втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Віктор Глонь, СМ

В той час, коли канцлер Німеччини Анґела Меркель порівняла правління президента Януковича з диктатурою Лукашенка, вихід у прокат нового фільму Ларрі Чарлза та Саші Барона Коена доречний, як ніколи. Цікаво, втім, що саме за правління Януковича фільм Чарлза-Коена нарешті, від 17 травня, потрапляє в український прокат: два попередні фільми добиралися до українського глядача через закриті покази, піратське відео та торренти – «Бруно» не сподобався українській Експертній комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, «Бората» не зрозуміли в Казахстані, а відтак і в інших братніх СНД-країнах-однодумцях. 

Але з іншого боку, якщо «Борат» і «Бруно» зачіпали болючі місця пострадянських українців – відсутність національної самоідентифікації та гомофобію, відповідно – то «Диктатор» все таки віддаляється в актуальності від нашої дійсности і стає в один ряд із іншим фільмом Коена, під назвою «Алі Джи», про який у нас знають найменше. Обидві стрічки знято як традиційні комедії, на відміну від стилю мокументарі «Бората» і «Бруно».

The Dictator

Новий персонаж Коена – генерал Аладін, диктатор вигаданої республіки Вадії під час візиту в Нью-Йорк стає жертвою міжнародної змови, метою якої є «встановлення демократії» в його країні. Пост Аладіна посідає двійник-маріонетка, а сам генерал позбавлений бороди і ідентичности лишається на вулицях Нью-Йорка розмірковувати, як повернути собі владу.

Переважна більшість екранного часу «Диктатора» віддана безперервному потоку ґеґів, характерним для пародій з розряду «Страшного кіна» – от і Анна Фаріс, яка постійно в тих фільмах знімається, стає любовним інтересом генерала Аладіна. А це, взагалі, відповідальна роль у фільмах Коена: Борат зрозумівши, що не в Памелі Андерсон щастя одружився на товстій чорношкірій повії, яку зустрів на своєму шляху вивчення Америки; Бруно так само бачить, що справжнє щастя не на модних показах чи голлівудських тусовках, а поруч із ним, і одружується зі своїм відданим помічником. Диктатор Аладін закохується в ультраліву феміністку-веґетаріанку, яку спершу сплутав із хлопчиком – на противагу тому ж захопленню зірками Голлівуда.

The Dictator

Голлівудські зірки, до слова, з’являються то там, то там у фільмі в не надто приємних для себе камео, але заледве щось може дорівнятися до сцени з Полою Абдул, що сидячи на спинах напівроздягнених мексиканських гастарбайтерів розповідала Бруно про свою благочинну діяльність. В цьому і криється головна проблема «Диктатора» – це крок назад як у висміюванні та дослідженні Америки, так і в екранізації висновків тих досліджень. Анна Фаріс за звичкою «тупих американських комедій» просто не реаґує на дивакуватість Аладіна і на абсурдність ситуацій, які він створює. Через перенасиченість абсурду у фільм практично не проникає реальність, з якої нібито маємо сміятися – на екрані панує умовність, де відверті та вульґарні жарти не епатують, а диктатор виявляється не таким уже й лихим, бо за всю свою лиху кар’єру так нікого і не вбив...  

Генерал Аладін проголошує наприкінці буцім антиамериканську промову, а насправді – традиційну ліво-ліберальну риторику про переважання доходів одного відсотка американців над рештою разом узятих, про видимість свободи слова на фоні того, що всіма ЗМІ володіють ті ж самі люди, і таке подібне. Словом, думки середньостатистичного прихильника Барака Обами, які щодня озвучує ліва преса. Краще б Коен про ці речі не розповідав, а показував, як він робив у попередніх своїх роботах.

В одному з останніх інтерв’ю Саша Барон Коен розповів, що подаючи сценарій фільму «Бруно» продюсерам студії, ті наполегливо рекомендували йому відмовитися від сатири, а натомість зосередитися на виключно комедії – тоді вони з режисером Ларрі Чарлзом категорично відкинули таку пропозицію, яка, мовляв, цілком перекреслила б їх творчий задум. Схоже, що в ситуації з «Диктатором» продюсери взяли гору, і справжній персонаж Коена залишився поза кінотеатрами – то попелом «Кім Чен Іра» обсипле відомого телевідника Райяна Сікреста та стане справжньою і єдиною сенсацією «Оскара-2012», то в етері російського шоу «Вечірній Урґант» назве Росію союзником своєї держави Вадії, і що його диктатура закінчиться тоді, коли і Путін покине пост голови держави – десь через 200 років… Ну що ж, і на тому спасибі, Диктаторе!

Коментарі