Ірина Голіздра, УП.Життя

Фільм про українського поета, перекладача і правозахисника Василя Стуса український глядач побачить у кінотеатрах уже з 5 вересня. 

А ще рік тому стрічка про українського дисидента, який загинув у таборі, була під загрозою.

Неабиякий галас у суспільстві спричинила сцена суду над Стусом, де за сценарієм є фігура Віктора Медведчука. Зі сценарію фільму видалили усі згадки про Віктора Медведчука, який виступав захисником у процесі над поетом, хоча сам Стус від нього відмовився. 

Зі слів учасників знімального процесу, "продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука" і сказали, що якщо вони хочуть дозняти картину, не хочуть провокацій, то потрібно прибрати сцену суду над Стусом". 

Продюсер стрічки Артем Денисов підтвердив інформацію про видалення сцен зі стрічки, однак, за його словами, сцену з Медведчуком вирізали лише через питання хронометражу фільму. Інформацію про дзвінок від імені Медведчука Денисов назвав фейком.

У серпня 2018 року знімальна група фільму оприлюднила повідомлення про те, що вирішила дозняти видалену раніше зі сценарію сцену суду за участю адвоката Стуса Віктора Медведчука.

Лідер громадського руху "Український вибір" та кум президента Росії навіть заявив, що "залишає за собою право на відповідні правові дії, в т.ч. спрямовані на заборону демонстрації фільму через суд", якщо у фільмі буде недостовірна інформація про нього.

Ми поспілкувалися з авторами сценарію кінострічки Сергієм Дзюбоюі Артемієм Кірсановим. Вони розказали про ідею фільму та сенси, які лунають у ньому для українського глядача.

– На початку зйомок фільм мав назву "Птах душі". З яких причин змінилася назва?

– Сергій: "Птах душі" – це назва останньої збірки віршів Василя Стуса, яку у нього вилучили у таборі. Подальша її доля невідома.

Коли ми писали перший драфт сценарію, то назвали його "Птах душі", бо ця збірка – головна деталь фільму.

З початком зйомок почалися розмови, що це надто поетична назва – не відображає жанру. У нас фактично трилер про вбивство Стуса.

Ми запропонували назвати "Стус". Але після скандалу навколо фігури Медведчука у фільмі, постало питання про назву, яка б чіпляла і відображала суть.

Зупинилися на назві "Заборонений", тому що всі люди, такі як Стус – шістдесятники, у ті часи були заборонені, їх творчість була заборонена.

– Артемій: Потрібна була в міру провокативна назва. Бо ми працювали не для  людей, які все знають про поета, а для тих, кому нічого про нього невідомо.

Ми з Сергієм вирішили, якщо після нашого фільму та книги у людей виникне бажання дізнатися більше про Стуса, то вважаємо, що своє завдання виконали.

– Як довго ви працювали над сценарієм?

– Артемій: Більш двох років.

– Сергій: Спочатку виникла ідея сценарію про Стуса – десь восени 2016 року.

Збирали матеріал. Потім презентували сценарій на пітчингу Держкіно, де виграли. Але після цього дуже суттєво переробляли сценарій.

– Чим саме вас зацікавила постать Стуса, бо наша історія знає багато героїв?

– Артемій: У нас війна вже йшла в Україні. Ми вже написали сценарій і книгу "Позивний Бандерас". Тема про Стуса цікава тим що, це боротьба людини з системою КДБ.

– Сергій: І співзвучна з нашою реальністю: справи Стуса і Сенцова майже однакові.

– Артемій: Маргарита Довгань, яка товаришувала зі Стусом, розказувала, як один з бійців на Донбасі врятувався завдяки віршам поета. Коли їх тримали в якомусь приміщенні, катували, раптом боєць знайшов збірку Стусових віршів. Це йому додало сили і духу не зламатися й вижити.

Ці моменти створюють місток між минулим і сучасністю. Стус боровся і мріяв про вільну і незалежну Україну, боротьба за яку продовжується сьогодні.

Його боротьба не була марною, як вважали в Радянському Союзі, намагаючись зробити Стуса і подібних до нього непотрібом... Вони були найнебезпечні для тодішньої влади, заважали державному устрою.

– Сергій: Фільм про Стуса – не документальне відображення життя. Ми робимо цікаву історію, пов'язану на невідомих моментах. Є метафоричні персонажі – антигерої, щоб показати цю систему.

– Наприклад?

– Сергій: Нам розказував Левко Лук'яненко (український політичний та громадський діяч, письменник, радянський дисидент, – ред.) що поміж в'язнів існувала легенда про останні дні життя Стуса. Коли його запроторили до карцеру, між табірниками ходила легенда, що до Стуса приїздило якесь начальство з київського КДБ.

Достеменно ніхто не може сказати, що цього не було, але й хто саме був – невідомо. Тому у нас є такий антигерой – міфічний персонаж. На цьому тлі ми будуємо розмову Стуса з радянської владою, яку він вів через листи, висловлювання та спілкування.

– Артемій: Коли Стус писав листи високопосадовцям, то він знав, що їх будуть читати слідчі, і він таким чином з ними "спілкувався".

Основний фактаж, що є у фільмі та книзі базується на історичних подіях. Це правда. Але ми можемо у художніх рамках пофантазувати, наприклад, які в нього були відносини з жінками.

– А які факти вас здивували у постаті Стуса у процесі написання сценарію?

– Сергій: Стус встиг і жити, і писати, мати успіх і любити, знайти кохання, створити сім'ю, незважаючи на те, що 13 років провів за гратами.

Він залишався принциповою людиною. У нього ніби була запрограмованість на важку долю – мене це здивувало.

– Що ви маєте на увазі?

– Сергій: Стус остерігався тих моментів, коли був щасливий. У нього був острах, що ці моменти швидкопинні.

Коли заарештували Івана Світличного (український поет, літературознавець, правозахисник, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований – ред.), він одразу почав шукати спосіб, як його визволити і врешті потрапив до в'язниці.

– Артемій: Мене вражає безстрашність Стуса, цитуючи його: "Як добре те, що смерті не боюсь я".

Був такий випадок, коли до поета прийшов "товариш", і говорить: "Василю, чув, що ти хочеш вступати у Гельсінську групу, але нащо тобі це? Можуть новий строк дати!"

Стус відповів: "Ти маєш рацію. Слушно говориш. А давай ти замість мене туди вступиш". І тот "товариш" пішов собі. В цьому сила Стуса. Василь Овсієнко (український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв'язень, публіцист, історик дисидентського руху, – ред.) згадував, що поет не відчував себе ув'язненим в таборі, а дивився на вертухаїв як на ув'язнених, вимушених його охороняти.

– Сергій: Коли Стус після першого строку вийшов на волю, то він не поважав людей, яких як волів ведуть, а вони не знають куди йдуть. 

– А які стосунки з жінками у нього були?

– Артемій: Стус подобався жінкам. Любив танцювати твіст, який був забороненим.

У нашій книзі є історія його кохання з Шурою Фроловою. Це фактично його перше кохання.

– Сергій: Він познайомився зі звичайної жінкою – Шурою, яка приїхала з Росії. Парадокс в тому що він розмовляв українською з нею, а вона російською.

Це було болісне кохання для нього. Він навіть познайомив її з батьками, мати сказала "вона якась не наша", але Стус все одно її кохав.

Навіть коли Шура вже була вагітна від іншого, він все одно запрошував її до себе. Присвячував їй вірші, хоча його дратувало, що Шура насміхалася над українською мовою.

– Артемій: Стус все життя доводив, що українська мова не хуторянська. Саме тому він перекладав найкращіх поетів світу – Рільке, Гете, Гарсия Лорку.

У поезії Стуса – найбільше словотворень, тому іноді важко читати його вірші без словнику.

Він не був шовіністом – шанував Марину Цвєтаєву, Бориса Пастернака. Але його обурювало, що українці цураються своєї мови. Тут Стус був вкрай принциповим.

– Скандал щодо фігури Медведчука у фільмі позитивно чи негативно вплинув на сам фільм?

– Сергій: Є позитивні і негативні наслідки.

Такого розголосу, як говорив Пилип Іллєнко (голова Держкіно України, – ред.), не було у жодного фільму. Дехто оцінив, що рекламна компанія завдяки такому скандалу, рахується в мільйон гривень. Про фільм дізналися і чекають на його вихід.

Але негативний момент в тому що, більшість людей помилково вважають сцени суду головними. Дехто навіть називає це "політичною смертю Медведчука". Але мені здається, що вони перебільшують.

– Режисер фільму Роман Бровко навіть вже заявив, що: "Було таке враження, що багатьом у цьому фільмі персона Медведчука стала цікавішою, ніж персона Стуса".   

– Артемій: Є книга Вахтанга Кіпіані про справу Стуса, яку ми читали. Ми згодні з ним щодо питання Медведчука. Це елемент системи.

Наголошую, що ми прагнули показати кіно про Стуса, а не про Медведчука. 

– Чи був ризик, що фільм може взагалі не вийти?

– Артемій: Так. Режисер Роман Бровко важко це переживав. В соцмережах вилилася маса бруду в його бік. Але сцену суду врешті зняли і вона є у фільмі.

– Сергій: У нас історія художня. Ми не можемо без дозволу Медведчука робити якісь сцени припущення, тобто людина має надати дозвіл на використання свого ім`я у фільмі. Зрозуміло, що він продюсерам дозволу не давав. 

– Хто грає Медведчука?

– Актор з театру на Подолі – Роман Халаїмов. Він дуже схожий на молодого Медведчука.

– Ще один момент, завдяки якому багато хто дізнався про це кіно – старт зйомок на Хрещатику – радянська символіка (прапор, серп, молот) спричинила галас у соцмережах.

Чому саме з цієї сцени почали знімати – це був запланований піар-хід?

– Артемій: Не думаю. Зйомки розробляються на етапі підготовки календарно-постановочного плану. Це дуже важливий документ, яким сплановано фільм. Сцени не знімаються у такій послідовності, яку бачить глядач на екрані.

– Сергій: Це була яскрава сцена – палаюча людина у кадрі. Для початку проекту це допомогло звернути увагу ЗМІ.

– Це було досить провакаційно – навмисно?

– Артемій: Могло насправді це скінчиться дуже погано, тому що багато людей зривали радянські прапори, починали топтати їх ногами, погрожували. Вимагали довести, що ми дійсно знімаємо патріотичне кіно, а не щось інше.

– Тобто скандал навколо сцени в суді та початок зйомок – два моменти, що ставили фільм під загрозу. Чи були ще якісь ризики?

– Артемій: Таких мабуть значущих більш не було, але їх вистачило щоб понервувати.

– Сергій: Багато акторів на етапі кастингу відмовлялися, коли дізналися що треба грати КДБістів.

– Чому?

– Сергій: Тому що, є російський ринок, де вони знімаються в серіалах.

– Артемій: У нас КДБісти представлені не в гарному світі, м'яко кажучи. Думаю, що в Росії цей фільм буде заборонений.

– Офіційний постер та слоган фільму #ВсіХтоПротиТероруВстаньте! Кого чи що саме маєте на увазі під терором?

– Артемій: Це відома фраза В'ячеслава Чорновіла (український політик, публіцист, літературний критик, політичний в'язень, – ред.) яку він сказав під час акції протесту в кінотеатрі "Україна" у 1965 році, коли почалися арешти української інтелігенції.

На сцену вийшов Іван Дзюба (літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, – ред.) і почав говорити про арешти, в залі спалахнула паніка, гомін.

Тоді піднявся Чорновіл і промовив – всі хто проти терору, встаньте. Але його мало хто почув.

Тоді Стус раптово піднявся і сильним басом проказав: "Всі, хто проти диктатури, встаньте!" Його почули, тому і запам`ятали.

– Сергій: Завдяки цьому вчинку, багато хто з шістдесятників почали серйозно сприймати Стуса.

– Артемій:  Після цього Стуса вигнали з аспірантури, адже він постав проти системи й закликав до цього інших.–

Наскільки ці слова мають сенс для України сьогодні?

– Артемій: Диктатура поруч – у Росії. У нас було це при Януковичі – побиття студентів, потім події на Майдані. Це може повернутися настільки швидко, що ніхто й не помітить.

– Сергій: Зараз багато людей розчаровані тим, що відбувається в країні. Ослаблення позицій України приводить до того, що посилюється позиція РФ, і повертаються люди, які можуть нахабно вести себе – говорячи про непотрібність української мови, нібито вона роз’єднує.

У нас мало кінотеатрів, вони закриваються. Це проблема ідеологічної боротьби.

Українська ідея втрачає свою важливість для більшості. У вікінгів був девіз: ти не можеш щось вважати своїм, якщо ти не можеш це захистити.

Українська ідентичність дає змогу захистити українське. Якщо цього не буде, то будь-хто прийде і забере все. Потрібно захищати здобутки, що маємо.

– Артемій: У нас багато військовополонених... У Росії знаходиться більш 100 політв'язнів. А ще є полонені на окупованих територіях, які зазнають тортур. Слоган фільму – це заклик до всіх українців.

– Сергій: Встаньте – це не значить йдіть і вбивайте всіх, а це про заклик до боротьби.

Росіяни ніколи не стидаються своєї брехні, а українці завжди сумніваються в своїй правді. Це проблема нашого народу.

– Яких результатів ви очікуєте від книги "Заборонений"? Це була паралельна робота над книжкою і сценарієм?

– Артемій: Після завершення сценарію книгу писали ще рік. Було вже легше, тому що є побудована історія, сюжет.

Головна відмінність від фільму – книга дає можливість поєднати сучасність з часами Стуса. Також є можливість прочитати вірші поета – їх близько 16. Бо окремо брати збірку і читати поезію непідготовленому читачу буде важко.

Ми, як автори, хочемо щоб книга допомогла початково познайомитися з Василем Стусом. Це не тлумачення поета.

В книзі багато правдивих подробиць. Ії вже прискипливо прочитали сучасники Стуса – Маргарита Довгань, Василь Овсієнко, тому ми критики не боїмося.

Перший наклад – 3 тисячі вийде у кінці серпня і одночасно з фільмом буде презентація.

– Краще спочатку книгу прочитати чи сходити на фільм?

– Сергій: У фільмі ви побачите живого Стуса завдяки дуже схожому на нього актору Дмитру Ярошенко. Це безперечно вдача кастингу.

А книга містить багато цікавинок в тому числі і лиричних історій. Якщо бажаєте відчути енергію Стуса – йдіть у кіно, якщо художню історію – читайте книгу.

Застереження – може здатися, що це трошки інші історії, тому що в книзі є вагома прив'язка до сучасності.

– Ви вже бачили фільм?

– Так.

– Враження співпадають з очікуваннями?

– Головне – можна дивитися фільм і не втомитися. Стрічка не залишає депресивного відчуття, а дає світлу надію.

– Артемій: Фільм викликає емоції. Ми бачили реакцію шістдесятників вони були розчулені. Наприклад, Василь Овсієнко говоров, що він знов на мить побачив живого Стуса. Це свідчить про вдалу роботу команди.

– Сергій: Певна аудиторія чекає цього фільму, але знайдуться й ті, хто буде шукати помилки.