У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі з 10 на 11 лютого, о 01:40, – виклична драма режисера Лі Деніелза «Скарб»/ Precious (2009, США), що вона створена на основі роману американської ж поетеси Сапфіри. Ця стрічка стала правдивою сенсацією американського кіна 2009 року.
Надмірно, надзвичайно тілиста шістнадцятилітня школярка Клеріс Джонс на прізвисько Скарб живе у сумнозвісному Гарлемі разом зі своєю кошмарною родиною – вона вже двічі завагітніла від рідного батька й має жахливі стосунки з матір’ю. Коли ж її – у 16 років неграмотну – запрошують до альтернативної школи, Клеріс погоджується, сподіваючись змінити своє життя.
Актриса Ґабурі «Ґеббе» Сідібе, що виконує роль опасистого «Скарбу»-Клеріс, насправді не є професійною акторкою. І їй на час фільмування було не шістнадцять, а цілих двадцять чотири роки. Але вона також, як і героїня фільму, народилася в Гарлемі, щоправда, у нормальній сім’ї.
Режисер, він і продюсер, Лі Деніелз, що схильний виводити на екран сюжети, в яких виявляються одверто жорстокі життєві аспекти, шукав «молоду чорношкіру жінку вагою 300 фунтів», власне – півтора центнери, за допомогою оголошень. І знайшов. Ґабурі Сідібе відповідала не тільки, сказати б, ваговій категорії, виявилася, що вона має справжній акторський дар – у результаті, номінувалася на здобуття «Оскара» за найкраще виконання головної жіночої ролі.
Авторитетний у всьому кінематографічному світі критик знаної британської газети The Guardian Пітер Бредшоу про стрічку «Скарб» висловився таким чином: «Це не видатний шедевр, у чому вас постараються переконати деякі його прихильники. Скорше, це кошмар у дусі чорного гумору, який і не має бути забавним. Одначе, він безумовно захопливий».
Ну що ж, дійсно, ця кінокартина постає як достатньо жорстка і безкомпромісна історія. Але це не просто історія нещасть. Погляд режисера, услід за авторкою роману, дарує нам народження надії та народження особистости. А в погляді героїні, що на наших очах проходить земне пекло, ми якимось дивовижним чином ловимо по-дитячому беззахисні порухи душі, що прагне світла і любови.
Цікаво, як сценарій фільму відрізняється від роману. Адаптуючи літературний текст, сценарист Джефрі Флетчер дещо пом’якшив сцени інцесту, сексуальні сцени з матір’ю, а також збагатив драматургію епізодами «втечі від реальности». Власне, це мрії «Скарбу»-Клеріс, у яких вона бачить себе або ж поп-зіркою, або манекенницею, а чи навіть білошкірою красунею…
Ось така героїня. Багато в чому несподівана для сучасного екрану, який, щоправда, перебуває у планомірному пошуку персонажів, сказати б, на марґіналіях. Про такий пошук, зокрема, йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті.
І, зрештою, про тріумфи «Скарбу», серед продюсерів якого чи не найвпливовіша американська шоу-вумен Опра Вінфрі. Окрім великого успіху у звичайної кінотеатральної публіки, ця драма отримала кілька десятків професійних відзнак. Зокрема ж, – три нагороди на головному американському фестивалі незалежного кіна «Санденс», також стала лавреатом великих і престижних кінофорумів у Торонті й Сан-Себастьяні. Та й на Каннському фестивалі, поза конкурсом публіка аплодувала стоячи ледь не цілих п’ятнадцять хвилин. Зрештою, два «Оскари»: за сценарій та для Монік за жіночу роль другого плану.
**
НОВІ КІНОГЕРОЇ
Голлівуд завжди достатньо швидко реагував на нові й розмаїті суспільні процеси в Америці. Проте до кінця шістдесятих років минулого століття кінематограф цієї країни відзначався консерватизмом; і насамперед – через застарілі правила в кіноіндустрії.
Проте під впливом суспільних зрушень, впали безліч застережень і правил, після чого до кіна прийшли нові герої. І вони прийшли фактично з вулиці, як персонажі картини «Безтурботний їздець». Відповідно, разом із новими героями до кіна прийшли і нові кінематографісти.
За п’ять років ери Нового Голлівуду на екрані з’явилися представники різних соціальних груп, серед яких були як інтелектуали, так із звичайні люди. Вони принесли із собою не тільки певну соціальну правду, але й відносність багатьох раніше, здавалося, абсолютних істин.
Це був час сміливих експериментів. Прикладом одного із них є картина «Гарольд і Мод», у якій ідеться про кохання підлітка й набагато старшої за нього жінки, яка привносить у життя суїцидально налаштованого хлопця сенс та гостроту відчуттів.
Ця, сказати б, антропологічна революція була згорнута вже наступного десятиліття, коли екран окупували так звані нормальні пересічні люди, які остерігалися крайнощів. Це також було пов’язане із суспільними явищами – з наступом консерваторів як у політиці, так і в громадському житті. Диваки тоді стали марґіналами. І лише на початку дев’яностих кінематограф знову звернув свою увагу на нетипових героїв актуального часу.
Нові стрічки вказали певний вектор респектабельного успіху на всі дев’яності роки, впродовж яких на екрані з’являються найекзотичніші персонажі. Один із них – Ганібал Лектер – серійний убивця з аристократичними поглядами, який спромігся на власний культ не тільки в Америці, але і в усьому світі. Фільм «Мовчання ягнят» отримав безпрецедентне визнання Американської кіноакадемії, бо ще ніколи в її історії фільм жахів не здобував призів у найпрестижніших номінаціях.
1994 року два «Оскари» отримує стрічка Джонатана Демме «Філадельфія», у якій ідеться про хворого на СНІД гомосексуала, що той судиться зі своїми колишніми працедавцями через незаконне звільнення з роботи. Виконавець цієї ролі Том Генкс отримав «Оскара» за найкращу чоловічу роль. Ця картина не тільки реабілітувала гомосексуальність у великих студійних фільмах, а ще й зробила саму історію зворушливою мелодрамою у пишному голлівудському стилі.
Наступного ж року Том Генкс знову виходить на сцену, аби отримати аналогічний приз за картину «Форрест Ґамп», яка розповідає про не зовсім адекватного героя, фактично розумово відсталого Форреста Ґампа, котрий примудряється не тільки вижити у найекстремальніших обставинах, проте ще й стати всеамериканським героєм і взірцем для наслідування.
Тоді ж знімають свої фільми режисери, які відзначаються нетиповими поглядами на сексуальність і наркотики, як, наприклад, Ларрі Кларк, який максимально відверто показав сучасних йому підлітків у картині «Дітки». Тут ізнову поєдналися важливі для того часу теми безпечного сексу, епідемії СНІДу й підліткової самотности, які найближчого часу призведуть до сумних наслідків в американському суспільстві.
2003 року режисер Ґас Ван Сент фільмує картину «Слон», у якій ідеться про стрілянину у середній школі, яку з незрозумілих мотивів вчиняють старшокласники. Фільм з’явився як реакція на масове убивство 1999 року у школі містечка Коломбайн. По тому світ побачила низка стрічок на цю ж тему, що виявило її неймовірну актуальність упродовж наступного десятиліття.
Власне, сучасне оновлення кіногероїв ведеться за рахунок молодого покоління, яке раптом опиняється у дуже непевному, небезпечному та ворожому світі.
У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі з 10 на 11 лютого, о 01:40, одна із таких героїнь, яка прийшла до кіна зовсім недавно. Ідеться про Клеріс Джонс на ім’я Скарб із фільму «Скарб», вдруге вагітну від свого власного батька та ще й хвору на СНІД шістнадцятирічну чорношкіру дівчину. Взагалі, поєднання усіх цих рис може видатися надто ексцентричним, проте воно реалістичніше, ніж може здатися на перший погляд.
У цій картині важливою є не тільки героїня, а взагалі увесь механізм функціонування соціальної опіки у Сполучених Штатах. Тут ми бачимо зростання Клеріс Джонс та її можливе майбутнє як у стінах рідного дому, так і поза його межами.
Стрічка продовжила вже відому нам тенденцію до залучення в кінематограф нових героїв, але також показала силу традиційних способів розповісти стару історію на новий лад. Як би там не було, перед нами усе ж фільм, отже достатньо умовне і скероване на естетичні переживання видовище. І якими б новими та шокуючими не були герої, вони – лише тіні на кіноекрані. Голлівуд собі не зрадить ніколи.