1991 року радянська кінознавиця Майя Туровская написала статтю "Жінка та кіно", яку опублікувала у знаменитому тоді журналі "Искусство кино". Опираючись на ідеї Ролана Барта, вона зазначала, що сталінські фільми "натуралізували" державну ідеологію, роблячи її чимось природним, а також вказувала, що жінка та матір у цих стрічках зображалися асексуальними істотами, призначеними для обслуговування потреб партії.
Дослідниця із жалем писала, що емансипація жінок у радянському суспільстві була лише позірною, адже вони змушені були важко працювати і на виробництві, і вдома.
Все сказане має безпосередній стосунок до нової російської комедії "Мами"/ Мамы, що від 1 березня в українському прокаті, яка конструює образ російської жінки та матері, цілком спираючись на традиції радянського кіна.
Як і соцреалістичні фільми, ця картина демонструє "ідеалізоване" російське суспільство та декларує "нормативні" стосунки всередині сім’ї. І "Мами" доводять, що від 1991 року (а насправді із ще давнішого часу) становище російської жінки не дуже змінилося.
Стрічка складається із вісьмох історій, як трапилися 8 березня. Цікаво, що герої усіх історій – чоловіки, які часто не справляються зі своїми синівськими обов’язками, проте у свято "усіх мам" відчувають запізніле каяття.
Загалом, бачимо цілком патріархальне уявлення про те, що "справжньою дитиною" завжди є хлопчик, адже саме він має справдити усі сподівання матері. Та й за своєю суттю ця картина є своєрідною вітальною листівкою, яку зробити режисери-чоловіки (серед них жодної жінки) для своїх мам, продовживши певну традицію свого дитинства.
Матері у фільмі, як і в радянському кіні, усі без винятку люблячі, терплячі, добрі та жертовні. І жодна із них не має сексуального життя, бо уся її увага віддана синам та родині. У "сухому залишку" ми маємо фільм, де справжнім жінкам та мамам місця немає, а є лише стереотипи і кліше, плекані в кіно десятиліттями.
Цього вже було би достатньо, щоби поставити "Мамам" заслужену двійку. Але стрічка і без цього досить слабка.
По-перше, практично із кожної історії можна було б розвинути повноцінний сюжет, проте цього не сталося і усі фрагменти вийшли сумбурними та хаотичними.
По-друге, герої картини мало схожі на пересічних росіян, адже навіть "прості люди" в цьому фільмі живуть у справжніх дизайнерських палацах. І насамкінець, деякі режисери настільки захопилися березневим пафосом, що замість зворушення у глядацькому залі викликали лише глузування.
Особливо запам’ятався епізод "Моїй коханій", знятий Дмітрієм Дюжевим за участі Сєрґєя Бєзрукова. Його герой – заклопотаний бізнесмен – раптом вирішує навідати могилу матері у рідному селі.
Він сідає у літак, і вже незабаром опиняється у тій стародавній Росії, де селяни живуть у прогнилих зрубах, а чоловіки носять бороди лопатою і довгі білі сорочки.
Бізнесмен єднається із народною душею Росії та переживає осяяння на могилі матері. Не менш комічним є персонаж із новели "Мама, поклади гроші" Ашота Кещана, який і гроші у людей видурює, і маму любить до нестями, і у Бога вірує, і батюшку свого цитує.
Апофеозом фільму є момент, коли боксер, який виріс у сирітському притулку, силою змушує поганого сина завітати у гості до своєї матері (епізод "Я – не Коля" Карена Оґанєсяна).
Зрештою, попри рекламне гасло картини "добре кіно", стрічка "Мами" демонструє аж ніяк не добрий світ, де маму примушують скористатися нелюбим їй подарунком, а сина – дивитися із ненькою нудні серіали заради миру в родині.
УП. Життя, 02.03.2012