Кримінальний трилер Дені Вільньова «Сікаріо»/ Sicario (2015), що брав участь у головній конкурсній програмі цьогорічного Каннського фестивалю, з Емілі Блант, Бенісіо Дель Торо та Джошем Броліном у головних ролях, – в українському кінопрокаті від 26 листопада…
Показово-ідеалістична аґентка ФБР Кейт Мейсі (Емілі Блант), що вірить у верховенство права та спеціалізується на звільненні заручників, після провальної облави на підозрюваних викрадачів одержує пропозицію долучитися до спеціального підрозділу, що буцімто має на меті вийти на ватажка мексиканського картелю, відповідального, зокрема, за гори трупів, вмурованих у стіни звичайного аризонського будинку та загибель двох ефбеерівців.
Саме провальність своєї останньої операції змушує Кейт прийняти цю пропозицію. Бо за звичайних умов вона навряд чи стала б працювати на людей, що, м’яко кажучи, не дуже відповідають її уявленям про працівників спецслужб. Новий бос Мет Ґрейвер (Джош Бролін) не любить церемонитись – на офіційну зустріч він приходить не просто без краватки, а ще й у шльопанцях, його не бентежить необізнаність майбутньої підопічної у структурурі наркокартелів, зате цікавить її сімейний стан (розлучена, дітей немає). А консультанта Мета, мексиканця Алехандро (Бенісіо Дель Торо), здається, не дуже цікавить ні Кейт, ні навіть сама операція, яку вони зібралися проводити, – в нього є своя місія, про яку він виразно мовчить, а наразі ж просто виконує замовлення – вчора в Колумбії, сьогодні в Штатах, завтра – буде видно.
Кейт розуміє, що вплутується в якусь нечисту справу, але попри застереження свого ще більш чемного, ніж вона, напарника Реджі, вирішує йти до кінця. Поки вона ще не ставить під сумнів свої ідеали, але після виявлення трупів у стінах будинку посеред Аризони, їй потрібно знати, що ж іще може критися в стінах, та й у самому підвалі системи, на яку вона так самовіддано працює. Зрештою неговіркий Алехандро наочно продемонструє Кейт, як влаштований світ, у якому вони живуть, і де насправді пролягають кордони між умовною безправною й беззаконною Мексикою і умовними поборниками вищих ідеалів – Сполученими Штатами.
Умовними, тому що під обгортку реалістичного трилера про механізми наркоторгівлі та трафіку нелеґалів канадський режисер Дені Вільньов вмістив притчу про нероздільність “зла” і “добра” в боротьбі за спільні інтереси. Таким чином, навіть реальне фільмування пустельних краєвидів на кордоні між Мексикою та США покликане лиш увиразнити абстрактну площину, в якій відбувається справжній конфлікт розповіді – між жорстким прагматизмом і тендітним ідеалізмом.
На жаль, ідеалізм у “Сікаріо” вийшов занадто вже тендітним для створення якоїсь драматургійної напруги чи інтриги. Героїні Емілі Блант важко спертися бодай на свої власні переконання, весь фільм її ведуть за собою то “правила і рекомендації” ФБР, то напарник Реджі, що розпоряджається навіть інтимним життям Кейт, – радить частіше митися, носити мережевий бюстгальтер та організовує побачення зі знайомим копом, – то Алехандро, який, власне, рятує Кейт від невдалого побачення і дбає про те, аби вона не побачила забагато такого, що надміру похитнуло б її ідеали. Кейт не має нічого, крім роботи; ми так і не дізнаємося, чому вона розлучилася чи хто був її чоловіком.
В той же час, прагматизм у втіленні Алехандро значно міцніше стоїть на ногах. Сценарист Тейлор Шеридан наділив цього персонажа передісторією, а значить і мотивами. Йому є за що мститися, він добре знає територію (як у прямому, так і в переносному значенні), тому може вибрати найоптимальніший шлях пересування, він чудово усвідомлює свою потребу в Кейт, бо лише вона здатна леґітимізувати його дії, й саме тому він не дозволить їй ні змінитися, ні перетворитися на повноцінного, самостійного гравця. Це все стає досить очевидним іще наприпочатку фільму, а весь подальший саспенс, через який “Сікаріо” таки хочеться називати трилером, твориться виключно за рахунок оператора, художника та композитора під керівництвом Вільньова.
Звісно, не правильно було б докоряти, що стрічка вийшла надто передбачуваною, якщо таким і був режисерський задум: посадити глядачів у крісло, міцно зв’язати їхню ідентифікацію з персонажем Кейт, і дві години нещадно вдиратися на територію глядацького комфорту, викриваючи всі підземні ходи, через які пересуватиметься сікаріо, коли йому заманеться або коли в ньому виникне потреба. Певне, кожен глядач сам за себе має вирішити, чи він готовий до участі в такій “нечистій спецоперації”, чи, можливо, йому вже колись доводилося мати з цим мороку під час перегляду инших фільмів…