Невтомний критик американського імперіалізму, капіталізму та мілітаризму Олівер Стоун цього разу вирішив відпочити від політики і зняв динамічний, схожий на своїх же «Природжених вбивць», фільм. У його новій стрічці «Дикуни»/ Savages, що від 4 жовтня в українському прокаті, зійшлося кілька популярних кінематографічних тем: мексиканські наркокартелі, чоловіча дружба, кохання втрьох, і навіть оповідь про юних фінансових геніїв. Строкатість сюжету режисер підкреслив своїм фірмовим «клаптиковим» монтажем із розмаїттям декоративних монтажних вставок.
В основі "Дикунів" – однойменний роман Дона Вінслова. Він же став одним зі сценаристів картини. У фільмі йдеться про найкращих друзів Бена (Аарон Тайлор-Джонсон) та Чона (Тейлор Кітч), які заснували власну наркоімперію просто в маленькому каліфорнійському містечку. Геніальний фінансист Бен налагодив безперебійну роботу конопляних плантацій, а колишній військовий Чон дістав в Афганістані найкращі зерна марихуани.
Їхнім "ангелом у домі" є багата білявка Офелія (Блейк Лайвлі), яка щиро кохає обох друзів одночасно. Якось у Каліфорнію прибувають представники мексиканського наркокартелю та вимагають, аби хлопці вступили з ними в долю. Друзі відмовляються, і тоді бандити викрадають Офелію, в обмін на трирічну співпрацю. Бен та Чон розпочинають власну операцію з порятунку коханої дівчини.
Стоун знімає "Дикунів" так, ніби дев’яності ніколи не закінчувалися: у фільмі багато сексу, крові, неприкритого брутального насилля, чого в голлівудській продукції останнього часу дуже важко знайти.
В "Дикунах" знялися також ветерани культових бойовиків – Сальма Гаєк, Бенісіо Дель Торо та Джон Траволта. Такий акторський склад вкупі з навмисне "старомодною" естетикою фільму, викликає легке відчуття ностальгії за вже позаминулим десятиліттям та його кінематографом.
Режисер знімає свій фільм із незворушністю старого професіонала, включаючи у нього різні культурні посилання, як з історії кіно, так і з історії музики та живопису.
Втім, у картині знайшлося місце роздумам про ціну дружби, кохання, грошей та родинного щастя. Стоун ніколи не забуває про серйозний повчальний тон, і "Дикуни" не стали винятком. Тож після усіх негараздів він приводить своїх героїв до цілком нью-ейджевського фіналу, змушуючи шукати справжні цінності всередині самих себе.
УП. Життя, 05.10.2012