Чотири роки тому Єва Нейман сміливо вступила в українську кінематографію із дебютним фільмом "Біля річки", знятою за оповіданнями Фрідріха Ґоренштейна "Бабусі" та "Розмова". Тоді молода режисерка виглядала справжньою героїнею, адже покинула благополучну Німеччину, де вчилася у кіношколі, і подалася знімати кіно у несприятливу для кінобізнесу Україну. Цікавість до її роботи підігрівало і заявлене "учнівство" в Кіри Муратової.
Друга стрічка Єви Нейман також є екранізацією Ґоренштейна – його автобіографічного оповідання "Дім з башточкою", в якому письменник змалював один з епізодів свого воєнного дитинства. Цей твір мав велику популярність серед радянської інтелігенції та дисидентів, а за його екранізацію в свій час хотіли братися і режисер Андрєй Тарковський, і сценарист Юрій Клєпіков. Нейман не побоялася порівнянь зі знаменитими попередниками, до того ж, у фільмі "Дім з башточкою", що від 16 серпня в українському прокаті, вона відмовилася і від явних "муратівських мотивів", які свого часу принесли їй славу.
У оповіданні йдеться про кілька днів з життя восьмирічного хлопчика, який взимку 1944 року разом із мамою вирушає залізницею до свого дідуся. Дорогою мати важко захворює і у невідомому маленькому містечку її зсаджують з потяга та відправляють до лікарні. Тим часом хлопчик намагається призвичаїтися до незнайомого місця та чужих людей, які із байдужістю ставляться до його проблем. Під час цих поневірянь, символом дому та затишку для хлопчика стає будинок із башточкою, який стоїть на площі міста.
Стрічка Нейман чорно-біла і майже позбавлена музики. Режисерка практично не відходить від оригінального тексту, створюючи образ загубленого в просторі та часі місця, населеного розгубленими людьми без імен та біографій. Навіть головний герой – хлопчик – залишається у картині неназваним, так само, як і його мама, дідусь та мимовільні подорожні. Від себе Нейман вводить лише кілька епізодів, загалом трагікомічних та абсурдиських, які вносять фільм маже непомітні "одеські" акценти. Та й у самому "неназваному" місті у неї читається саме Одеса, хоча в оповіданні немає точних географічних назв.
Зрештою, стрічку "Дім з башточкою" також можна читати і як метафору єврейського життя у ХХ сторіччі. На відміну від Ґоренштейна, який не акцентував національності своїх героїв, Нейман мимохідь відмічає євреїв, які ніби цілком випадково потрапляють у об’єктив її камери. А саме містечко нагадує традиційне єврейське селище - штетл, що його було зруйновано та спустошено якраз під час Другої світової війни.
Власне, фільм розповідає не лише про поневіряння єврейського хлопчика, який втратив родину, але й про щемке бажання нарешті забути про війну та знайти свій дім та "землю обітованну".
Втім, у стрічці "Будинок з башточкою" можна знайти й свої недоліки. Скажімо, вставні сцени, хоч і привносять у картину абсурдизм та навіть гротесковість, не зовсім в’яжуться із позірною простотою оповіді Ґоренштейна. Метафоричні сцени з вояками, які зникають у тумані; з собакою, яка довго і безцільно біжить за автобусом чи з відвідувачами ринку, які немов би зійшли з картин Босха, руйнують документальність оригінального твору. До того ж у картині чітко видно сучасні багатоповерхівки, які виглядають з-за даху самого "будинку із башточкою".
УП. Життя, 17.08.2012