Стрічка "Хранитель часу", що від 5 січня в українському прокаті, назагал виглядає, як спроба нонконформістського кінорежисера Скорсезе проявити себе у доволі специфічному жанрі фільмів для всієї родини. Проте, як не парадоксально, цей фільм про маленького хлопчика-сироту, найбільше припаде до душі не дітям, а дорослим любителям кіно, які добре знаються на його історії.
Дія "Хранителя часу" відбувається у тридцятих роках минулого сторіччя у Парижі. Дванадцятирічний сирота Г’юґо (Аза Баттерфілд) живе на вокзалі і стежить за роботою двох велетенських вокзальних годинників.
Його батько (Джад Лоу) загинув, дядько-алкоголік пропав, тож хлопчику доводиться докладати величезних зусиль, аби не потрапити на очі голові вокзальної охорони (Саша Барон Коен), який нещадно відправляє усіх сиріт до притулку. Єдине, що гріє душу Г’юґо – це поламана механічна лялька, яку колись приніс його батько-годинникар.
Найбільше допікає хлопчикові буркотливий месьє Жорж (Бен Кінґслі), який продає іграшки на вокзалі. Саме в нього Г’юґо цупить деталі для своєї ляльки, а проте дідуган не збирається спускати цього з рук.
Незабаром хлопчик знайомиться з Ізабеллою (Хлої Морітц) – похресницею месьє Жоржа. Діти дізнаються, що у старого є якась таємниця і разом намагаються розкрити її. Виявляється, що колись давно месьє Жорж Мельєс знімав фільми, які живили фантазію не одного покоління режисерів. Але після банкрутства він відцурався від кіно.
Картину "Хранитель часу" було знято за однойменною книжкою американця Браяна Селзніка, чиє прізвище вже саме по собі є промовистим для будь-якого любителя кіно. І справді, письменник є далеким родичем знаменитих голлівудських кінопродюсерів. Ідея екранізації книги Селзніка належить самому Скорсезе, який купив на неї права одразу ж після її публікації 2007 року.
Не дивно, що сінефіл Скорсезе взявся за історію, де любов до кіно перемагає і самотність, і смерть. Очевидно, що юні фантазери Г’юґо та Ізабелла відображають його власні спогади про дитинство, в якому кіно та книжки грали першочергову роль.
Скорсезе належить до покоління режисерів "нового Голлівуду", яке фактично виросло і сформувалося у кінозалах, а у дорослому віці, зацікавившись європейськими фільмами (особливо французькими), стало творити нове американське кіно.
У життєвій драмі Жоржа Мельєса, можна побачити паралель із біографією британського режисера Макла Павелла, якого Скорсезе вважає своїм вчителем. Павелла несправедливо забули ще за життя, а Скорсезе свого часу доклав значних зусиль, щоби повернути йому втрачену славу.
Окрім Мельєса, режисер згадав також інших забутих зірок німого кіно - Гарольда Ллойда, Бастера Кітона та Макса Ліндера. Невеличка роль дісталася і легендарному Крістоферу Лі.
Скорсезе любовно вклав у свій фільм численні цитати зі знаменитих фільмів епохи "великого німого", на практиці доводячи, що справжня класика, мов діаманти, із часом не тьмяніє.
Він також вставив у стрічку уривки із фільмів братів Люм’єр, комедій Кітона, Ллойда та Чапліна. Та найбільше почестей дісталося, звісно ж, Мельєсу, який у фільмі постає магом (а він і справді був професійним ілюзіоністом), що той дарує людям найдивовижніші у світі чари – кіно.
Мартін Скорсезе і сам намагається перетворити свій фільм на чарівне видіння, сповнене прекрасних, величних і зворушливих образів. І в даному випадку формат 3D виглядає дуже доречно.
Париж у "Хранителі часу" палахкотить вогнями, вабить прекрасними краєвидами, заворожує своїми таємницями та розчулює романтичним настроєм. У фільмі Скорсезе поєдналися фантазія про втрачену епоху, де головують механіка та пара, а також ностальгія за невинними мріями власного дитинства.
Втім, перша третина картини може видатися незрозумілою та заплутаною. В цьому винен складний монтаж із великою кількістю флешбеків. Зате фінал "Хранителя часу" справді неперевершений – не кожен день можна побачити фільми Мельєса та ще й у форматі 3D.
УП. Життя, 06.01.2012