Стрічка "Ромовий щоденник", що вона від 20 жовтня в українському прокаті, має довгу та заплутану історію, яка почалася ще у дев’яностих, коли актор Джонні Депп знайшов у підвалі свого друга Гантера Томпсона рукопис його роману, датованого ще 1959 роком. Базувався він на автобіографічних спогадах самого письменника.
У рукописі "Ромового щоденника" йшлося про молодого журналіста Пола Кемпа, який наприкінці 1950-х приїздить у столицю Пуерто-Ріко, аби працювати там у місцевій англомовній газеті. Там він стикається із невеликим прошарком американського білого населення та дізнається про усі неприглядні сторони життя у цьому "тропічному раю".
Джонні Депп переконав свого друга опублікувати роман і вирішив взятися за його екранізацію. Гантер Томпсон покінчив життя самогубством 2005 року, проте актор не припиняв роботи над проектом. "Ромовий щоденник" став для Деппа своєрідною присвятою Томпсонові, і актор вдруге взявся грати його альтер-его - цього разу журналіста Кемпа.
Писати сценарій та фільмувати картину актор запросив британця Брюса Робінсона, автора небагатьох робіт у кіно, який 1987 року уславився своїм дебютним фільмом "Вітнейл та я". Вічно хмільні та цілковито "відморожені" герої цієї культової стрічки задавалися рідними братами персонажів "Ромового щоденника", крім того, кандидатуру Робінсона схвалив сам Томпсон.
Цікаво, що уся ця компанія, яка складалася із палких шанувальників письменника, примудрилася зняти екранізацію абсолютно не схожу на літературне першоджерело. У фільмі не тільки зникли ключові герої роману та додалися нові сюжетні лінії, в нього з’явився абсолютно інший фінал – моралізаторський і навіть по-голлівудському "щасливий".
Схоже, що Депп, який неабияк пишається своєю дружбою із цим талановитим, але абсолютно відлюдькуватим письменником, став відчувати себе "вдовою генія", такою собі Козімою Ваґнер чи Елізабет Ніцше нашого часу, і спокійно дозволяє собі висловлюватися від імені Томпсона. Принаймні у своїх інтерв’ю він впевнено заявляв, що "Гантер був би абсолютно щасливим" після перегляду цього фільму.
Присутність "духа Томпсона" на зйомках мав забезпечувати стілець із його іменем на спинці, його улюблені цигарки та напої. Сам же Депп зізнавався, що Пол Кемп для нього – це молодий Рауль Дюк, тож за взірець він брав свою гру в фільмі "Страх та ненависть у Лас-Веґасі". Зрештою, образ психа і наркомана із картини Ґілліама став взірцем для багатьох інших героїв, зіграних Деппом. На "Ромовому щоденнику" коло замкнулося: Кемпа-Дюка, тепер важко відрізнити від якого-небудь Божевільного Капелюшника або Джека Горобця.
Втім, правдивою зіркою цієї картини став не Джонні Депп, а Джованні Рібізі, якій зіграв Мобурґа. У романі цей персонаж з’являється лише кілька разів, а от у картині стає одним із головних героїв. Напівбожевільний алкоголік Мобурґ є втіленням усіх невдах, які приїхали в Пуерто-Ріко в пошуках легких грошей, але загрузли в місцевому побуті, як у болоті. Рібізі в цій ролі надзвичайно переконливий, він просто взірцевий пияк в своєму брудному одязі непевного кольору, із червоними очима та хаотичними рухами.
Зрештою, фільм "Ромовий щоденник" можна назвати затягнутим або ж недостатньо динамічним. Проте його найголовніша біда у тому, що його творці постаралися детально відтворити усе, що в свідомості пересічного глядача може здаватися "гантертомпсонівським", і цим самим знівелювали усю підривну силу його творів. "Ромовий щоденник" є яскравим прикладом того, як письменник поступово перетворюється із бунтаря на "класика", а його тексти застигають у своєрідному "каноні".
УП. Життя, 21.10.2011