13 липня 2016 року політв’язневі Олегу Сенцову, якого суд РФ засудив до 20 років ув’язнення, минає 40 років. Кримчанин, кінорежисер, письменник, сценарист (учасник Сценарної Майстерні), патріот України. Принципова поведінка Олега, як і тисяч українців, постраждалих від агресії РФ, вимальовує образ справжнього громадянина.
Валентин Торба, «День»
Зараз Олег перебуває в далекій Якутії, куди його відправив злочинний режим Путіна — подалі від родичів, соратників, співчуваючих. У перспективі його можуть обміняти на російських окупантів, як це було, наприклад, у випадку з Надією Савченко й іншими українцями.
Безумовно, такий кремінь, як Сенцов, відпускати Кремль боїться, бо не зламався, не пристав на умови, не став «зручним» і підхожим режиму. Зараз украй важливо журналістам, громадським діячам та пересічним громадянам не просто нагадувати, а кричати про долю таких людей, як Сенцов.
У день його народження ініціативна група «Комітет солідарності» проводить акцію на підтримку Олега й інших політв’язнів біля Лядських воріт у Києві.
«День» поспілкувався з сестрою Олега — Наталією Каплан, яка нещодавно переїхала до України з РФ.
«РОСІЯНИ СПОКІЙНО ЙДУТЬ НА ЗАБІЙ. І НАВРЯД ЧИ ТАМ СУСПІЛЬСТВО НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ЗМІНИТЬСЯ»
— Наталю, зараз ви в Україні. Що змусило вас залишити Росію?
— До цього мене підвело саме суспільство у РФ. Надія на те, що росіяни зміняться, то з’являлася, то згасала. Врешті-решт, я зрозуміла, що, мабуть, не доживу до змін.
— Ви відчували небезпеку в Росії? Людина, яка зіткнулася з абсолютно безпідставними звинуваченнями на адресу свого брата, мабуть, припускає, що ця система може перемолоти і її.
— Погроз на мою адресу не надходило, але те, що ця система у своїх репресіях дуже вибіркова і ніхто там не є в безпеці — це абсолютно слушно підмічено. Узяти можуть будь-якого і за що завгодно, у тому числі за абсолютно вигаданими звинуваченнями.
— Але ж, попри розчарування, певний відсоток адекватних людей у РФ залишається.
— Безумовно, такі люди там є. І саме вони намагаються щось робити, допомагати політв’язням. Причому роблять це на свій страх і ризик. Вони намагаються і вижити, і при цьому заявити про себе, що небезпечно.
— Наприклад, Лія Ахеджакова, будучи публічною людиною, намагається через цю публічність доносити свою позицію.
— У РФ ніхто не може бути у безпеці — це важливий момент для розуміння ситуації. Але парадокс у тому, що якщо ти навіть вихваляєш Путіна, то це не означає, що ти не опинишся за ґратами. Це найстрашніше. У РФ ти не є в безпеці, навіть якщо ти багатий, відомий і всіляко підтримуєш президента. Завжди можна раптово опинитися в немилості, якщо комусь знадобиться, наприклад, твій бізнес.
— Виходить, що так звані «ЛНР» і «ДНР» — це невеликі моделі тієї системи, яка існує в РФ. Зовні всім говорять про ідеологію, демонструють прапори, ходи, вкручують у мізки пропаганду, а фактично за цією ширмою стоїть банальний розподіл майна, інакше кажучи — «віджим».
— Саме так. Є такі факти, коли за ґратами сидить цілком пропутінська людина внаслідок того, що її бізнес знадобився комусь іще. У РФ немає закону і немає судів. Під репресії потрапити може хто завгодно, але, перш за все, звісно, в ці жорна потрапляють незгодні. І у згаданої Лії Ахеджакової теж є шанс потрапити в каземати. Додам те, що жодної ідеології в РФ немає абсолютно. Сьогодні вони говорять одне, а завтра — інше. Пропаганда взагалі може розвернути одну й ту саму тему на 180 градусів, якщо це буде необхідно. Там ідеологія зводиться до примітивності — довкола вороги, а «Русь-матушка» врятує весь світ. І навіть цей примітив мутує залежно від ситуації. Інформаційно росіяни перебувають у капсулі і просто думають, що так скрізь, і правди ніде не знайти, тому простіше сидіти і мовчати «в тряпочку». Це призводить до того, що люди не готові не лише боротися за сусіда або члена сім’ї, а й за себе не можуть постояти перед цією системою. Так росіяни йдуть спокійно на забій.
«НАВІТЬ У ПРАВОЗАХИСНИКІВ ПОВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПОЛІТВ’ЯЗНІВ У РФ НЕМАЄ»
— Якщо зробити проекцію російського права на західне, то наскільки дії Сенцова з позиції світових правових норм можуть бути кваліфіковані як злочин?
— Ніяк. А що він зробив? У справі немає жодного доказу його провини. Крім свідчень двох людей, один із яких на суді відмовився від своїх слів.
— Люди прогресивні в будь-якому разі дивляться в бік Заходу і чекають підтримки. Наскільки, ви вважаєте, санкції проти Кремля є ефективним засобом?
— Що стосується санкцій, то перш за все вони націлені на те, щоб роззброїти РФ. Тобто для того, щоб в РФ не було засобів для розвитку озброєнь. Але санкції неефективні для звільнення тих людей, які перебувають у російських в’язницях. За росіян, які потрапили в каземати там, я не бачу активної боротьби. Але така боротьба триває за українців, які там опинились. За них справді борються, а от за росіян образливо. Мало хто знає про їхні долі, справи і навіть імена. Потрібно так само розуміти, що в казематах є багато й українських політв’язнів, про яких ми нічого не знаємо. Про кількість цих людей ми не маємо жодного уявлення. І їх не десятки, а значно більше. Їх потрібно шукати, але як їх знайти — це проблема. Навіть у правозахисників, які спеціально займаються цим питанням, повної інформації немає.
— Можливо, просто за них нікому кричати, заявляти в ЗМІ? Наприклад, в історії з Надією Савченко її сестра постійно говорила про неї, давала інтерв’ю, добивалась уваги.
— Так, абсолютно точно. За тих же росіян, які знаходяться в російських в’язницях, нікому піднімати голос. Як наслідок, у них немає жодної підтримки. Максимум, що зазвичай можуть зробити росіяни для росіян — це зібрати «передачку».
«СТАНДАРТНА ПРАКТИКА ВПЛИВУ НА ПОЛІТВ’ЯЗНІВ В РФ — ІЗОЛЯЦІЯ»
— Як ви вважаєте, наскільки ця війна зробила актуальним розуміння своєї ідентифікації українцями?
— Я космополіт. Водночас я розумію, що якби в Україні не було патріотизму, не було чіткого свого позиціонування, то навряд чи Україна б вистояла. Що стосується поділу на росіян і українців, то, скажімо, в Криму до війни практично такого поділу не було. А зараз він є.
— Коли ви востаннє спілкувалися з братом?
— Кілька тижнів тому по телефону.
— А крім телефонного зв’язку, з ним є контакт?
— Листи — це лотерея. Ніколи не вгадаєш, дійде чи не дійде. Це все дуже проблематично.
— Надія Савченко, навпаки, мала широке листування із зовнішнім світом. Їй надходило багато листів. Чому у випадку з Олегом таке обмеження?
— Це один із способів тиску на нього — позбавити людину повноцінного спілкування з людьми. До нього навіть від його дітей не доходять листи, годі говорити про сторонніх.
— Тобто він не почав ламатися, і найголовніше — на його погляди неможливо впливати підсовуванням інформації нібито від однодумців.
— Можливо, тому його й ізолюють. Але це стандартна практика впливу в РФ на політв’язнів — ізоляція. Він не єдиний, у кого проблема з листами. Це системна проблема. Тому його й відправили до Якутії, якнайдалі від усіх. Крім того, Олег відмовився від побачень, тому що йому емоційно так простіше все це переносити. Багато політв’язнів так і роблять. Тому я не планую зараз до нього їхати доти, доки він сам не покличе.
— Ви в телефонних розмовах з ним зачіпаєте лише особисті, організаційні теми чи обговорюєте й загальнополітичні?
— Ми спілкуємося здебільшого про родину. Для нього це важливо. Про політику, я гадаю, йому є з ким поговорити.
— Яке в нього коло спілкування, крім вас?
— З цим колом я не знайома. Там зараз сидять різні люди різних поглядів. Інші політв’язні, які звідти вийшли, розповідають, що у в’язниці стикаються люди з абсолютно різними позиціями.
«ОЛЕГ ДУЖЕ СПОДІВАЄТЬСЯ НА ОБМІН»
— Олег сподівається на обмін?
— Так. Він дуже сподівається на обмін.
— Як ви вважаєте, агресор, обмінюючи ув’язнених, обмежується самим лише фактом обміну чи домагається щоразу ще якихось додаткових поступок? Можливо, Путін обмінює українців не так на людей, як на якісь ще інтереси?
— Мені складно говорити на цю тему, тому що все ж таки я не політик. Просто також не забуваймо, що Путін не зовсім здоровий психічно, і тому у нього своя хвора логіка, яку складно передбачити. Що у нього в голові, можна лише ворожити на кавовій гущі. Аби він був адекватною людиною, то не було б ні полонених, ні вбитих, ні війни взагалі.
— Ви довіряєте захистові, який пропонує Олегові РФ?
— Адвокатам, яких надає держава РФ, я не довіряю. Але довіряю тим, кого я знаю особисто і особисто з ними укладала договір. Ба більше, я чудово знаю про ту небезпеку, на яку вони наражаються. То до помешкання їхнього залізуть, то ще щось станеться. Ці адвокати до цього витягли з-за ґрат багато політв’язнів. Навіть у цей жахливий час є люди, які порядно виконають свій професійний обов’язок.
— Інколи свої коментарі щодо Олега Сенцова робить Фейгін. Він також є його адвокатом?
— Жодного стосунку ні до цієї справи, ні до Олега Фейгін не має. Тож щодо його коментарів всі запитання до нього.
— Що можуть зробити журналісти для того, щоб прискорити звільнення Олега та інших політв’язнів?
— Журналісти не повинні забувати запитувати у влади, яка робота ведеться щодо звільнення наших хлопців. Звичайно, інформація щодо обміну здебільшого закрита, і це добре. Але тримати на прицілі цю тему просто необхідно. Це і професійний, і громадянський обов’язок.
— Це щодо журналістів. А політики? Наприклад, ту ж таки Савченко ввели до складу партії. А чи були з боку українських політиків подібні пропозиції Сенцову?
— Спочатку пропонували. Але Олег не має наміру значитися в партіях чи якихось навіть не політичних організаціях, де він не може наразі себе реалізувати. Сидячи у в’язниці, повноцінно працювати він не може. Тобто перебувати у списках «для галочки» він не буде. Ба більше, він не бачить себе в політиці взагалі. Принципово. Він хоче знімати кіно.