Ірина Славінська, літературний оглядач «Української правди. Життя»
Тарас Антипович – із тих авторів, яких вічно називають "молодими письменниками". Хоча насправді Антипович написав щонайменше один роман і одну збірку оповідань. Оця вічна "молодість" полягає у відносно невеликій "розкрученості".
Роман "Хронос" - новий текст Тараса Антиповича. Його видало видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га", котре продовжує дивувати своєю "Дорослою серією". В Івана Малковича спрацювала дивовижна "чуйка" на оригінальний текст. Такого в сучукрліті ще не писали.
Уявіть 2040 рік (це може бути анаграма з 2004?). Саме в той рік один учений відкрив, що час є матерією, речовиною, яку можна точно виміряти, зібрати в спеціальний резервуар і комусь віддати.
Для цього створено "хрономати" (як автомати, але нагадують водні пістолетики). Отриманий таким чином час використовують як донорську кров - віддають смертельно хворим, аби продовжити їхнє життя на деякий час.
Час контролює держава. Відтак (закономірно?) хрономати потрапляють на чорний ринок. І час стає ідеальною валютою для будь-яких розрахунків.
Саме цей момент є відправною точкою для роману Тараса Антиповича. Роман має 25 розділів. Разом вони охоплюють час із липня 2040 року по квітень 2047 року. Це період від винайдення хрономату до звільнення від влади часу.
Описані події відбуваються в дуже умовній країні. Деякими реаліями вона може нагадати сучасну Україну - як і в "Хворобі Лібенкрафта" Олександра Ірванця. Але важливим у "Хроносі" є не це.
В центрі уваги оповідача опиняються дуже різні люди описаної доби. Це старці та багатії, депутати та повії, ченці та актори, вчителі та мафіозі тощо. Кожен із них по-своєму вживається в новий час. Не всі витримують випробовування можливістю безсмертя.
Асортимент пристосувань вражає. Хтось носить "флешку" з запасом у 15 тисяч років життя. Хтось використовує час як наркотик для "маятників" у день своєї смерті та назад. Хтось рятує дружину від загибелі. Хтось нападає на дітей на вулиці та повністю їх "обнуляє", тобто забирає весь життєвий час.
Окремим пластом оповіді є історії гібридів людей і тварин. Вони виникли внаслідок експериментального використання життєвого часу тварин у людях. На початку роману гібриди не є життєздатними - їх показують у зоопарку. В кінці роману все змінюється. Загалом цю сюжетну лінію було би цікаво колись прочитати як окремий новий роман.
Безперечною перевагою "Хроносу" є навіть не опис апокаліптичного світу. Цінність тут становить тонке переосмислення реалій сьогодення. Всі епізоди та персонажі роману про майбутнє мають свою первинну матрицю в нинішньому світі. Тарас Антипович змінює їх до непізнаваності, залишає тільки головне.
І навіть не це в романі найкраще.
В романі "Хронос" немає того, за що я особисто не люблю сучасні "серйозні" романи. "Хронос" приємно читати - він не дидактичний, не самозакоханий, без відтінку месіанства і не автобіографічний. Тобто роман точно сподобається всім, хто любить цікаві та гарно розказані історії.
УП. Життя, 03.10.2011