Від стрічки "Орда", знятої на кіностудії "Православна енциклопедія" при підтримці "Газпрому", чекаєш насамперед православно-державницької агітки, і аж ніяк не хорошого, вдумливого кіно. Проте авторам картини – режисеру Андрєю Прошкіну та сценаристу Юрію Арабову, здається, вдалося надурити своїх замовників і втілити за їхні гроші власний мистецький проект, де пропаганду може побачити лише найпалкіший прихильник конспірологічних теорій.
Неймовірно, але факт, стрічка, яка у розробці називалася "Святитель Алєксій" , приділяє православному святому лише третину свого хронометражу, зосереджуючись насамперед на справах таємничої Золотої Орди. Звісно, магістральною лінією картини є віра, проте тут зовсім не йдеться про звеличення російської православної церкви, тож "Орда" навіть викликала обурення серед тих, хто звик бачити на екрані благообразних батюшок, на кшталт героя іншого продукту "Православної енциклопедії" - фільму "Піп".
Схоже, що "Орду" спіткала доля спілберґівського "Мюнхена", що він прийшовся не до смаку водночас і єврейським, і палестинським радикалам. Режисеру Прошкіну закидали і русоцентризм, і звеличення ординців, а його критиками ставали, як прихильники нинішньої влади, так і ліберали, яким муляв очі логотип "Газпрому" в титрах. Причина такої полярності думок в химерному сюжеті фільму, з якого важко зрозуміти, на чийому боці його автори.
В "Орді" фактично немає головного героя. Перед нами проходить невелика вервечка ординських ханів, проте їхні постаті в картині не важливіші за образи рядових солдат, списаних чи то з "Прихованої фортеці", чи зі "Зоряних воєн". Значно важливішою за них є роль матері хана Джанібека Тайдули, чия несподівана сліпота запускає сюжет картини, проте Тайдула ненадовго затримується на екрані. Навіть митрополит Алєксій, силоміць привезений до неї у якості лікаря, з’являється та зникає із оповіді абсолютно несподівано.
Загалом, фільм переказати дуже важко. Автори стрічки протиставили варварську, жорстоку Орду богомільній Русі, зосередившись не на характерах персонажів, а на характерах цивілізацій, яких вони представляють. Головним героєм "Орди" є, власне, сама орда, а сюжетом - не лікування Тайдули від сліпоти, і навіть не страждання Алєксія на чужині – а розквіт та занепад Орди.
І сила, і слабкість цього фільму в винятковій інтелігентності його авторів, які не збиралися знімати однозначне і просте для сприйняття кіно. Кожен порядний інтелігент зобов’язаний час від часу відчувати моральні вагання та біль за вітчизну, і саме таким режисер Прошкін та сценарист Арабов змалювали митрополита Алєксія.
Про цього історичного персонажа майже нічого невідомо, і творці стрічки вирішили відійти від класичного образу християнського святого – Алєксій у "Орді" більше схожий на сумирного булгаківскьго Єшуа, який через непорозуміння із владою несправедливо терпить хресні муки.
Більше того, московський митрополит буквально передає свої вагання ординським правителям, які до того не відзначалися глибиною рефлексії. Далі ми дізнаємося про швидкий занепад Золотої Орди, яку поглинула об’єднана Русь.
Можна навіть зробити висновок, що інтелігенція шкідлива для будь-якої державності, і російська влада також, зрештою, може не витримати ваги власних морально-етичних переживань. Творці фільму, слідом за Алєксієм, можуть сказати: "Я ні в чому не впевнений", і така позиція, безперечно, має дратувати глядачів, які знають, хто винен і що робити.
Сильним боком фільму є його тяжіння до історичної достовірності. Історичних відомостей про нелегке для слов’ян 14 сторіччя залишилося небагато, тож увесь антураж стрічки, її костюми та декорації – є результатом тісної співпраці кінематографістів із музеями та архівами.
Робота декораторів та костюмерів у цьому фільмі справді кропітка – їхнє захоплення варварською розкішшю ординців видно із перших кадрів картини. Схожі спроби детальних кінореконструкцій, ми бачили хіба що у Мела Ґібсона; і за кількістю крові, яка проливається на екрані, "Орда" не відстає від його картин.
Проте авторів фільму часто підводить їхня надмірна любов до символізму. Усі ці багатозначні погляди, жести та погодні явища, на кшталт снігу, який несподівано осліплює Тайдулу, часто справляють враження дикого псевдомистецького кітчу.
Не краще виглядають традиційні для російського кіно сцени висміювання католиків. Мусульмани-ординці, попри усю симпатію до них, також інколи постають аж занадто "дикими": вони кидаються на м’ясо, ніби хижі звірі, а хан не переминає помацати власну матір прямісінько на царському троні.
Та попри все, стрічка "Орда" є одним із найбільш яскравих та неоднозначних російських фільмів, призначених для "широкого глядача". На цьогорічному Московському міжнародному кінофестивалі стрічка здобула дві важливі нагороди: приз за найкращу режисуру, та приз за найкращу жіночу роль, який дістався Розі Хайрулліній – незабутній виконавиці ролі холодної та владної Тайдули.
УП. Життя, 21.09.2012