Стрічка ірландського режисера та сценариста Мартіна МакДонага "Сім психопатів", що вона від 24 січня в українському прокаті, з несподіваною легкістю повертає нас у минуле на ціле десятиліття, а той й два, коли у моді були криваві фільми із купою непристойних жартів, оголеними тілами, божевільними героями та цитатами із кінокартин різної художньої якості.
Окрім згаданих вище принад, "Сім психопатів" ще й має доволі складну обрамлену структуру, яка робить його просто взірцевим постмодерністським кіно, майже як у ранніх роботах Родріґеза й Тарантіно.
Стрічка повністю відповідає своїй назві – у ній йдеться про сімох психопатів із нахилами до вбивства, садизму або ж просто неконтрольованих учинків.
Йдеться також про однойменний сценарій, який пише для Голлівуду письменник-невдаха Марті (Колін Фаррел). Він хоче поєднати в одному рукописі повчальні історії семи маніяків, проте далі цієї блискучої ідеї в нього справа не йде, головним чином через залежність від алкоголю.
Найкращий друг Марті – Біллі (Сем Роквелл) дуже хоче йому допомогти і дає оголошення в газету, у якому запрошує психопатів приходити і ділитися своїми історіями. Ідея спрацьовує, проте дуже скоро друзі стикаються зі справжнім божевіллям – Біллі краде собаку в бандита, і той розпочинає пошуки своєї улюблениці, висіюючи свій шлях трупами.
Історії про сімох психопатів тісно переплітаються із головною фабулою і незабаром стає важко відрізнити правду від вигадки. Закохана парочка, яка знищує маніяків, божевільний убивця, переслідуваний ще більш неадекватним батьком своєї жертви, бандит, що він убиває заради свого ши-цу, колишній в’єтконгівець, одержимий помстою американцям – усі ці люди стають героями сценарію Марті, і починають безпосередньо впливати на його життя.
Та й самого Марті, депресивного алкоголіка, нормальним не назвеш. Тут МакДонаг робить іще одну "рамку" для свого фільму, адже називає героя своїм іменем і примушує його писати сценарій, який поставив сам.
"Сім психопатів" - як коробочка із секретом, розкривається поступово, із кожним новим поворотом сюжету, і щоразу розповідає про своїх героїв якусь нову таємницю. Часом дії персонажів виглядають абсурдно, але чого ще очікувати від психопатів?
Цей легкий флер всезагального божевілля, який супроводжує картину, виправдовує й безконтрольне насилля, яке точиться довкола. Втім, МакДонаг не зраджує головному правилу постмодернізму і вкладає у свою історію значно більше сенсу, ніж здається на перший погляд. Чого вартує одна історія про убивцю та квакера, в якій злочин та кара представлені у найбільш зловісному та фаталістичному обрамленні.
Стрічка МакДонага приваблює також своїм акторським ансамблем: природженими для ролей психопатів Вуді Гаррельсоном та Семом Роквелом, неймовірно елегантним у своєму "краваті" Крістофером Вокеном та викапаним ірландським алкоголіком Коліном Фаррелом. Епізодичні, але незабутні ролі дісталися також Тому Вейтсу та Майклу Пітту, а невеликій ролі коханки Біллі з’явиться ще й Ольга Куриленко.
УП. Життя, 25.01.2013