Від 9 січня в національному прокаті американська комедія режисера Міґеля Артети «Ґламурний бізнес» / Like a Boss, із Роуз Бірн, Тіфані Гедіш та Салмою Гаєк у головних ролях.
В основі сюжету історія двох найкращих подруг, які разом ще зі шкільних часів. У той час, коли більшість їхніх знайомих вже заводять сім’ї та народжують дітей, провідні героїні залишаються вірними своїй справі – салону краси та косметичному бренду «Мел енд Мія», власне, названому на честь їх самих. На перший погляд, справи в них ідуть чудово, але зіткнувшись із фінансовими проблемами, Мел (Тіфані Гадіш) та Мія (Роуз Бірн) змушені піти на угоду з безпринципною бізнеследі Клер Луною (Салма Гаєк), що вона, як незабаром виявиться, значно більше зацікавлена не в комерційних справах, а в тому, щоб раз і назавжди посварити двох подруг.
Здавалося б, фільм має всі складові для того, щоб заманити до кінотеатрів максимально велику частину своєї цільової авдиторії – вочевидь, жінок. По-перше, вічно актуальний погляд на проблеми так званої жіночої дружби, та ще й через більш сучасну оптику, в якій конфлікт між подругами виникає не через стосунки з чоловіком, а через ділову амбітність, самореалізацію та вірність життєвим принципам. По-друге, присутність в акторському тріо Салми Гаєк, яка, безумовно, асоціюється з сильними фемінними кінообразами. По-третє, сам бізнес – косметика та весь ґламур, з нею пов’язаний…
Але щось у цій формулі, яка мала б цілком задовольнити теперішні голівудські тренди, пішло не так. Комедія про жінок і для жінок виявилася радше фарсом, у якому жінки відпрацьовують ролі, написані для них чоловіками. Найпоказовішою ілюстрацією такої тези є одна з переламних сцен фільму, в якій Мел та Мія беруть участь у змаганні з макіяжу, де їхні опоненти – двоє чоловіків. Наші героїні пропонують на суд публіки (яка також фактично повністю складається з жінок) макіяж, що підкреслює натуральну самобутність жіночого образу. Але перемогу одержують чоловіки, котрі розфарбовують свою підопічну виключно з погляду сексуальної привабливости та об’єктивації. Для шаблонної драматургії стрічки подібна «кризова» сцена, звісно, була потрібна, але ширша логіка оповіді цілковито заперечує таке розгортання подій – нехай і йдеться про «легкий» комедійний жанр.
Загалом, легкість – це якраз те, чого «Ґламурному бізнесу» рішуче не вистачає. Від перших же сцен автори дають нам зрозуміти, що гумор тут здебільшого буде наголошено вульґарним і несподіваним. Тим самим, котрий ще якесь десятиліття тому заведено було називати «чоловічим». Проте час минає стрімко, і тепер уже мало кого здивуєш грубими жартами у виконанні жінок – тут, щонайменше, слід згадати фільм 2011 року «Подружки нареченої», де одну з головних ролей також виконала Роуз Бірн.
Чи не єдиними дійсно вдалими характерами у фільмі є другорядні персонажі працівників крамниці Мел та Мії: манірний хімік-гомосексуал, якого зіграв відомий бродвейський виконавець Біллі Портер, та сексуально стурбована дама не першої свіжости у виконанні Дженіфер Кулідж. Вона навіки увійшла до історії популярного кіна як «Мама Стифлера» завдяки відповідній ролі в культовій підлітковій комедії «Американський пиріг» (1999). Їхні образи видаються вдалими, бо не зважаючи на грубість штрихів карикатури глядач усе ж може розпізнати в них людей із реального світу. Чого ніяк не скажеш про кон’юнктурних та вистражданих основних персонажів, над якими сміятися так само важко, як і над опортуністичним бізнес-планом, котрий замість сценарію ліг в основу цієї стрічки.