Презентація майбутнього кіноальманаху "Закохані у Київ", що від 2 лютого в українському кінопрокаті, відбулася ще на позаминулому кінофестивалі "Молодість". Стрічка експлуатує ідею вже розкрученого циклу "про міста", який розпочався альманахом "Париж, я тебе кохаю". В англійському варіанті назва збірки звучить як Lovers in Kiev, проте, як не дивно, коханців, як і самого Києва, у фільмі майже немає.
Французька стрічка була вдало розрахованим продюсерським проектом Еммануеля Бенбігі, який зробив ставку на імена відомих режисерів та паризький туристичний колорит. Важко сказати, на що розраховував наш продюсер Володимир Хорунжий, адже Україна не може похвалитися режисерами-зірками, а Київ навряд чи претендує на звання туристичної столиці Європи.
"Рука"
У Парижі є Ейфелева вежа та бульвар Османа, у Нью-Йорку - Емпайр-стейт-білдінґ та Централ парк, а Київ може представити хіба що позбавлені смаку артефакти радянської та пострадянської доби. Не дивно, що режисери "Закоханих у Київ" старанно оминали ці "пам’ятки", зосереджуючи увагу на дореволюційних будинках, у яких можна надибати хоч якийсь колорит.
Так само у альманах майже не потрапили і київські спальні райони. Схоже, що наша столиця – вкрай неромантичне місто, бо, судячи з фільму, радше убиває любов, ніж сприяє зближенню людей. У представлених короткометражках було більше непорозумінь між героями та проблем, аніж пестощів та поцілунків.
По-справжньому лірична історія вийшла тільки у Тараса Ткаченка у "Собачому вальсі". За свій фільм про кохання двох самотніх пенсіонерів він отримав нагороду на цьогорічному Одеському фестивалі у програмі "Українська лабораторія". Ткаченко, здається, був єдиним, хто у своєму фільмі не посоромився реалістично показати соціальне повсякдення. Інші режисери знімали цілком абстрактні історії, які могли трапитися хіба що у їхній уяві.
"Собачий вальс"
Наприклад, автори стрічки "Загублений у місті", схоже, передивилися "Вілфреда", бо їхнім героєм був або дід у костюмі собаки, або пес, якого власні господарі вважали дідом. Та й крім цієї загадки природи, у збірці було чимало чортівні.
Скажімо, персонаж стрічки "Дещо" Ольги Гібелинди (жанрово позначеної як "ліричний нуар") заводить дружбу із демоном, який живе у підвалі, хлопець-москвич із фільму "Поверни моє кохання" Артьома Сємакіна закохується у відьму, а героїня картини "Рука" Олега Борщевського заводить роман із чоловічою рукою у коробці. Цілком можливо, що кінематографісти таким чином віддали шану творчості Міхаїла Булґакова. Втім, він виявився єдиним київським письменником, знайомим авторам стрічок.
У фільмі "Париж, я тебе люблю" згадували і Оскара Вайльда, і Сімону де Бовуар із Жаном-Полем Сартром. Герої "Закоханих у Київ" безкінечно далекі від літератури, мистецтва та будь-яких життєвих реалій. До того ж, вони усі вони, окрім персонажів "Собачого вальсу", розмовляють російською мовою. Це свідчить лише про те, що стрічка орієнтована насамперед на Росію та СНД, а вже потім – на місцевого глядача.
УП. Життя, 10.02.2012