Після соціально-критичної індійської мелодрами "Мільйонер з нетрів" та драматичної моно-вистави із Джеймсом Франко про відрізання руки складним ножем "127 годин", британський режисер Денні Бойл повернувся до кримінальної тематики, яка і принесла йому всесвітню славу. У стрічці "Транс", як і в багатьох інших фільмах режисера, йдеться про швидке збагачення та ціну, яку доводиться за нього платити.
Взятися за цей фільм Бойлу пропонували одразу після виходу його дебюту "Неглибока могила", та режисер відмовився, бо вважав стрічку занадто складною для втілення. Сценарист "Трансу" Джо Ахерн тоді продав свою ідею телебаченню, але Денні Бойл про фільм не забував і повернувся до нього майже через двадцять років.
Головний герой "Трансу" – працівник лондонського аукціону Саймон – програв у карти купу грошей. Аби виплутатися із цієї ситуації, хлопець цупить з роботи картину Гойї та збирається продати її бандитам. Викрадення проходить без проблем, але одразу після цього Саймон отримує травму голови і геть забуває, де сховав полотно. Його поплічники наймають лікарку-гіпнотизерку, яка має допомогти хлопцеві пригадати місце сховку.
"Транс" розпочинається як кримінальна драма із типовим героєм-невдахою, змушеним протистояти банді садистів та головорізів. Але як тільки у стрічці з’являється доволі химерна лінія з гіпнозом, історія перетворюється на фантасмагорію, варту уваги самого Крістофера Нолана. За своїм сюжетом та й драматургією "Транс" скидається на ноланівські "Мементо" та "Початок" – це така ж калейдоскопічна структура і багатошарова оповідь, де правду неможливо відрізнити від вигадки чи галюцинації.
І хоча на початку фільму його сюжет здається надуманим та малоймовірним (хто б із бандитів став би панькатися із лікуванням своєї жертви), подальші події змушують прийняти як належне усі кінематографічні умовності. Кожна нова сцена привносить у історію нові деталі й агресор та жертва неодноразово поміняються між собою місцями. Врешті-решт, розгадка драми Саймона виявиться простою, проте неочевидною.
"Транс" - складна, проте вишукана і майстерно знята стрічка. Бойл не цурається ані сексуальних сцен, ані крові й насилля. Він майстерно нагнітає напруження за допомогою динамічного нелінійного монтажу, який у поєднанні з музикою його давніх друзів та колег гурту Underworld створює відчуття безконтрольного безумства і тривоги, яке наростає із кожним наступним епізодом.
Картина комусь може здатися занадто заплутаною, до того ж вона не така видовищна як той же "Початок" Нолана, але це правдиве кіно для дорослих, які здатні насолоджуватися нетривіальним сюжетом та цікавим режисерським втіленням без додаткових візуальних принад.
УП. Життя, 05.04.2013