Індієць Тарсем Сінґх до "Війни богів: Безсмертні", що в українському прокаті від 10 листопада, зняв лише два фільми, проте встиг стати кумиром поціновувачів "мистецького кіно". Таких режисерів зазвичай називають візіонерами, адже картини, які він малює в своїх фільмах, захоплюють сміливим та яскравим поєднанням барв, стилів, матеріалів та образів.
Сінгх знімає фільми у сюрреалістичній манері, і реальність тут перебуває у постійній трансформації. Не дивно, що темою його перших картин "Клітка" та "Задзеркалля" були якраз подорожі власною уявою та несвідомим.
Попри усю оригінальність та незвичність (а може якраз і через це), фільми Сінґха не стали близькими пересічній аудиторії та виходили в обмеженому прокаті. Картина "Війна богів" стала його першою спробою наблизитися до мейнстріму, і підкупити, а не відштовхнути, широкий загал своїми кінематографічними видіннями.
Ім’я режисера мало би привести у кінозали його вірних шанувальників, а грандіозні спецефекти – любителів поп-корну у 3D. У результаті, вийшло "і вашим, ні нашим", адже кіноманам навряд чи припаде до душі нехитра голлівудська обробка давньогрецьких міфів, а звичайні глядачі можуть бути здивовані химерними костюмами та декораціями фільму.
Головним персонажем "Війни богів" є Тесей, відомий давньогрецький герой, який уславився тим, що переміг людину-бика Мінотавра в критському палаці Лабіринті. Втім, міфи про Тесея у стрічку потрапили вже у переробленому вигляді.
Тесей (Генрі Кавілл), народжений від земної жінки та бога Зевса, потрапляє у полон до жорстокого царя Гіперіона (Міккі Рурк), який мріє захопити увесь світ. Гіперіон насаджує своє правління вогнем та мечем і під час захоплення чергового грецького містечка убиває матір Тесея.
Юний герой обіцяє помститися загарбнику. Насправді цареві потрібен чарівний Епірський лук, викуваний богом війни Аресом. За допомогою цієї зброї Гіперіон мріє визволити заточених у горі Тартар титанів та перемогти із їхньою допомогою самих богів Олімпу. Лише безстрашний Тесей зможе врятувати світ і зібрати греків перед лицем смертельної небезпеки.
Уся ця історія мало нагадує давньогрецькі міфи про Тесея, крім, звісно, редукованої історії з Лабіринтом, де Мінотавр перетворюється на убивцю-найманця із числа приспішників Гіперіона.
Попри буяння кольорів, чудернацьких декорацій та комп’ютерних спецефектів, "Війна богів", врешті-решт, зводиться до усім знайомої любовної історії на тлі війни та розрухи. Звісно, герой має продемонструвати свою мужність та відвагу, показати, що справжні герої не бояться труднощів, перемогти зло і таке інше.
Так що глядачі, які очікують побачити коронне режисерське занурення у глибини свідомості, ймовірно будуть розчаровані. У "Війні богів" нічого такого й близько немає.
Найбільше ця картина, як не дивно, нагадує нещодавній фільм Єжи Гофмана "Варшавська битва 1920". Простолюдин Гіперіон, мов червоний комісар, пропагує всесвітню рівність, прагне убити грецьких царів, повалити владу богів та створити нову расу людей. Також він намагається переманити на свій бік Тесея, якого аристократи зневажають через його низьке походження.
Армія Гіперіона поводиться на загарбаних територіях так само жорстоко, як і Перша кінна у картині Гофмана. А оборона дамби, немов оборона Варшави, демонструє, що мужність нечисленних вояків здатна перемогти орди варварів-загарбників.
Ці картини поєднує і любовна лінія між головним героєм-солдатом та дівчиною непевної творчої професії: у Гофмана героїня була акторкою, а у Сінґха – професійною віщункою. Ну і насамкінець - обидва фільми проголошують, що без допомоги Бога/богів людям не обійтися, а зневіра лише призводить до смерті.
Так що "Війну богів" цілком можна вважати алегорією на тему комуністів, які хочуть повалити існуючий порядок, але приречені на загибель, бо їхній лад суперечить самій природі речей.
Втім, це лише інтерпретації. Сам фільм дратує безглуздим сюжетом і олімпійцями, які носять на голові дивні золоті дроти. Продюсери "Війни богів" вже фінансували "300 спартанців", тож місцями фільм Сінґха страшенно нагадує картину Снайдера, особливо у сцені зіткнення греків із вояками Гіперіона.
Проте фанати Міккі Рурка будуть втішені – він просто феєрично грає збоченця і садиста, і у цій ролі він дуже переконливий.
Зрештою, режисер Сінґх зараз переживає непросту трансформацію - із кінематографіста для вибраних, - у творця фентезі-блокбастерів. Його наступний фільм "Дзеркало, дзеркало" є екранізацією казки про Білосніжку, а головну роль там грає голлівудська зірка Джулія Робертс.
Колись цей шлях проходили Пітер Джексон, Гільєрмо дель Торо, Тері Гілліам та інші. Залишається сподіватися, що Тарсем Сінґх у новій якості не втратить свого таланту візіонера.
УП. Життя, 11.11.2011