Британського автора шпигунських романів Джона Ле Карре завше протиставляли Яну Флемінґу, а його книжки називали "антибондіаною". Колишній співробітник британських спецслужб, Ле Карре змальовував будні розвідки максимально реалістично – жодних карколомних пригод, звабливих красунь та шикарних лімузинів. Його герої – непомітні люди у цивільному, які у темних кімнатах вершать долі світу.
Роман "Лудильник, кравець, солдат, шпигун" був опублікований 1973 року і базувався реальному історичному прецеденті – розкритті так званої Кембриджської п’ятірки, члени якої були британськими високопосадовцями, проте з ідеологічних міркувань допомагали Радянському Союзу. І хоча за романом 1979 року був знятий телесеріал із Алеком Ґіннесом у головній ролі, на великий екран книжка потрапила лише цього року.
В українському прокаті (від 8 грудня) назву цього фільму незугарно кальковано із російської – "Шпигун, вийди геть!". Оригінальна назва "Лудильник, кравець, солдат, шпигун" все таки краще розкриває суть твору: це перші рядки дитячої лічилки, а також "псевда" чотирьох високопосадовців британської спецслужби, підозрюваних у роботі на СРСР.
Неназвану в картині спецслужбу її працівники несмішливо називають "Цирк", але у ній вгадується МІ5. Головний герой Джордж Смайлі (Ґері Олдмен) – шпигун із багаторічним стажем. Після смерті керівника розвідки його відправляють у відставку, але несподівано один із міністрів дає йому неофіційне завдання – знайти серед керівників "Цирку" крота, який вже багато років зливає інформацію КДБ.
Виявляється, що померлий шеф знав про існування законспірованого радянського агента у британській спецслужбі. Він шукав його серед своїх помічників - франтуватого і самовпевненого Біла Гейдена (Колін Ферт), кар’єриста Персі Аллелайна (Тобі Джонс) а також їхніх колег Роя Бланда (К’яран Гайндс) та Тобі Естергаза (Девід Денцік).
Хтось із них зрадив Британію, проте КДБ на чолі зі зловісним Карлою зроблять усе, щоби не допустити розкриття свого такого цінного співробітника.
"Шпигун, вийди геть!" - це перша англомовна робота шведа Томаса Альфредсона, який уславився своїм вампірським горором "Впусти мене". І до створення нової картини він підійшов зі всією серйозністю. Стрічка одразу впадає у око, адже там зіграли найяскравіші зірки британського кіно (одні імена Ґері Олдмена, Коліна Ферта і Джона Герта чого варті). Та головною особливістю цього фільму є скрупульозність у відтворенні матеріальної культури початку 1970-х.
Томас Альфредсон казав, що намагався передати вигляд Лондона тих часів. Тоді місто виглядало запилюженим і сірим, а вулиці - брудними. У картині "Шпигун, вийди геть!" усе виглядає безбарвним – одяг, меблі, будинки, та навіть самі люди. "Шпигунські сімдесяті" неймовірно далекі від сексу, наркотиків та диско, адже для розвідників досі триває виснажлива війна, цього разу із комуністами.
Робота художників та декораторів у цьому фільмі воістину титанічна. Кожна деталь побуту – від папірців - до шифрувальних машин, від інтер’єрів кімнат - до вулиць міста відтворена ними із неабиякою любов’ю та ретельністю. "Шпигун, вийди геть!" створює повну ілюзію присутності у світі своїх героїв.
Головна увага у фільмі, звісно, приділялася постаті Смайлі, тож Ґері Олдмен міг уповні продемонструвати свій акторський талант. Він завжди грав персонажів з подвійним дном, і його Смайлі також нагадує людину, яка за незворушною маскою приховує багато чого.
Втім, другопланові актори у цьому фільмі виглядають не менш переконливо. Варто відзначити насамперед Марка Стронґа, який передав особисту драму зрадженого "кротом" Джима Прідо та Тобі Джонса, чия специфічна зовнішність ідеально пасувала майже відразливому Аллелайну.
Взагалі, окрім основної шпигунсько-детективної лінії у фільмі присутні ще кілька бічних відгалужень, зокрема любовних. І неможливість нормальних людських стосунків у світі спецслужб додають картині ще більшого драматизму.
Зрештою, варто трохи розвести захоплені відгуки про картину ложкою критики – все таки швед Альфредсон дещо перестарався. Перші двадцять хвилин його фільму взагалі виглядають мов суцільна нісенітниця, та й далі картина спантеличує через свій надто складний монтаж та велику кількість флешбеків, а двогодинний хронометраж тільки погіршує ситуацію.
Тож стрічка "Шпигун, види геть!" скидається на ретельну, коштовну та майстерно зроблену річ, якою важко користуватися через її надмірну анахронічність.
УП. Життя, 09.12.2011