Вім Вендерс познайомився із Піною Бауш ще двадцять п'ять років тому, коли вперше потрапив на її спектакль "Кафе Мюллер". Побачене настільки вразило режисера, що він вирішив зняти фільм про знамениту танцівницю, хореографа і режисера. Проте Вендерс боявся, що недосконалі кінотехнології не зможуть передати враження від майстерності Бауш, тож чекав появи нових технологій. Коли ж 2009 року він все ж взявся за проект, Піна Бауш раптово померла, і фільм залишився без головної дійової особи.
Проте танцівники театру Піни переконали Вендерса зняти картину, присвячену їхній наставниці. Тому фільм "Піна", що він з 15 вересня демонструється в українському прокаті, - це немов би епітафія геніальній артистці, добрій подрузі та чуйному вчителю, увіковічена на плівці у форматі 3D. Сюжету, як такого, у картині немає. Вона складається із зафільмованих найвідоміших вистав вуппертальського "Танцтеатру", що у ньому працювала Піна, спогадів про роботу із нею та коротких кадрів хроніки, на яких танцівниця проводить репетиції зі своїми акторами.
Яскравий стиль виконання Піни Бауш приніс їй світову славу. Для неї танець був вираженням почуттів, емоцій, душевних поривань та найінтимніших переживань. Видно, що актори її театру звикли передавати свої почуття за допомогою жестів та рухів, тож слова давалися їм непросто, а їхні інтерв'ю були на диво одноманітними. Образ Піни Бауш складався із коротких портретів її однодумців та фрагментів вистав.
Формат 3D, що його використав Вендерс для цього фільму, був не лише виправданим, але й єдиним можливим способом адекватно передати манеру танцю Піни. Мізансцени її спектаклів глибинні та неймовірно експресивні, тож 3D чудово передає оцю "багатошаровість", де перший, другий, третій та "енний" плани переплітаються і взаємодіють між собою. Камера практично не "сиділа" у глядацькій залі, а стежила за акторами і їхньою грою на сцені.
"Піна" - напрочуд красива стрічка. Танцюристи "Танцтеатру" виступали не лише у залі, але на мальовничих вулицях міста, у покинутих павільйонах, заводі, в осінньому парку. Це насамперед екстатична картина, і вона вимагає від глядача повного включення у те, що відбувається на екрані/сцені, а також негайної емоційної віддачі. Тому вона призначена насамперед для тих, хто любить Віма Вендерса, Піну Бауш, балет і мистецьке кіно.
УП. Життя, 09.09.2011