Американський актор, режисер, сценарист і продюсер Роб Райнер належить до старшого покоління кінематографістів, які розпочали фільмувати й фільмуватися у сімдесятих роках ХХ століття, за епохи Нового Голлівуду, що той був максимально відкритим до мистецьких експериментів. Згодом, вже у своїй режисерській діяльності Райнер спробує перенести тодішні кінопринципи й до власного кінематографа, який цілком створювався на великих голлівудських студіях.
Славу режисерові принесла картина «Коли Гаррі зустрів Саллі», знята за сценарієм нью-йоркської письменниці та сценаристки Нори Ефрон. У фільмі йдеться про випускників коледжу, що ті одного дня випадково опинилися в одному автомобілі, і за вісімнадцять годин подорожі із Чикаґо до Нью-Йорка встигли багато дізнатися одне про одного і розпрощатися друзями.Згодом, впродовж наступних десяти років, вони вряди-годи бачилися, проте їхні стосунки не переростали у щось більше. Та все ж якось герої зрозуміли, що створені одне для одного.
Фільм успішно розвивав знакові нью-йоркські теми, відомі насамперед за кінематографом Вуді Аллена, проте робив це по-своєму, без властивого першоджерелу самозакоханого невротизму.
Важливою стала також режисура цієї історії, вміння Райнера зробити зі сповненого суцільних діалогів сценарію виразне, динамічне і дотепне видовище.
Ще одним успіхом Райнера-режисера стала екранізація роману Стівена Кінґа «Мізері», яку він здійснив 1990 року. В романі та фільмі йдеться про письменника, автора бестселерів Пола Шелдона, який по дорозі до Нью-Йорка спочатку потрапляє у снігову бурю, а згодом опиняється в полоні звичайної на перший погляд медсестри Енні Вілкс.
Та з’ясовується, що медсестра є давньою шанувальницею творів письменника, і від початку між героями встановлюються приязні стосунки. Проте згодом Енні читає новий роман Пола Шелдона, розчаровується у ньому і дає письменникові кілька не дуже приємних уроків літературної майстерности.
Погляди Стівена Кінґа та Роба Райнера у цій картині збіглися ідеально, адже йдеться не стільки про вправну екранізацію роману жахів, скільки про своєрідний зріз провінційного американського життя, яке виявляється дуже консервативним і тому неприйнятним для ліберально налаштованого нью-йоркського інтелектуала Пола Шелдона. З цього погляду, «Мізері» – також авторське кіно, яке за своїм жанром приховує важливі світоглядні та соціальні реалії тодішньої Америки. І Райнер опиняється явно на боці лібералів, а не консерваторів.
1994 року режисер екранізує іще один бестселер, цього разу книжку для дітей «Норт». Це історієя маленького хлопчика, який одного дня відмовляється від власних батьків через їхню, як йому здається, до нього байдужість. Більше того, він опиняється на чолі масового дитячого руху, який прагне не просто підкорити собі батьків, але й узяти до своїх рук усю владу у світі.
І все ж основу фільму складають пригоди самого Норта, який подорожує світом у пошуку нових, ідеальних батьків. Створюється низка комічних і трагікомічних ситуацій, які більш чи менш вдало обігрують національні, соціальні чи релігійні стереотипи, а також розгортають історію в цілком визначеному напрямі родинних цінностей.
1999 року Райнер випускає стрічку «Історія про нас», котра є своєрідним розвитком фільму «Коли Гаррі зустрів Саллі». Йдеться про подружжя, яке після п’ятнадцяти років у шлюбі опиняється на межі розлучення. Героїв усе дратує одне в одному, вони вже готові розбігтися, проте разом їх утримують двійко дітей, які дуже чутливі до батьківських стосунків. Герої роблять кілька безуспішних спроб порозуміння, знову сваряться, постійно рефлексують над власним життям і власними стосунками, аби наприкінці знову поєднатися у щасливу родину.
Як і в попередній картині, на перший план виходить не стільки фабула, скільки різного роду подробиці життя героїв, особливості їхнього характеру й прикмети часу. Важливим є також режисерський почерк Райнера, його схильність до візуалізації словесних метафор та уміння працювати з акторами.
Однією з найостанніших успішних кіноробіт Роба Райнера стала трагікомедія «Список останніх бажань», відоміша за прокатною назвою «Доки не склеїв ласти». Це історія двох літніх чоловіків, ровесників, які одного дня стрілися в палаті онкологічної лікарні за цілком сумних обставин. Обидва важко хворі і для обох лікування виявляється не дуже ефективним. Отож наостанок вони складають список останніх бажань і послідовно здійснюють кожне з них.
Стрічка будується на контрасті між двома героями, які не тільки різняться кольором шкіри, але й соціальним статусом і культурними уподобаннями. Спільне у них – лишень почуття власної гідности, яке і визначає їхню життєву дорогу до самого фіналу.
Картина відбиває стиль пізнього Райнера, що просякнутий любов’ю режисера до гострих, часом непристойних жартів, ризикованої поведінки героїв та зворушливого фіналу, в якому послідовно згладжуються усі суперечності.
Вночі з 23 на 24 вересня о 00:10 в авторській прогамі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» демонструється один із ранніх і найкращих фільмів Роба Райнера, який поклав початок славі цього режисера, – «Залишайся зі мною».
Важливою в картині є її ностальгійна, лірична інтонація, яка виводить сюжет поза межі якогось визначеного жанру і водночас містить складові кількох жанрів. Тут сконденсовано кілька важливих і для письменника Стівена Кінґа, за оповіданням якого зафільмовано стрічку, й для режисера Роба Райнера тем, що включають у себе і життя американської провінції, з усіма її прихованими загрозами, і шлях інтелектуала, якого переймають амбівалентні почуття стовно власного дитинства і пережитого в ньому.
Проте найважливішим є те, що це історія дорослішання, яка подається через зустріч зі смертю, що бачиться найдраматичнішим і найрадикальнішим переживанням, яке остаточно відділяє дитинство від дорослого життя. І Райнер майстерно відтворює цей перехід, не вдаючись ні до прямолінійних прийомів, ні до крикливого пафосу, подаючи його як цілком необов’язкову мандрівку чотирьох друзів, що ті вирушають дітьми, проте повертаються додому цілком іншими...