Від 15 березня в укрїнському кінопрокаті документальний біографічний фільм Себастьяна Денгардта "Кличко". Крім рецензії Анни Купінсьої на стрічку, пропонуємо також розвідку Ігоря Грабовича "Дзеркальні брати", присвячену феноменові братів Кличків, що вийшла друком у часописі KINO-KOЛО влітку 2003 року…
Документальна біографічна стрічка "Кличко" Себастьяна Денгарда є не лише історією двох українських спортсменів, але й чудовою ілюстрацією того, чим є наша країна для західного світу, особливо для Німеччини.
Стрічку знімав німецький режисер, її прем’єра відбулася у Нью-Йорку, розмовляють у картині російською, німецькою та англійською мовами. Українською у фільмі – лише субтитри. Та й Клички вже не зовсім "наші", бо знайшли собі другу Батьківщину – Німеччину.
Україна у цій стрічці – це такий собі напівдикий східний регіон, об’єднаний навколо радіоактивного Чорнобиля, у якому процвітає корупція та бандитизм. І успішна асиміляція братів Кличків у цивілізований західний світ, представлена у фільмі їхньою особистою заслугою, яка нічим не поступається перемогам на рингу.
Стрічка "Кличко" розповідає про життя двох братів від самого дитинства, яке вони провели у гарнізонних містечках Радянського Союзу, і аж до їхнього багатого і успішного сьогодення в якості знаменитих чемпіонів.
Коментують події їхні батьки, тренери, менеджери, друзі та супротивники. Також з’являються раритетні кадри із юним Віталієм Кличком, зняті під час першої подорожі до США, коли він вперше пробує кока-колу, та його раннє інтерв’ю, яке він дає на фоні родинного килима.
Ми можемо побачити записи перших боїв братів Кличків, а такої вирішальні для їхньої кар’єри виступи, як от бій Віталія Кличка із Ленноксом Льюїсом чи поєдинок Володимира із Семюелем Пітером.
Режисер дещо нав’язливо використовує метафору шахової партії, на яку, переконує він, брати Клички перетворили свої поєдинки. Стрічка каже, що брати – найінтелектуальніші боксери, і їм вистачає здорового глузду, щоби не влаштовувати бої між собою, обмежуючись грою в шахи.
Іще одна важлива лінія у картині – це кровний зв’язок у родині Кличків. Двоє братів, хоч і мають зовсім різні характери – Володимир м’який, мов глина, в Віталій твердий, мов камінь, - відчувають свою кровну і духовну близькість та відповідальність один за одного.
Їхнє життя обертається довкола батьків і особливо матері, до думки якої брати завжди прислухаються. Своїм батькам, які все життя прожили у важких умовах, вони також організували відпочинок та лікування у США.
Попри те, що картина закінчена лише минулого року, вона страшенно нагадує радянські біографічні телефільми – у ній присутня така ж повчальність і міфологізація своїх героїв. "Кличко" із перших кадрів намагається створити "ідеологічно правильний" портрет двох братів, вписавши їхнє життя у класичне уявлення про виховання "справжніх чоловіків".
Із фільму ми дізнаємося, що батько Кличків, який був військовим, навчав їх стріляти і "стояти за себе", але міг і по дупі надавати за погану поведінку.
Стрічка демонструє, що важке дитинство і нормальне "чоловіче" виховання неабияк посприяли становленню характерів двох братів. Юні Володимир та Віталій ходили у спортивних костюмах навіть на дискотеку, займалися кікбоксингом, фанатіли від Брюса Лі та Шварценеґґера, навіть собака у них була цілком "пацанська" - бійцівської породи. Складається враження, що саме такий спосіб життя привів братів у справжній "чоловічий" спорт, а батьківські настанови "у всьому завжди бути першими" зробили із них чемпіонів.
У картині "Кличко" дратує хаотичний і безсистемний початок, в якому фотографії малих Кличків зі зброєю в руках монтуються із піснею "Вставай, страна огромная", а їхнє зростання ілюструється нарізкою нічим не пов’язаних між собою кадрів.
Перша половина фільму занадто сентиментальна і мало що говорить про справжню мотивацію боксерів та їхнє життя в Україні. Та коли оповідь доходить до переходу Кличків у професійний бокс, стрічка стає значно цікавішою, насамперед завдяки кадрам із найзнаменитіших поєдинків братів.
Втім, попри все замилування талантом Кличків, важко позбавитися враження, що Україна для братів була лише відправною точною у кар’єрі, а не Батьківщиною, до якої вони прив’язані серцем.
Режисер монтує Київ та його околиці зовсім безсистемно, як колоритне тло, вбогі нетрі, в яких довелося починати майбутнім зіркам. І, звісно, кульмінацією фільму стає вручення Віталієві Кличку німецького ордена, якого він отримав за заслуги перед цією країною. Українські нагороди Віталія (зокрема звання "Героя України") у оповіді німецького режисера навіть не згадувалися.
Зрештою, стрічка "Кличко" - це не лише фільм про спорт, але й історія двох українських хлопців, які завдяки своєму таланту і наполегливості, змогли залишити свої нетрі десь на Сході Європи, стати авторитетами в цивілізованому світі та проводити свої вакації на пляжах Флориди, австралійських тренувальних базах і будиночку в Альпах.
УП. Життя, 16.03.2012