У січні цього року киянин Борис Гришкевич із своєю короткометражкою "Іванки", яка показує один день з життя карпатських пастухів, потрапив у трійку найкращих фільмів конкурсу "Життя за один день", який проводився у популярній мережі You Tube.
Кожен користувач цієї мережі міг зареєструватися на каналі проекту і надіслати власний фільм про один день свого життя. За правилами, усі ролики мали бути зняті 24 липня 2010 року. Також їхні автори мали розповісти, чого вони бояться, що люблять, і що мають у кишенях. Продюсерами проекту виступили брати Рідлі та Тоні Скотти, а режисером стрічки, яка базувалася на зібраних короткометражках, став британський режисер Кевін Макдоналд.
Загалом, автори проекту отримали близько 4500 годин відео зі 140 країн. Втім, частину сюжетів їм довелося знімати самотужки - режисер хотів, щоби у фільм обов'язково потрапили кадри із найбідніших країн третього світу. Монтаж тривав більше семи тижнів. У результаті з'явилася документальна картина "про всіх на світі", тривалістю 94 хвилини.
Розпочинається "Життя за один" день кадрами, знятими о третій годині ночі, а закінчується зворушливим монологом дівчини, яка фільмувала себе опівночі по дорозі з роботи. Вона шкодувала, що цей день не став особливим у її житті, проте сподівалася, що участь у проекті не дасть їй зникнути безслідно. Зрештою, її слова можна адресувати до всіх численних авторів картини.
"Життя за один день" зображає мешканців різних куточків земної кулі за їхніми щоденними турботами. Ми бачимо людей, які народжуються і помирають, хворіють, і просто насолоджуються життям. Це напрочуд зворушлива стрічка, яка демонструє нам дещо ідеалізований погляд на планету, сповнену добра і любові. Військові конфлікти тут на другому плані, хоч ми і відчуваємо їхню присутність у кадрах, знятих на військовій базі, в Афганістані, або ж у епізоді сеансу відеозв'язку дружини із її чоловіком-солдатом.
У "Житті за один день" три центральних лінії: історія молодої жінки, хворої на рак, розповідь корейського велосипедиста, який вже дев'ять років мандрує світом і вже відома нам оповідь про карпатських чабанів. Картина демонструє нам, що у різних країнах світу люди по-суті однакові, а наша планета - великий спільний дім. І хоча ці істини давно вже стали прописними, у фільми вони виглядають напрочуд органічно та правдиво.
Продюсери проекту заявляли, що подібний фільм неможливо було зняти ще десять років тому. Тільки розвиток цифрових технологій дозволив звичайним людям вільно спілкуватися зі всім світом. Зрештою, Інтернет дав користувачам можливість транслювати найінтимніші записи мільйонам глядачів. Завдяки новітнім технологіям "глобальне село" перетворилося на "глобальну комуналку".
УП. Життя, 09.09.2011