Ігор Грабович, АК
Американський актор Філіп Сеймур Гоффман почав зніматися в кіні на початку дев’яностих років минулого століття. Його запрошували здебільшого на епізодичні ролі, у яких головною приманкою була яскрава та нетипова зовнішність актора.
Прикметною роллю другого плану для Гоффмана став студент-мажор Джордж Віліс із фільму «Запах жінки». У цій напрочуд прямолінійній та ілюстративній історії актор утілює пряму протилежність головному позитивному героєві – він не просто багатий негідник, але, зрештою, боягуз і тюхтій.
Звісно, у цій картині і в подібного штибу ролях акторський потенціал Гоффмана не проявлявся на повну силу, хоча й був помітний неозброєним оком. Акторові вдавалося кожен епізод зі своєю участю зробити цікавішим, глибшим, неоднозначнішим, ніж того потребувала драматургія. І за рівнем акторської техніки, умінням володіти мімікою, пластикою, глибиною проникнення у роль вже на початку своєї кар’єри Гоффман виділявся серед колег.
Загалом до початку двотисячних цей актор знімався або в епізодах голлівудських блокбстерів, у які вносив яскраву, проте необов’язкову лицедійську барву, або в американському незалежному кінематографі, де грав пересічних людей, які шукають кращої долі. Прикладом такого персонажа є герой на ім’я Аллен із картини Тодда Солондза «Щастя» – малосимпатичний чоловік середнього віку, що він опблутаний з голови до ніг житейськими та сексуальними проблемами.
Про Аллена мало що відомо, але це не заважає йому бути активним фігурантом у долях інших людей. Гоффман зіграв типову малопривабливу пересічну людину, яка борсається у клітці власної тілесности і ніяк не може здолати потягів плоті.
Водночас актор також зумів зробити свого героя у чомусь більшим за банального обивателя. Він зіграв персонажа, чий внутрішній світ абсолютно закритий для стороннього ока. У цьому героєві вгадується невисловлена таємниця, яка, зрештою, так і залишається нерозгаданою. Відтоді подібна недосказаність, навіть таємничість утіленого персонажа стала ніби фірмовим знаком актора.
2003 року він грає по суті свою першу головну роль – у канадському фільмі «Одержимість», де йдеться про талановитого банківського клерка, поведеного на азартних іграх.
Головний герой цієї історії, здібний банківський клерк Ден Маговні вміло дурить власний банк, отримує готівку на підставних клієнтів і грає в різні азартні ігри по всій Північній Америці. Інколи йому щастить, проте частіше він програє усі свої гроші. Загальна ж сума його програшів на час арешту становила десять мільйонів доларів.
Гоффман ідеально підійшов на роль Дена Маговні. Він зіграв замкненого, скупого на слова та емоції персонажа, який вдає, ніби здатен тримати своє життя під контролем. За цю роль актор отримав кілька фестивальних призів та увагу критиків.
Правдивим акторським тріумфом Філіпа Сеймура Гоффмана стала головна роль у картині «Капоте». Фільм оповідає про переламний період у житті американського письменника Трумена Капоте, який після перших літературних успіхів став героєм модних салонів Нью-Йорка. Одного дня на очі письменнику потрапляє нотатка у газеті про вбивство родини фермерів у Канзасі, краї безмежно далекому від життя самого Капоте. Літератора чимось зачіпає ця історія, і він вирушає у мандрівку.
І ця мандрівка стане важливою не тільки з погляду літературного, бо після неї Капоте напише новаторську документальну книгу, а ще й визначить подальшу долю самого письменника.
Гра Гоффмана у цьому фільму – це неймовірний сплав акторської техніки, дисципліни із проникливістю правдивого психолога, який знає таємниці свого героя краще за нього самого. Актор зображає Капоте самозакоханим та марнославним літератором, який, фактично, не замислюючись над наслідками своїх дій, маніпулює і навіть жертвує чужими життями в ім’я власної літературної репутації.
У фіналі цієї історії, якраз перед стратою вбивць, Капоте переживе щось на кшталт очищення і фактично покається за власні вчинки. Сама мізансцена цього епізоду, у якій розташування головних героїв позначає вже не стільки опозицію, скільки суд над письменником, є невеличким шедевром, у центрі якого опиняється хворе сумління героя Гоффмана.
Після Оскара» актор продовжує активно фільмуватися. Він ідеально підходить на ролі неоднозначних персонажів, серед яких безліч різних невротиків. Яскравий приклад – театральний режисер Кейдан Котар із картини «Синекдоха, Нью-Йорк», що створена знаменитим американським драматургом Чарлі Кауфманом.
Ця стрічка оповідає про життя та смерть театрального режисера, який не може дати ради ні власному життю, ні власній творчості. До того ж, він постійно чимось хворіє і прагне зафіксувати кожну мить свого буття. Подібна роль вимагала від Гоффмана не тільки володіння акторською технікою, але й трансформації власної психофізичної природи, на яку здатні не так вже й багато лицедіїв.
Герой Гоффмана упродовж фільму набирає вагу, лисіє, втрачає дієздатність через фізичні та психологічні травми і водночас ставить ґрандіозну виставу, для якої весь час придумує нових персонажів та змінює декорації. Акторові вдалася ця роль, власне, через його уміння не відкривати таємницю свого героя ні за яких обставин і водночас поводити себе у кадрі невимушено і природно.
У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі з 16 на 17 червня о 00:25 – іще одна прикметна роль Філіпа Сеймура Гоффмана. У фільмі «Дикуни» він грає драматурга-невдаху, який переживає творчу та екзистенційну кризу. Коріння цієї кризи оголюються у критичний для його родини момент. Ідеться, власне, про спільну із сестрою турботу про старого та хворого батька, який одного дня опинився без нагляду.
У цій ролі актор грає вже звичного для себе дуже стриманого героя, який реалістично і навіть цинічно дивиться на світ. Він вправно відділяє світ реальний від світу вигаданого, літературного. Він не вірить у щасливі фінали та людський ідеалізм. І все ж близьке спілкування з рідними переконає його у хибності деяких своїх уявлень та вчинків. Власне, картину «Дикуни» варто дивитися хоча б заради метаморфоз, які переживає герой Філіпа Сеймура Гоффмана – одного з найвидатніших лицедіїв нашого часу.