Комедія «Ґребберси» – ще один фільм із цьогорічного "Санденсу", який наразі виходить в український прокат. Це дітище ірландських кінематографістів – режисера Джона Райта та сценариста Кевіна Легана, які розповіли нетипову історію про типових місцевих пияків. У їхньому фільмі жителі маленького острівця біля узбережжя Ірландії стикаються із чужопланетним вторгненням, проте знаходять дієвий народний спосіб боротьби із прибульцями.
Життя на острові, заселеному рибалками та стариганями, спокійне та розмірене, тож місцевий поліцейський К’яран (Річард Койл) відверто нудьгує. Від чергової пляшки віскі його відриває приїзд з материка нової напарниці Лізи (Рут Бредлі), яку він зустрічає не дуже привітно.
Проте партнерам доводиться забути про ворожнечу, адже у селищі починають зникати люди. Незабаром виявляється, що зниклі стали жертвами огидних позаземних спрутів-вампірів. До бою із ними стають К’яран, Ліза, морський біолог та власник єдиного в околиці пабу. Вони дізнаються, що прибульці гинуть від алкоголю в крові й вирішують перетворити себе на "зброю масового ураження".
У "Ґребберсах" неважко знайти впливи знаменитих трилерів 1970-80-х, зокрема "Щелеп" та "Ґремлінів". Втім, традиція, до якої належить їхня стрічка, сягає ще 1950-х років та дешевих голлівудських фільмів жаху категорії "Б". Творці "Ґребберсів" скористалися класичною диспозицією – віддалене від людей селище, самотній та мужній герой, любовний трикутник і майже непереможне зло. Проте поява космічних вампірів витримана у цілком модерному дусі – вони не карають містян за їхні гріхи, а вступають із ними у своєрідне пияцьке змагання, де віскі та кров стають інструментами боротьби.
І хоча "Ґребберси" цілком очевидно сказали нове слово у боротьбі з чужопланетянами, дотепність їхнього методу не здатна витягнути на собі усю картину.
Гумор стрічки тримається на характерах героїв і їхніх дурнуватих вчинках, як у тверезому, так і в п’яному вигляді. Проте картині з такою ексцентричною фабулою явно не вистачає сміливості. Програма-максимум авторів картини – це бадьора бабуся із літром пива у руках, і священик, який припиняє проповідь заради безкоштовної випивки.
Самі ж ґребберси виглядають доволі реалістично та страхітливо. Їхня назва, до речі, походить від англійського "grab" - хапати, і точно відображає спосіб полювання цих істот – вони захоплюють своїх жертв ротами, схожими на класичну "vagina dentata", цілком символічно позбавляючи своїх жертв-чоловіків голови.
Багата й розмаїта цитатність "Ґребберсів", звісно, розважає, змушуючи згадувати картини, які вплинули на його створення. Проте ця навмисна вторинність також є головним недоліком стрічки, адже глядач може й не сподіватися на сюжетні несподіванки.
Та зрештою, легкий, необтяжливій гумор цієї стрічки робить її хорошим глядацьким кіном, призначеним для розваги у компанії друзів.
УП. Життя, 14.09.2012