію стрічки «Ідеальна людина», яке багато хто називає мефістофельським, а сам Лет – потребою батьковбивства, цілком очевидно провалилося і через неймовірну пластичність творчого методу Лета, і через потужну концепцію його роботи 1967 року.
Сама ж ориґінальна картина Лета «Ідеальна людина» стала його першим правдивим шедевром, фільмом гранично експериментальним і навіть почасти таємничим, фільмом, який визначив творчий метод режисера.
Фільм показує чоловіка та жінку, які перебувають у добре освітленій білій студії, де чинять розмаїті маніпуляції із власним одягом, власним тілом, довколишніми предметами. Їхні дії супроводжує закадровий голос, який представляє героїв, певним чином описує їхні тіла та вчинки, а також ставить різноманітні запитання, які не мають відповідей.
У цій картині Лет використовує чисте, навіть лабораторне спостереження над двома представниками людського роду, які, однак, позбавлені якихось політичних, соціальних чи культурних ознак. Це люди взагалі, ідеальні люди. Проте вони не тільки об’єкти спостереження, ми бачимо, як ці двоє починають спілкуватися між собою, з довкіллям і навіть із невидимим голосом.
Свої фільми Лет порівнює із записниками, де нагромаджені спостереження без жодної системи.
Таким записником є його фільм із промовистою назвою «Рухомі зображення». Тут демонструються лише різні фізичні дії знаменитого тенісиста Торбена Ульріха. І всі епізоди фільмуються до їхнього логічного завершення та монтуються в тому порядку, в якому фільмувалися.
Ця стрічка є, насамперед, згустком сирої реальности, яка вперто не хоче ставати фільмом, не хоче отримувати кінцевий сенс, вичерпувати закладений у ній потенціал безмежного прочитання та безмежного зростання.
Лет послідовно уникає всіх кінематографічних умовностей: сюжету, кадрування, навіть традиційної хлопавки. Єдиним ефектом, який домінує у картині, є спочатку подвійна, а потім потрійна експозиція, яка робить зображення максимально інтенсивним, помноженим на себе, доведеним до пароксизму, себто до найвищого ступеня.
1982 року Лет створює фільм із назвою «66 фраґментів про Америку» - правдивий шедевр спостереження та своєрідний каталог, зафільмованих у Сполучених Штатах, кількох серій спеціально відібраних фраґментів. Ще до практики прямих телевізійних ефірів Лет сформував естетику прямого включення, яка має за мету не стільки інформувати, скільки свідчити одномоментність існування різних частин Америки, рівноправність різних його складників, відсутність жодної ієрархії між людьми , природним чи штучним довкіллям.
Леґендарним став фраґмент за участи художника Енді Воргола, який поїдає гамбурґер. Сам Лет коментував його так: «Сцена з Енді Ворголом включає в себе усе, що мені подобається. Ось Воргол герой, але хоробливий, схожий на привида. Ось символічна дія: Воргол їсть гамбургер, і час спливає. Виникають непередбачувані моменти. Як він здолає два прорахунки режисера: йому нема чого пити (я забув дати йому воду), і він ніяк не може добути кетчуп із пляшки, яку ми попередньо не відкрили. Крім того, сонце, яке двічі з’являється й перетворює Воргола на зовсім білу пляму, і те, як він винахідливо скорочує процес поїдання, не відмовляючись від нього, а складаючи гамбурґера, та довга пауза, яка настає потім, коли він не отримує відповіді на свою репліку: «Мене звуть Енді Воргол. Я щойно з’їв гамбурґера» . Все це для мене магія. Час, зафіксований у кадрі».
1989 року Йорґен Лет фільмує важливу для себе стрічку «Нотатки про кохання», де поєднує спостереження, каталогізування та пряму фізичну дію, аби дізнатися, якою є природа кохання. Тут знову звучать одні й ті самі запитання, повторюються одні й ті самі фізичні дії, тільки цього разу режисер істотно поглиблює рефлексію, не дає картині розпастися на безліч не пов’язаних між собою фраґментів сирої реальности.
Про цей фільм Лет писав: «Слід створити систему із незрозумілих речей. Внести порядок у шматки реальности. Стосунки чоловіка й жінки – особлива мова. У ній є літери, речення, граматика, пунктуація. Ми хочемо їх бачити знову і знову. Зупинити ці стосунки – пристрасну сцену між чоловіком та жінкою – роздивитися її зблизька, у деталях, у деталях деталей».
У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 31 березня на 1 квітня о 00:45 демонструватиметься остання за часом стрічка Йорґена Лета «Чоловік у пошуках еротики». Стрічка, яка розвиває теми багатьох фільмів режисера, зокрема, його «Нотаток про кохання». Тільки цього разу – ще провокативніша історія.
Після виходу на екрани вона отримала дещо скандальну славу і через автобіографічність, і через кричущу вікову різницю між автором фільму та його численними музами, і через певний колоніальний присмак, який вгадується і у виборі моделей, і в манері поводження з ними. Річ у тім, що герой картини, власне сам Йорґен Лет, шукає еротику винятково в країнах так званого третього світу, оминаючи світи перший та другий, і це робить стрічку виклично двозначною, бо натякає на сексуальний туризм.
Цілком можливо, що таким і був задум Йорґена Лета і його художнього продюсера у цьому фільмі Ларса фон Трира, який, як відомо, не шукає легких шляхів та простих відповідей на прості запитання. Поєднавшись, ці двійко кінематографістів створили кінокартину, яка безумовно не залишить нікого байдужим. Така вже вона, ця кінематографічна Данія.