Постать м’ясника в кінематографі завжди амбівалентна, ймовірно, робота з м’ясом викликає у багатьох несвідомий страх, коріння якого криється у прадавніх глибинах. Відтак м’ясники є частими героями моторошних фільмів жахів, де їм приписують різноманітні гріхи, серед яких нерідко трапляється звинувачення у канібалізмі.
І тема ця виникає мало не кожного десятиліття, і щоразу м’ясники пожирають плоть своїх співвітчизників і годують нею довколишніх не стільки через нестачу продуктів, скільки з інших, вищих міркувань. Наприклад, м’ясник-канібал із фільму «Мотель «Пекло» свою діяльність вважає фактично подвигом, адже йому вдалося придумати низку нових рецептів, і його шинка справедливо вважається найсмачнішою у цілій окрузі. У такий спосіб герой сподівається закарбувати своє ім’я у віках. Звісно, усе це чорний гумор, проте не позбавлений відповідної моралі.
Інший м’ясник із французького фільму «Делікатеси» просто виконує свою повсякденну роботу у постапокаліптичному світі, де харчів залишилося зовсім небагато, і слід докласти чимало зусиль, аби заповнити прилавок власної крамниці.
Взагалі, ця картина, як не дивно, є історією кохання доньки м’ясника та його нового квартиранта, який працює за їжу та призначений стати наступною жертвою кровожерливого продавця делікатесів. Любовна історія, звісно, доволі іронійна, хоч і дуже лірична. Закохані хочуть зберегти власне кохання не менше, ніж м’ясник – виконати свою роботу.
Стрічка «Делікатеси» на сьогодні є ніби вершиною усієї, сказати б, канібальсько-м’ясницької міфології, оскільки зроблена справді талановитими і винахідливими кінематографістами Марком Каро та Жаном-П’єром Жане, які зафільмували свою картину водночас моторошною та кумедною.
І все ж фільми жахів та естетські історії не здатні заступити собою інші, складніші постаті кіном’ясників. Показовим прикладом є Попель – герой фільму Клода Шаброля «М’ясник», який вийшов на екрани 1970 року.
Попель – цілком нормальний чоловік середніх років, стриманий, дотепний, турботливий, його цінує громада невеликого французького містечка. Він тримає м’ясну крамницю та стрічається із директоркою місцевої школи Геленою. Водночас в окрузі стається кілька убивств жінок, і поліція ніяк не може натрапити на сліди убивці.
Незабаром Гелена починає підозрювати Попеля у всіх цих злочинах, і її підозри підтверджує сам м’ясник, який свого часу пережив низку травматичних подій на останній війні. У фіналі картини він сам себе смертельно ранить, аби припинити убивства і хоча б якось спокутувати власне гріховне життя.
Взагалі подібний герой доволі часто трапляється саме у французькому кіні, яке тяжіє до наочних метафор і часто поєднує пряме насильство із професією своїх героїв. Гарною ілюстрацією тут може бути м’ясник із картини Ґаспара Ное «Дохлятина», який стає ніби утіленням гніву цілого повоєнного покоління французів.
Власне, назва картини відсилає до кінського м’яса, яке у Франції за незвичний колір порівнюють із мертвечиною, проте продовжують традиційно споживати через невисоку ціну. І все життя безіменного м’ясника із цього фільму схоже на споживання конини, яка тільки і доступна для нього. Він самостійно виховує свою доньку, він фрустрований численними життєвими негараздами і чекає часу, аби зігнати на комусь свою агресію.
Згодом режисер іще раз повернеться до свого героя, зафільмувавши повнометражну картину під промовистою назвою «Один проти всіх», проте енергії його першої стрічки цілком достатньо для розкриття теми, вона по-ґодарівська непримиренна та естетично екстремістська.
Ще одного незвичного м’ясника ми надибуємо в ізраїльському фільмі «Широко розплющені очі», який розповідає історію кохання сорокарічного м’ясника Аарона та його працівника двадцятирічного Езрі. Уся неоднозначність історії в тому, що обидва герої належать до ортодоксальних юдеїв, які суворо дотримуються традицій та давніх законів. І найревніше їх дотримується саме м’ясник Аарон, який вірить, що тільки вірність заповідям та особиста стриманість можуть зробити із людини праведника. У цій історії професія м’ясника має ключове значення, бо він один із тих, хто пильнує за кошерністю харчування своїх одновірців. І оскверняючи себе, він таким чином оскверняє їжу, призначену усій громаді.
І все ж Аарон не може встояти перед спокусою. Відтак його гріховне життя ставить під удар не тільки його віру, але і його родину, і його суспільне становище, і гарну репутацію, і, зрештою, бізнес. Він та його коханець опиняються під пильним наглядом, а згодом і осудом громади, яка хоче вигнати грішників за межі кварталу.
Вночі з 3 на 4 червня у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка ми побачимо австрійського м’ясника з однойменної стрічки режисера Вольфґанґа Мурнберґера. Він буде водночас схожим та відрізнятиметься від інших наших героїв і через національну специфіку, і через ментальні особливості. Наш м’ясник утілює насамперед певну патріархальну філософію життя, згідно із якою сильний чоловік має право розпоряджатися свободою та життям довколишніх. Наш герой дуже серйозний та непоступливий і звик брати від життя усе, чого йому заманеться. Відтак він вступає у конфлікт із собою подібними, які не хочуть м’яснику ні в чому поступатися.
Водночас перед нами любовна історія, досить пристрасна і незвична, якщо врахувати обставини, за яких вона розгортається.
Звісно, не уникає картина й іншого, лихого боку іміджу м’ясників. Ми про неї згадували на початку сюжету. Проте цього разу все буде не так натуралістично, хоча й не менш моторошно. І все ж австрійська стрічка «М’ясник» жодним чином не розвіює міфи навколо фаху м’ясника, проте і не творить нових. Імовірно, уся міфотворчість припиниться, коли люди цілком відмовляться від м’яса і професія м’ясника стане леґендою.