Стрічка Мішеля Газанавічуса "Артист"/ The Artist, що від 14 лютого в українському кінопрокаті, встигла зібрати цілий оберемок нагород. Серед них сім нагород Британської кіноакадемії, три "Золотих глобуси", а також десять номінацій на "Оскар". Вперше цей фільм прогримів у Каннах, де номінувався на "Золоту пальму", і де виконавець головної ролі Жан Дюжарден був відзначений як найкращий актор.
Загалом, фільми про кіно – дуже вдячна тема для будь-якого режисера, адже відсторонений погляд на кіновиробництво, своєрідні лапки, дають можливість розказати про те, що є дорогим та важливим у цій професії. Зазвичай до таких картин ставляться зі співчуттям і пересічні любителі кіно, і критики. Особлива категорія – ретрофільми, які розповідають про колишніх кумирів, чия слава давно поблякла.
Картина "Артист" розповідає про занепад епохи "великого німого". За тридцять років свого існування, німе кіно досягло неймовірної виразності, і багато хто був переконаний, що голос знищить кінематограф як мистецтво. Почасти ці побоювання справдилися - перший звуковий фільм "Співак джазу", який вийшов 1927 року, породив цілком нову кіноестетику.
Актори із багатою мімікою та пластикою перестали бути потрібними, зате з’явився попит на співаків і танцюристів. Ті, хто не змогли пристосуватися до нових обставин, опинялися за брамами студій і відходили у небуття.
"Артист" оповідає вигадану, проте доволі характерну для того часу історію. Головний герой стрічки Джордж Валентайн (Жан Дюжарден) у німому кіно прославився як герой-коханець, від якого мліли жінки. З приходом звуку актор не заходів перебудовуватися і вперто відмовлявся говорити у кадрі, відтак незабаром втратив роботу, а з початком Великої депресії і всі заощадження. Дружина покидає Джорджа, і він оселяється у маленькому будиночку разом із улюбленим песиком та старим відданим шофером.
Врятувати кар’єру артиста береться кінозірка Пеппі Міллер (Береніс Бежо), яка колись починала статисткою на фільмі Валентайна і з того часу кохає його. Разом із нею актор намагається подолати зневіру та розчарування і розпочати нове життя.
Зрештою, за сюжетом "Артист" - пересічна мелодрама, а незвичайною цю стрічку робить те, що вона німа, чорно-біла і знята у незвичному сьогодні форматі 4:3. Звук з’являється лише кілька разів, і Газанавічус застосовує його у найбільш драматичних випадках.
Режисер старанно копіює виражальні засоби німого кіно, проте він не йде далі тогочасного мейнстріму, залишаючи без уваги здобутки кіноавангарду, який вже тоді досяг вершин експресивності.
Через це фільм, який на початку виглядає цілісним та динамічним, десь у середині починає пробуксовувати та стає одноманітним. Зрештою, ситуацію рятують виконавці головних ролей Жан Дюжарден та Береніс Бежо, яким вдалося показати те, що американці називають "хімією". Майже на рівні із акторами-людьми грає і симпатичний песик, який вже встиг стати правдивою кінозіркою.
Успіх цієї картини ще більш красномовний в епоху тривимірного зображення, коли глядач звик буквально перебувати "всередині" картини. Газанавічус нагадав, що колись об’ємність зображення досягалася завдяки майстерності оператора, а емоції нагнітав специфічний монтаж, музика та гра акторів. "Артист" і справді дуже хороша стрічка – романтична та весела, але такий нечуваний ажіотаж довкола неї виник лише тому, що високотехнологічні фільми-аткракціони глядачам вже набридли.
УП. Життя, 17.01.2012