У стрічці "Автобіографія брехуна" /A Liar's Autobiography: The Untrue Story of Monty Python's Graham Chapman, що від 6 червня в українському прокаті, легендарні "Монті Пайтони" знову зібралися разом, щоби представити анімаційний життєпис свого колеги Ґрегема Чепмена, який помер 1989 року від раку горла. За постановку взялася також людина "зі своїх" – син Террі Джонса Білл.
Навіть сам Чепмен мимоволі взяв участь у створенні фільму - його голос, записаний незадовго до смерті, звучить там разом із голосами інших учасників "Летючого цирку". Стрічка базується на чепменовій книзі "Автобіографія брехуна: Випуск IV" і переказує не надто правдиві, а часом і просто вигадані епізоди його життя.
Втім, шанувальникам шоу "Монті Пайтона" не варто розраховувати на приємний ностальгійний перегляд – навіть прикрашені чималою дозою вигадки, біографічні скетчі з життя улюбленого артиста виявляються драматичними та неоднозначними, а деякі з них - взагалі революційні для наших широт. Ґрегема Чепмена називали "найдикішим" серед усіх "пайтонів", і його виклична поведінка знайшла своє відображення у картині.
Також він став одним із перших британських знаменитостей, хто публічно визнав свою гомосексуальність та до кінця життя залишався ЛГБТ активістом.
Ця сторона життя Чепмена займає чималу, і, здається, найцікавішу частину фільму. Між доволі безбарвною юністю та болісною зрілістю, ховається райдужна молодість Ґрегема, де панували веселощі та різноманітні сексуальні пригоди.
Після закінчення Оксфорду молодий лікар Чепмен розуміє, що його насправді приваблює акторська кар’єра та чоловіки. Його девіз звучить так: "Секс - це найдешевший спосіб задоволення двох чи більшої кількості людей, якщо вони не хворі чи не мають на меті народити дитину". І Ґрегем радо кидається у сексуальний вир під пісеньку про п’янкі чари пози "69".
Після цього епізоду, сповненого, мов гей-парад, карнавального епатажу, починається найбільш драматичний уривок з життя Чепмена, в якому йдеться про його проблеми з алкоголем. Кожен скетч у фільмі виконаний у власному анімаційному стилі, і вихід з алкогольного делірію тут забарвлений у пурпурно-червоні хворобливі кольори.
Втім, "Автобіографія брехуна" – це не лише драма, але й комедія, і в ній об’єктом глумління стає британська глибинка, гомофобні святоші, телевізійне керівництво, зіркове життя на Беверлі Гіллс та й сам Ґрегем Чепмен із колегами.
"Монті Пайтони" ніколи не цуралися самоіронії, і в цьому фільмі вона водночас смішна та гірка, як і поминальна промова, прочитана Джоном Клізом після смерті Чепмена. Кліз казав, що його друг помер, не відчувши "достатньо веселощів", і ця порожнеча присутня в картині, яка обривається несподівано, разом із життям головного героя.
"Автобіографія брехуна" залишається своєрідним пам’ятником не лише людині, але і його епосі нестримного сексу, гучних вечірок, рок-музики та віри у те, що гумор зможе зробити світ кращим.
УП. Життя, 07.06.2013