Власне мова про нову акторку Франсуа Озона, юну модель Марину Вакт, яка яскраво заявила про себе у фільмі "Молода і прекрасна"/ Jeune & jolie, що від 29 серпня в українському прокаті.
У фільмі йдеться про школярку на ім’я Ізабель, яка напередодні свого сімнадцятиліття, на літніх канікулах біля моря, втрачає цноту з німецьким підлітком.
Ця втрата не супроводжується нічим особливим, ось тільки Ізабель бачить себе ніби збоку, для неї це свого роду театральна вистава. Проте після повернення до школи дівчина несподівано стає повією. Вона працює тільки у денний час, після уроків, її тариф складає триста євро і з часом тільки збільшується. Ізабель дуже популярна серед своїх клієнтів, особливого похилого віку.
Якийсь час все триває ніби і непогано: серед однокласників вона має славу цнотливої, батьки ні про що не здогадуються, тільки дивуються, чому дівчина часто відвідує душ, конверт з грошима тільки грубшає, проте Ізабель гроші навіть не витрачає.
Одного дня під нею помирає надто пристрасний дідусь, до якого Ізабель відчувала щось на кшталт симпатії. За кілька днів до дівчини приходять зі спеціальних органів.
Попри викладене, перед нами аж ніяк не трилер чи щось подібне. За жанром новий фільм Озона щось середнє між мелодрамою та історією дорослішання з ліричними відступами та гарними піснями.
Оцінюючи цей фільм, важко притлумити внутрішнього ханжу, чи, якщо хочете, совка, який у певний момент безкінечних злягань сімнадцятирічної дівчини зі старшими чоловіками підіймає свою голову і запитує: "А де ж тут кохання?". З французькими фільмами майже завжди так: надто істотними є економічні, культурні та інші розбіжності між нами, аби ми приймали сюжети їхніх фільмів без застережень чи упереджень.
Це стосується багатьох речей, проте, як на мене, найбільше непорозумінь викликає французька родина з оцими іронічно-відстороненими батьками, які не особливо переймаються своїми дітьми і навіть часто змагаються з ними за коханців, та дітьми, які весь час провокують фантазії про інцест.
У даному випадку ситуація ще заплутаніша, бо Озон ніяк не хоче допомогти своєму глядачеві у розв’язанні загадки. Його історія максимально віддалена від соціології: ми так нічого і не дізнаємося про сім’ю Ізабель, про те, чим вона живе і як, матимемо мінімум відомостей про саму дівчину, яка залишиться непроникною і до фіналу, і поза фіналом.
(Скажу відверто, я сумував за деякими фільмами Ґодара, у яких бубніння у кадрі та за кадром коригувало моє сприйняття: "Ось ми бачимо сімнадцятилітню Ізабель, яка щойно втратила цноту, але цим не переймається, вона з буржуазної родини, її батько інженер, він неохоче відвідує профспілкові збори, а його дружина — ліва активістка, яка з антиколоніальних міркувань спить і з чорношкірим…").
Сам режисер в інтерв’ю пояснював поведінку Ізабель віковими особливостями, мовляв, юність – це пора пізнання та експериментів.
Водночас у цій закритості можна відшукати великий плюс нового фільму Озона, який підштовхує тебе до різного роду рефлексій та фантазій.