Після того як режисер Крістофер Нолан зумів повернути до життя франшизу про Бетмена, він вирішив оновити ще й серіал про Супермена, якому останнім часом не дуже щастило з екранізаціями. 2006 року Браян Сінгер зазнав невдачі із фільмом "Супермен повертається", стилізованим під класичну екранізацію комікса 1978 року. Нолан натомість вирішив зняти фільм по новій, ним же започаткованій моді, і зробити історію чужопланетянина Кал-Ела сучасною та максимально реалістичною.
Згодом він передав проект у руки Зака Снайдера, залишивши за ним повну свободу дій. Тож "Людина зі сталі", що з 20 червня в українському прокаті, з’явилася десь на перетині улюбленого Снайдером жорсткого екшну і рефлексивного гіперреалізму Нолана. Проте гармонізувати ці два кінематографічні начала постановникові не вдалося, і стрічка, мов хатинка на курячих ніжках, повертається до глядача то одним, то іншим боком. Зрештою, пафосна героїка Снайдера не дуже в’яжеться зі спробами перетворити Супермена із надлюдини на розгубленого "сина людського".
Ноланівська схема "олюднення" Кларка Кента перетворила його із сором’язливого журналіста на похмурого реднека та шукача пригод. Ми зустрічаємо його рибалкою на човні, офіціантом у придорожньому барі та навіть працівником на військовій базі. Він покинув ферму на якій виріс, щоби дізнатися правду про своє походження. Його подруга Лоїс натомість позбавилася своєї комічної "сліпоти" і тепер запросто впізнає Супермена в окулярах та без них.
Пошуки свого коріння приводять Кал-Ела до криптонського космічного човна, захованого в арктичній льодовій товщі. Ця знахідка привертає увагу давнього ворога його батька генерала Зода, який полює на хлопця ще з перших днів його життя. Перед самою загибеллю Криптона Зод підняв повстання, щоби захопити Кодекс – сховище усього генетичного матеріалу приреченої планети. Батько Супермена встиг заховати цей скарб у колисці сина, перед тим, як відправити його на Землю. І ось тепер Зод сподівається здобути Кодекс і заснувати нову колонію криптонців, знищивши при цьому усіх землян.
Класичний конфлікт між прихильником національної розбудови та захисником щастя всього людства закінчується колосальним побоїщем та руйнуванням, і саме ці сцени є ключовими у фільмі. Криптонська техніка змальована з великою любов’ю та увагою до деталей, тож дуже ефектно виглядає у всіх бойових епізодах. Снайдер любить показувати сутички крутих мужиків, і цього разу він влаштовує своїм героям двобій на орбітальній станції та дозволяє їм пограти один одним у кеглі серед хмарочосів Метрополісу.
Втім, у цьому візуальному атракціоні Снайдер іде шляхом "Аватара", "Прометея", "Залізної людини" і "Трансформерів". Навіть ефектні близькі плани усілякого побутового дріб’язку, що вони мають додавати оповіді "реалістичності", є наразі ходовим, і вже дещо набридлим прийомом. Та й махати кулаками персонажам фільму вдається значно краще, ніж говорити. У стрічці довжелезні, беззмістовні та інколи відверто самопародійні діалоги, і актори промовляють свої репліки із просто таки театральним пафосом.
"Людина зі сталі" страждає від того, що до її створення причетні різні за темпераментами і творчими вподобаннями кінематографісти. Зак Снайдер був далеко не першим кандидатом на режисерське крісло, і, можливо, він таки посів не своє місце. Він зняв громіздку, хоч і видовищну картину, в якій особистість самого Супермена поступається ефектному видовищу.
І все-таки хочеться дочекатися часів, коли на цю роль перестануть брати акторів із нейтрально-єлейною зовнішністю. Бетмену в цьому плані поталанило значно більше.
УП. Життя, 20.06.2013