Чотирнадцятий сезон програми АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» розпочинається одним із найзнаменитіших за всю історію світового кіномистецтва трилерів – «Мовчанням ягнят»/ Silence Of The lambs (1990, США).
Його постановника Джонатана Деммі удостоєно за цей твір «Срібного ведмедя» Берлінського міжнародного кінофестивалю. Взагалі ж, фільм на початку 90-х, коли вийшов на екрани, отримав масу престижних нагород і надзвичайну увагу публіки, перевершивши бюджетні вкладення у США у сім разів, а в світі – у чотирнадцять. Стрічка отримала п’ять «Оскарів» у найпрестижніших чільних номінаціях – утретє за історію; і досі цього ніким не повторено. А минулого року «Мовчання ягнят» було занесене до Національного кінореєстру Сполучених Штатів як фільм, що «має велике культурне, історичне та естетичне значення».
Розпочинається стрічка тим, що студентка школи ФБР Клариса Старлінґ (її втілює Джоді Фостер) отримує завдання увійти в контакт з ув’язненим психоаналітиком-канібалом доктором Лектером (актор Ентоні Гопкінс). Адже є сподівання, що з допомогою Лектера можна буде піймати іншого вбивцю-маніяка, що той здирає шкіру з убитих ним жінок та лишає лялечку метелика у роті жертви.
«Мовчання ягнят» заафільмовано за мотивами однойменного роману письменника Томаса Гарріса. І цей роман є одним із кількох, у яких описуються походеньки Лектера, й котрі після тріумфу стрічки Деммі просто були приречені на екранізацію, часом – на повторну. У жанровому ж сенсі «Мовчання ягнят» небезпідставно, поряд з визнанням класичних ознак трилера, також називають чилером, себто фільмом, що кидає в холод. А ще зауважують його драматургійні мелодраматичні елементи, які надають глядачеві також можливість співчувати. Співчувати по-людськи слабкій представниці закону, яка ризикує перетворитися на беззахисну жертву у двобої з надзвичайно розумним – таким, що викликає суперечливі почуття – злочинцем.
Взагалі ж, роль Ганнібала Лектера є однією з найзірковіших у кінокар’єрі Ентоні Гопкінса. Акторові вдалося неперевершено втілити образ психіатра за фахом і, сказати б, людожера за покликанням. Він перебуває на екрані якихось шістнадцять хвилин, але практично цілком захоплює глядацьку увагу своєю харизмою, від якої непідробно віє енергетикою зла. Разом із тим, Ганнібал Лектер постає цілком увічливим, обхідливим джентльменом. Аби такого правдивого ефекту досягти, Ентоні Гопкінс доклав усіх можливих зусиль. Зокрема, він вивчав досьє багатьох відомих убивць, відвідував місця їхнього ув’язнення, а також гучні судові процеси. Та найбільше його вразила відеоплівка із сумнозвісним Чарлзом Менсоном – той під час розмови не моргав. Гопкінс безпомильно втілив цю моторошну якість у «Мовчанні ягнят»…
Поряд із героєм Гопкінса Клариса Джоді Фостер постає ніби не такою виразною. Та це принциповий образ для фільму і принципова роль для самої Фостер, до якої вона ішла усвідомлено; тим часом, від Клариси Старлінґ відмовилися кілька актрис, зокрема, Мішель Пфайфер. І взагалі, найкращими, найвиразнішими, найпроникливішими в картині є, безумовно, ті сцени, де Клариса-Фостер спілкується із Лектером-Гопкінсом. Фостер, що зажила в Голлівуді слави виконавиці-інтелектуалки, також абсолютно занурилася в образ дівчини, котра, аби піймати маніяка, має навчитися мислити, як він. (Принагідно про творчий шлях Джоді Фостер ітиметься у спеціальному сюжеті програми).
Варто зауважити, що Джонатан Деммі наповнив страхітливий хід подій у «Мовчанні ягнят» не лишень філософськими висновками про двоїстість людської натури та неможливість людини пізнати саму себе чи про відносність зусиль творити добро. Його режисерську позицію, як справедливо зауважили тогочасні критики, виразно пронизує іронійний, суто постмодерністський підтекст, що він 20 років тому був так до двору. Але, можливо, нині нам вдасться побачити, ми зможемо почути в «Мовчанні ягнят» щось іще – важливе для всіх і для кожного…
ДЖОДІ ФОСТЕР – УСЕ ЖИТТЯ НА ЕКРАНІ
Вперше американська акторка Джоді Фостер з’явилася на екрані 1969 року у трирічному віці. З часом із дитини-вундеркінда вона перетворилася на всесвітньо відому лицедійку, без якої годі уявити сучасний кінематограф.
Перший етап її кар’єри характеризується своєрідним поєднанням ролей позитивних дівчат у картинах студії Дизнея з амбівалентними героїнями авторського кінематографа Нового Голлівуду.
Джоді Фостер у фільмі "Мовчання ягнят"
Доброю ілюстрацією може бути епізодична роль у фільмі Мартіна Скорсезі «Аліса тут більше не живе», де Фостер грає юну ученицю музичної школи Одрі, яка збиває із праведного шляху свого однокласника. Роль загалом незначна й не особливо важлива для сюжету картини, проте вона позначає собою тему раннього і навіть передчасного дорослішання, що стане визначальною в картинах молодої Джоді Фостер.
У наступній стрічці Мартіна Скорсезі «Таксист» Фостер зіграє дванадцятилітню вуличну повію Айріс, яка настільки зріднилася із власним способом життя, що не відчуває жодної потреби його змінювати. У цій ролі Фостер проявила не просто акторську зрілість, але й непересічну мужність. По-своєму, це автобіографічна роль, у якій акторка оповіла про саму себе – юну дівчину, яка надто рано прийшла у світ цинічного шоу-бізнесу і дуже швидко перейняла його правила гри.
У фільмі "Таксист"
Взагалі, ця роль здійснила величезний вплив і на кінематограф, у якому до того часу не було подібних героїнь, і на життя самої Фостер, котра згодом опинилася в центрі політичного скандалу. Йдеться про замах на президента Рейґана. Річ у тім, що його вчинив давній переслідувач акторки Джон Гінклі, який щиро був закоханий у неї і прагнув захисти від усіх загроз цього світу.
Однією з останніх картин, яка завершує перший етап творчости акторки, стали «Лисички», зняті режисером Едріеном Лайном 1980 року. Фостер тут – сімнадцять, і вона грає свою ровесницю Дженні, яка разом із трьома подругам переживає усі етапи непростого дорослішання.
Це була одна з останніх картин Нового Голлівуду з його підкресленим реалізмом та увагою до життя пересічних людей. Героїня Фостер стрічається з ровесниками, проводить час на гучних вечірках та конфліктує із розлученою матір’ю. Ми бачимо життя цілком неприкаяних підлітків, яким самотужки доводиться долати власні проблеми.
"Лисички"
У фіналі картини лишень у героїні Фостер є якесь майбутнє. Поховавши одну подругу та видавши заміж іншу, вона прощається з матір’ю, аби покинути Лос-Анджелес і вступити до коледжу. І це також автобіографічні подробиці з життя самої Фостер, яка зробила перерву у своїй кінокар’єрі задля навчання у престижному Єльському університеті.
До кіна ж вона повертається у середині вісімдесятих і не одразу знаходить свою тему. 1988 року виходить драма «Обвинувачені», у якій Фостер грає жертву зґвалтування Сару Тобіас, що та розпочинає судовий процес проти своїх кривдників. У фільмі вона зіграла жертву, яка на шляху до справедливости пересилює упередженість і навіть ворожість довколишніх. І в цій картині уперше з’являється тема жіночої солідарности, котра згодом яскраво проявиться в інших стрічках за участи акторки.
Не зайве ще раз відзначити мужність Фостер, яка погодилася брати участь у цій, дуже похмурій та жорстокій картині. Тут є довга і надзвичайно брутальна сцена зґвалтування, яка фактично у реальному часі передає усю механіку насилля та відчай жертви. Подібні сцени також важливі для розуміння внеску Джоді Фостер у кіномистецтво, бо до неї мало хто наважувався на подібне представлення власної героїні на кіноекрані. Згодом багато її ролей так чи так, проте обертатимуться навколо теми насилля над жінкою та відплати за нього.
"Хоробра"
Однією з останніх стрічок на цю тему є картина «Хоробра» британського режисера Нейла Джордана, де Фостер зіграла ведучу авторського радіошоу Еріку Бейн, котра під час прогулянки парком зі своїм нареченим стає жертвою жорстокого побиття хуліганами.
Наречений помирає у лікарні, проте Еріка виживає і тепер боїться власної тіні. Аби впоратися зі страхом, вона купує пістолета й незабаром починає вбивати своїх кривдників. Героїня Фостер із жахом стежить за власною трансформацією, проте не може зупинитися, бо місто, яке вона любила, змінилося назавжди. У ньому тепер небезпечно жити й неможливо любити.
У фільмі є прикметний епізод, у якому Еріка рятує малолітню повію та наркоманку від її сутенера. До певної міри, епізод римується із подібними сценами у «Таксисті», коли рятували саму героїню Фостер. В історичній перспективі це виглядає і розвитком певної традиції, і своєрідним актом подяки.
Рятує героїня Фостер дівчину і в картині «Мовчання ягнят», що вночі з 2 на 3 вересня о 00:05 у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО. Цього разу її звати Клариса Старлінґ, і вона, як ніколи, безстрашна. Власне, такою і була концепція фільму, як вона бачилася і сценаристові, і режисерові-постановнику. Тут одна дівчина рятує іншу, і задля її порятунку вирушає у лабіринт до чудовиська.
Джоді Фостер у фільмі "Мовчання ягнят"
«Мовчання ягнят», зокрема, – це також історія про вкрадену і сплюндровану невинність, спотворену жіночність, яка волає про помсту. І саме героїня Фостер буде змушена пройти колами пекла, аби порятувати чуже життя та певну соціальну норму, яка виявляється загроженою перед непереможним і привабливим злом.
Ця роль не просто конденсувала усі її попередні ролі, вона доросла до рівня архетипу і стала об’єктом наслідування у сучасному кіні. Власне, таким об’єктом наслідування є і сама Джоді Фостер – акторка, кінорежисерка, публічна персона, яка у сучасному світі стала одним із небагатьох утілень притомности і здорового глузду. Клариса Старлінґ знову рятує усіх.