Станіслав Цалик, письменник, історик, сценарист, matrix-info.com

Інтерес до Генріха Габая виник в мене відтоді, як уперше подивився його фільм «Зелений фургон», за радянських часів заборонений. Режисер зняв його на Одеській кіностудії 1959 року. Інтернет пропонує мінімум відомостей про митця: закінчив ВДІК, працював на Київській та Одеській кіностудіях, переметнувся на «Мосфільм», страждав без діла, 1972-го виїхав до Ізраїлю, потім до Америки. Еміграція не принесла ні достатку, ні успіху. Помер усіма забутий 2003-го, відсвяткувавши 80-ліття.

Влітку 2014 року я познайомився з живою легендою Одеської кіностудії – режисером і оператором Вадимом Костроменком, на той час очільником тамтешнього Музею кіно. Він працював на Одеській студії з 1957 року, пам’ятав усіх – видатних і не дуже. Про Габая розповів наступне.

«Зелений фургон» розлютив міністра культури УРСР Ростислава Бабійчука, який заявив: «Ми не дозволимо сміятися над першими роками радянської міліції!» Фільм порізали й випустили в прокат «другим екраном» – приміські кінотеатри, сільські клуби. А Габаєві заборонили працювати в Україні як «режисеру, який не вміє знімати».

Опальний митець подався до Москви. Проте двері тамтешніх кіностудій були для нього закриті. Раптом запропонували поставити сценарій про Леніна – невдалий, від нього відмовилися всі інші режисери. Габай з безвиході згодився, але з нікчемного сценарію вийшов ще гірший фільм. Кіноначальство переконалося: справді, слабенький режисер.

• Повністю статтю читайте на СМ у розділі ІСТОРІЯ тут >>>